ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.08.2022Справа № 910/3228/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша логістична компанія»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 106 696, 22 грн,
Суддя Я.А. Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша логістична компанія» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - відповідач) про стягнення суми штрафу за несвоєчасну доставку вагонів у розмірі 106 696, 22 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 610, 611, 624, 908, 909, 923 Цивільного кодексу України, ст. 313 Господарського кодексу України, ст. 22, 41, 116, 130, 131, 133 Статуту залізниць України, обґрунтовані порушенням відповідачем терміну доставки вантажу - 118 вагонів, що стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з відповідача штрафу в сумі 106 696, 22 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/3228/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
11.05.2022 від позивача на виконання вимог ухвали суду найшли документи для долучення до матеріалів справи.
24.05.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній зазначає, що штраф за залізничними накладними №№ 40685844, 40685885, 40685869, 40685794 не підлягає стягненню на підставі абзацу 2 ст. 166 Статуту залізниць України, оскільки позивачем не було вивезено вантаж впродовж доби після одержання повідомлення про його прибуття, а також, що в зв'язку з затримкою вантажу в процесі перевезення не з вини залізниці штраф за залізничними накладними №№ 40107278, 40107856, 40186694 у сумі 3 152, 03 грн стягненню не підлягає. Також зазначив, що не має можливості надати разом з відзивом акти загальної форми №№ 22765, 1436, 1449, 22766, оскільки акти знаходились у регіональній філії «Одеська залізниця», а через введення воєнного стану та постійні обстріли підрозділи не мають змоги працювати в звичайному режимі, зобов'язувався надати їх пізніше. Крім цього, у відзиві міститься клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 10% від нарахованої суми, в зв'язку з тим, що відповідач є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту України та в умовах воєнного стану працює в посиленому режимі, всі можливі кошти підприємства йдуть на забезпечення безперебійної стабільної роботи товариства.
01.06.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує щодо клопотання відповідача про зменшення штрафу та визнає обґрунтованими заперечення відповідача щодо стягнення штрафу за залізничними накладними №№ 40685844, 40685885, 40685869, 40685794 на загальну суму 1 376, 80 грн, а тому просить зменшити позовні вимоги на вказану суму та стягнути з відповідача 105 319, 42 грн штрафу.
Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подане позивачем клопотання про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає його таким, що подане з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймає до розгляду вказане клопотання позивача та визначає ціну позову з його урахуванням.
26.07.2022 від відповідача надійшли клопотання про долучення документів до матеріалів справи, які не містять доказів направлення позивачу.
Положеннями частини 9 статті 80 ГПК України визначено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Враховуючи зазначене вище та те, що відповідачем не надано суду доказів направлення позивачу клопотань про долучення доказів (опису вкладення до поштового відправлення та розрахункового документа поштового відділення), суд не може прийняти до розгляду вказані клопотання та залишає їх без розгляду.
02.08.2022 від відповідача надійшло клопотання про долучення актів загальної форми №№ 22765, 1436, 1449, 22766 до матеріалів справи, яке містить клопотання про поновлення строку на їх подання. В обґрунтування причин пропуску строку на подання до суду документів відповідач зазначає, що акти, які підтверджують збільшення терміну доставки знаходились у регіональній філії «Одеська залізниця», а через введення воєнного стану та постійні обстріли підрозділи не мають змоги працювати у звичайному режимі.
Частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Згідно з ст. 119. Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З огляду на викладене вище, оскільки відповідач заявляв у відзиві про неможливість подання доказів, а саме актів загальної форми №№ 22765, 1436, 1449, 22766, суд вважає за можливе визнати причини пропуску відповідачем строку для подання доказів поважними, поновити останньому пропущений строк для подання доказів та долучити їх до матеріалів справи.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 №259/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому законодавцем не внесено змін до положень Господарського процесуального кодексу України щодо зміни/продовження строків розгляду спорів під час воєнного стану.
Суд відзначає, що дане рішення постановлено з перевищенням встановленого наведеною вище нормою строку, проте у розумний строк, оскільки суд очікував, що відповідач скористається наданим йому правом на подачу відзиву. При цьому судом враховану ту обставину, що вже тривалий час безпекова ситуація у м. Києві покращилась, відновлено рух громадського транспорту, запроваджено нову комендантську годину, яка триває з 23:00 год. до 05:00 год.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Судом встановлено, що відповідно до повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-37678031/2020-001 від 17.03.2020 між позивачем (далі - замовник) та відповідачем (далі - перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання надати послуги, пов'язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться (п. 1.5 договору).
Згідно з п. 1.4. договору надання послуг за договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Відповідно до п. 2.3.2 договору перевізник зобов'язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження
вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та збірнику тарифів.
Пунктом 8.1. договору передбачено, що сторони домовились про використання електронного документообігу. За умовами п. 8.2. договору електронний документообіг між перевізником та замовником передбачає оформлення накладних та супроводжувальних документів при перевезенні у внутрішньому сполученні з накладенням цифрового підпису.
У рамках вказаного договору відповідачем надалися позивачу послуги залізничного перевезення вантажів, а саме в липні, серпні 2021 року відповідач за 114 залізничними накладними було прийнято до перевезення 114 вагонів (т. 1 а. с. 78 - 95, 98, 100-106, 108 - 195).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем порушено терміни доставки вантажів за вказаними накладними, визначені ст. 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086, в зв'язку із чим просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 105 319, 42 грн, з урахуванням зменшення позовних вимог, за несвоєчасну доставку вантажу на підставі ст.116 Статуту залізниць України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу, згідно ст. 909 Цивільного кодексу України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
У силу приписів ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч.1 ст.313 Господарського кодексу України).
Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Приписами ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно ст. 5 Статуту залізниць України, на підставі даного Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.
Відповідно до ст. 22 Статуту залізниць України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення (ст.6 Статуту залізниць України).
Частинами 1, 2, 5 ст. 23 Статуту залізниць України передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
За змістом п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
У відповідності до п.п. 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.
Згідно з додатками 1, 3 до Правил оформлення перевізних документів, у графі 29, яка визначає тип відправки: "Відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна", у відповідному місці проставляється позначка "х" і заповнюється ця графа відправником.
Відповідно до ст. 41 Статуту залізниць України залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з п.п. 1.1, 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086 (далі - Правила) (далі - Правила обчислення термінів доставки вантажу), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.41 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на ____число _____місяць" (п.2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу).
Згідно з п.2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п.2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів).
Пунктом 2.10 названих Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно п. 8 Правил видачі вантажів, зареєстрованих наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083 оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Згідно з ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до п.116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Виходячи з правового аналізу вищенаведеної норми, слід констатувати, що визначений її приписами штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Тобто, у випадку якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Судом встановлено, що відповідно до залізничних накладних залізницею в липні та серпні 2021 року було прийнято до перевезення 114 вагонів (т. 1 а. с. 78-95, 98, 100-106, 108- 195).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу на суму 105 319, 42 грн, із урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, за прострочення доставки залізницею вантажу за залізними накладними (т. 1 а. с. 78 - 95, 98, 100-106, 108 - 195), який міститься в позові (а. с. 9 - 14), суд зазначає наступне.
У графі 49 залізничної накладної № 40107278 наявна відмітка про складання актів загальної форми № 1449 від 09.08.2021 про збільшення термінів доставки на 2 доби та № 22766 від 10.08.2021 на 3 доби та залізничної накладної № 40107856 наявна відмітка про складання акта загальної форми № 22765 від 10.08.2021 про збільшення термінів доставки на 3 доби.
Тому термін доставки вантажу за залізничними накладними №№ 40107278, 40107856 (т. 1 а. с. 190, 193) збільшився відповідно до п.2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів, а тому штраф нарахований позивачем за залізничними накладними №№ 40107278, 40107856 у загальній сумі 1 801,16 грн стягненню не підлягає
Вагони за залізними накладними (т. 1 а. с. 78-95, 98, 100-106, 108-189, 191, 192, 194, 195) були доставлені одержувачу з порушенням строку доставки визначеного, підпунктом 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів.
Також у графі 49 залізничної накладної № 40186694 (т. 1 а. с. 191) наявна відмітка про складання акта загальної форми № 1436 від 08.08.2021 про збільшення термінів доставки на 2 доби. Перевіривши розрахунок штрафу в сумі 1 350, 87 грн за вказаною накладною, суд зазначає, що він виконаний не вірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано збільшення терміну доставки на 2 доби, тому враховуючи дату прийняття вантажу до перевезення - 06.08.2021 та дату видачі вантажу - 17.08.2021, прострочення доставки вантажу відбулося на 2 доби, судом здійснено власний розрахунок штрафу який підлягає стягненню за залізничною накладкою вказаною вище, а саме: 4 502, 90 грн (провізна плата) * 10% = 450, 30 грн.
Враховуючи зазначене вище загальна сума штрафу за прострочення доставки залізницею вантажу за залізними накладними (т. 1 а. с. 78-95, 98, 100-106, 108-189, 191, 192, 194, 195) за розрахунком суду складає 102 617, 69 грн (105 319, 42 грн - 1 801, 16 грн - 900, 57 грн (1 350, 87грн - (450, 30 грн штраф нарахований за залізничною накладною № 40186694)).
Разом з тим відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій до 10% від суми штрафу, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
В обґрунтуванні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що АТ «Українська залізниця» є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту України та в умовах воєнного стану працює в посиленому режимі, через військову агресію зменшився обсяг вантажних перевезень, що призводить до недоотримання прибутку, а всі можливі кошти підприємства йдуть на забезпечення безперебійної стабільної роботи товариства.
Оцінюючи обґрунтованість доводів відповідача, суд враховує, що відповідач є державним підприємством, стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту, яке здійснює вантажні, пасажирські перевезення, в умовах воєнного стану працює в посиленому режимі, здійснює евакуаційні рейси, а стягнення з останнього значних сум штрафів загрожує зривом плану пасажирських та вантажних перевезень, ремонту рухомого складу та верхньої будови колії на залізницях України, що в свою чергу може призвести до негативних наслідків для держави в умовах воєнного стану.
Крім того, суд враховує, що порушення виконання зобов'язань внаслідок несвоєчасної доставки вантажів відповідачем, не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Беручи до уваги вищенаведені обставини, суд вважає обґрунтованим зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу до 40 %. У зв'язку з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу підлягає частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню штраф за прострочення доставки вантажу в розмірі 41 047, 08 грн (102 617, 69 грн * 40%).
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 41 047,08 грн штрафу за прострочення доставки вантажу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша логістична компанія» (21036, місто Вінниця, вулиця Максимовича, будинок 4, корпус А, офіс 212, 213 ідентифікаційний код 37678031) 41 047 (сорок одну тисячу сорок сім) грн 08 коп. штрафу та 2 386 (дві тисячі триста вісімдесят шість) грн 16 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань