Справа № Б-11/45-3/270-21/145 (909/514/22)
04.08.2022 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., секретар судового засідання Шутка О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 )
до: Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової
та лікеро-горілчаної промисловості
(вул. Княгинин, буд. 44, м. Івано-Франківськ, 76003)
про стягнення 9 613, 31 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
поданої в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості,
за участі:
позивача: ОСОБА_1 ,
від відповідача: ліквідатора Седлецького Олександра Валентиновича (в режимі відеоконференції).
1. Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
2. Рішення у цій справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.
3. За результатами розгляду справи суд бере до уваги таке.
І. СУТЬ СПОРУ
4. У липні 2022 року ОСОБА_1 , в межах справи про банкрутство, звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення 9 613, 31 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ІІ. ВИРІШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПИТАНЬ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
5. Ухвалою від 11.07.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; розгляд справи по суті призначив на 04.08.2022; встановив сторонам строк для подання заяв по суті спору, зокрема, відповідачу в строк п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду.
6. 26.07.2022 за вх. № 9354/22 на електронну адресу суду від ліквідатора Седлецького О. В. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні, призначеному на 04.08.2022, в режимі відеоконференції. Телефонограмою від 01.08.2022 повідомлено ОСОБА_2 про те, що судове засідання у справі № Б-11/45-3/270-21/145 (909/514/22), призначене на 04.08.2022 відбудеться з використанням комплексу технічних засобів відеоконференцзв'язку та програмного забезпечення "EasyCon" з можливістю арбітражного керуючого брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
7. 03.08.2022 за вх. № 9935/22 на електронну адресу суду від ліквідатора ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву.
8. За наслідком судового засідання 04.08.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ СТОРІН
9. Позиція позивача. Обґрунтована тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17 стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.06.2017 по 27.02.2018. При цьому, просить суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2018 по 08.05.2018 у розмірі 9 613, 31 гривень.
10. Позиція відповідача. Проти позову заперечив, у його задоволенні просив відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказав на те, що вини роботодавця у невиплаті належних працівникові сум у день звільнення немає, так як в день звільнення фінансовий стан підприємства не давав змоги виконати вимоги статті 116 КЗпП України.
IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. ОСОБА_1 працювала в Івано-Франківському обласному державному об'єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на посаді продавця І категорії та 29.06.2017 була звільнена, у зв'язку з ліквідацією підприємства.
12. Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 у справі № Б-11/45-3/270-21/145 припинено процедуру розпорядження майном Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, визнано боржника банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2 .
13. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 скасовано. Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 та постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 скасовано, справу направлено до Господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд на стадію розпорядження майном в іншому складі суду.
14. Однак незважаючи на оскарження постанови Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017, ліквідатор ОСОБА_2 29.06.2017 наказом № 18 звільнив позивача у числі 205 штатних працівників з роботи, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
15. Остаточний розрахунок, відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, в день звільнення проведений не був.
16. 08.05.2018 суд припинив процедуру розпорядження майном, визнав Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, призначив ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2 .
17. ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовом до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - арбітражного керуючого ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
18. Рішенням (заочним) Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді продавця І категорії Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29 червня 2017 року; стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.06.2017 по 27.02.2018 у розмірі 34 333, 25 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів; стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 20 429, 01 гривень. В решті вимог відмовлено.
19. Виплата позивачу сум, стягнутих на її користь згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17 відбулась 19.02.2020 (виписка з банківського рахунку від 04.07.2022 знаходиться в матеріалах справи, а. с. 3).
20. Позивач посилалася на те, що з 29.06.2017 по 08.05.2018 знаходилася у вимушеному прогулі, та за означеним вище рішенням Івано-Франківського міського суду на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.06.2017 по 27.02.2018 у розмірі 34 333, 25 гривень. Відтак, просила суд стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на її користь 9 613, 31 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2018 по 08.05.2018.
21. Вказані обставини стали підставою звернення позивача з цим позовом до суду.
V. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Всебічно дослідивши усі обставини справи та письмові докази, з урахуванням допустимості, належності та достовірності доказів суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
22. Частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
23. За змістом статей 4, 14 Господарського процесуального кодексу України, процесуальним законом гарантується право на звернення до господарського суду фізичним особам, які не є підприємцями, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. Розгляд справ господарським судом здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, що є реалізацією з боку суду принципу диспозитивності як однієї із засад господарського судочинства.
24. Приписами частини 1 та абзаців 1 - 3 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
25. Як встановлено судом, 27.02.2018 Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, відповідно до якого ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді продавця І категорії Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29 червня 2017 року. Зазначене рішення суду набрало законної сили - 10.01.2019.
26. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 8 ст. 235 КЗпП України).
27. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18.
28. Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
29. Відповідно до запису № 21 у трудовій книжці ОСОБА_1 , останню звільнено з роботи 29.06.2017, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства. За записом № 22 у трудовій книжці позивача, 23.08.2017 остання прийнята на роботу касиром їдальні Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.
30. Водночас запис про поновлення ОСОБА_1 в трудовій книжці останньої відсутній. Відомостей про видачу наказу про поновлення позивача на роботі, а також повідомлення останньої про наявність наказу про її поновлення на роботі до суду не надано.
31. Згідно з частинами 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
32. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
33. Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
34. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
35. При цьому, позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.03.2018 по 08.05.2018.
36. У той же час, суд вважає за необхідне відзначити правову позицію викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 16.12.2019 у справі № 810/1207/16, згідно з якою встановлено, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення "середнього заробітку за час вимушеного прогулу", який згідно норм частини другої статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення "середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі", який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
37. Разом із тим, суд звертає увагу на правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, відповідно до якої зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір. З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічні правові позиції зазначені в п. 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
38. Саме суд має обов'язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
39. З огляду на викладені правові позиції та враховуючи досліджені обставини справи, суд приходить до висновку, що спір у справі виник між ОСОБА_1 , як позивачем, та Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, як відповідачем, щодо стягнення з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості 9 613, 31 гривень середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі працівника, на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України.
40. Водночас, 08.05.2018 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв постанову, відповідно до якої Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначив ОСОБА_2 . Постанова набрала законної сили.
41. Абзацами 1 - 4 частини 1 статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства зазначено, що з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
42. Поряд із цим, статтею 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з 21.10.2019 Кодекс України з процедур банкрутства).
43. Отже, Законом України "Про оплату праці", який є спеціальним, врегульовано, що зобов'язання із заробітної плати, які виникли у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
44. З фактичних обставин справи судом встановлено, що згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді продавця І категорії Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29 червня 2017 року. Докази видачі наказу про поновлення позивача на роботі відсутні.
45. Водночас, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17 стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.06.2017 по 27.02.2018 у розмірі 34 333, 25 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів.
46. З урахуванням наведеного, до стягнення підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника з 28.02.2018 (наступний робочий день після стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17) по 08.05.2018 (винесено постанову про визнання боржника банкрутом) - усього 47 робочих днів.
47. Частиною 1 статті 233 КЗпП України визначено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
48. Згідно з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 200/10640/20-а, до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку із цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15.
49. Разом із тим, суд бере до уваги правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 справа № 461/1303/19, згідно з якою середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення такого заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі.
50. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц вказано, що: "стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15).
51. Статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
52. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
53. Водночас, згідно з частиною 2 статті 41 Закону про банкрутство (частина 1 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства), ліквідатор з дня свого призначення, серед іншого, здійснює такі повноваження: виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.
54. У той же час, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).
55. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (ч. 2 ст. 41 КУПБ).
56. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абз. 1 ч. 5 ст. 41 КУПБ).
57. Здійснюючи системний аналіз вказаних правових норм, суд підсумовує, що в даній справі саме на ліквідатора покладено обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
58. Заразом, як встановлено судом, станом на дату винесення рішення в означеній справі, наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді продавця І категорії Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29.06.2017 не видано, запис про поновлення на роботі в трудовій книжці останньої відсутній, доказів повідомлення останньої про поновлення на роботі не надано, а відтак вказане правопорушення є триваючим у часі і до пред'явленого позову неможливо застосувати наслідки спливу позовної давності.
59. Водночас суд керується вимогами ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка діяла на час відкриття ліквідаційної процедури банкрута), які передбачають, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.
60. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
61. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
62. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 3 пункту 8 Порядку № 100).
63. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у рішенні від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17 беручи до уваги суми доходу позивача згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ провів розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , за яким середньоденна заробітна плата становить 196, 19 гривень. При виконанні обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проведеного у позовній заяві, позивач також виходила з суми середньоденної заробітної плати вказаної в означеному рішенні Івано-Франківського міського суду.
64. Суд перевіривши розрахунок заборгованості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проведений позивачем у позовній заяві, встановив, що при виконанні зазначеного обчислення, позивач врахувала 22 робочих дні за березень місяць 2018 року та 21 робочий день за квітень місяць 2018 року.
65. Водночас, суд звертає увагу, що статтею 73 КЗпП України встановлено святкові і неробочі дні, серед інших, 8 березня - Міжнародний жіночий день та один день (неділя) - Пасха (Великдень).
66. Відтак, четвер 8 березня 2018 року був святковим (неробочим) днем, отже у березні місяці 2018 року був 21 робочий день.
67. Відповідно до частини 3 статті 67 КЗпП України, у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
68. Враховуючи те, що свято - Пасха (Великдень) 08 квітня 2018 року припало на неділю, вихідний день було перенесено на 09 квітня 2018 року (понеділок), з урахуванням наведеного судом встановлено, що у квітні місяці 2018 року було 20 робочих днів.
69. Відтак суд приходить до висновку, що в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 392, 38 гривень (за два робочих дні) слід відмовити.
70. При цьому тривалість робочого часу визначена листом Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 "Про надання роз'яснення (щодо норми тривалості робочого часу)".
71. Заразом, суд самостійно здійснивши розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 28.02.2018 по 08.05.2018, беручи до уваги суму середньоденної заробітної плати вказану в рішенні Івано-Франківського міського суду від 27.02.2018 у справі № 344/9463/17, з'ясував, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника становить 9 220, 93 гривень (середньоденна заробітна плата 196, 19 гривень х 47 робочих днів).
72. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянувши справу № 809/4462/15 прийняв постанову вiд 17.07.2019, в якій встановив наступне. Відповідно до частини третьої пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді касаційного провадження у справі № 201/12340/16-а.
73. Відтак, з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника в сумі 9 220, 93 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів.
74. У відповідності до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
75. Разом із тим, суд виходить з того, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Висновок суду.
76. Відтак, здійснюючи системний аналіз положень чинного законодавства України та наведених правових позицій Верховного Суду, а також, як вбачається з встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати.
77. Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
78. При зверненні з позовом позивач сплатила судовий збір в розмірі 2 481, 00 гривень (банківська квитанція № 0.0.2600239386.1 від 07.07.2022).
79. Відповідно до приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
80. Суд, враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір в розмірі 2 481, 00 гривень покладає на відповідача.
Керуючись статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 86, 123, 129, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення 9 613, 31 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
2. Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (вул. Княгинин, буд. 44, м. Івано-Франківськ, 76003; ідентифікаційний код: 00375409) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 9 220, 93 гривень (дев'ять тисяч двісті двадцять гривень дев'яносто три копійки) середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів, а також 2 481, 00 гривень (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 392, 38 гривень - відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Повний текст рішення складено - 04.08.2022.
Суддя В. В. Михайлишин