04.08.2022
Справа № 489/5238/20
Провадження №2/489/115/21
04 серпня 2022 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судового засідання -Назаровою С.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-банк", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про захист прав споживачів шляхом визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та встановлення нікчемності договору про внесення змін до договору кредиту
Представник позивача звернувся до суду з позовом, яким просив: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 31.10.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №24570, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість за Договором кредиту № 640/591-К591 від 04.10.2006 року за період з 17.10.2015 року по 17.10.2017 року у загальній сумі 85385,66 доларів США; встановити нікчемність Договору від 12.12.2013 про внесення змін до Договору кредиту № 640/591-К591 від 04.10.2006 та Додатку № 1 до Договору від 12.12.2013 про внесення змін до вказаного Договору кредиту. Мотивуючи свої вимоги тим, що в листопаді 2019 року ОСОБА_1 дізнався про те, що в Інгульському ВДВС м. Миколаїв перебуває на виконанні виконавче провадження про стягнення з нього заборгованості за виконавчим написом вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. у розмірі 85385,66 доларів США. Вважає, що виконавчий напис вчинено без наявності підстав, визначених Переліком документів, які підтверджують безспірність заборгованості. Дійсно 04.10.2006 року позивачем укладено з Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" договір кредиту № 640/591-К591, відповідно до якого банк надав позивачу у тимчасове користування грошові кошти у сумі 42490,00 доларів США зі сплатою 13 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 03.10.2021 року. Позивачем здійснено останній платіж погашення кредиту і процентів 10.10.2008 року. Строк сплати наступних платежів на повернення кредиту та процентів настав 10.11.2008 року. У зв'язку з несплатою позивачем протягом наступних 60 календарних днів кредиту, строк повернення кредиту було змінено на дату 11.01.2009 року. Оскільки в зазначену дату позивач не повернув заборгованість за кредитом та не сплатив проценти, з 12.01.2009 року у банку виникло право вимоги. Після зміни строку повернення кредиту, банк не мав права нараховувати проценти. Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, представник позивача дізнався, що банком для вчинення виконавчого напису були надані нотаріусу, крім Договору кредиту, також оригінали Договору від 12.12.2013 про внесення змін до Договору кредиту, Додаток № 1 до Договору від 12.12.2013 про внесення змін до вказаного Договору кредиту та Детального розпису сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютного подорожчання кредиту із підписами виконаними позивачем. Втім, позивач стверджує, що не підписував таких документів, що є підставою для їх нікчемності як правочину.
Ухвалою суду від 28.10.2020, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 28.10.2020, витребувано докази.
Ухвалою суду від 08.02.2021 повторно витребувано докази.
Ухвалою суду від 09.02.2021, забезпечено позов.
Ухвалою суду від 22.09 .2021, призначено судово-почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 07.12.2021, поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 23.06.2022, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю та відсутністю позивача за наявними матеріалами. Проти заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, правом на подання відзиву не скористався.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів що містяться в матеріалах справи з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
04 жовтня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 640/591-К591, відповідно до якого банк надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 42490,00 доларів США зі сплатою 13,0 % річних та комісій, на поточні потреби, з кінцевим терміном повернення кредиту до 03 жовтня 2021 року (1.1, 1.2 Договору).
12 грудня 2013 року між публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін до Договору кредиту № 640/591-К591 від 04 жовтня 2006 року, відповідно до якого сторони прийшли до взаємної згоди внести зміни, зокрема, щодо графіку погашення кредиту та щодо встановлення процентної ставки за користування кредитом у розмірі 0,001% річних з дати підписання цього договору про внесення змін по 11 квітня 2014 року.
12 грудня 2013 року між публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено Додаток № 1 до Договору про внесення змін до договору кредиту № 640/591-К591 від 04.10.2006 року, відповідно до якого затверджено новий графік погашення кредиту.
Відповідно до виконавчого напису від 31.10.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №24570, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. запропонував стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість, що виникла по Договору кредиту № 640/591-К591 від 04 жовтня 2006 року, боржником за яким є ОСОБА_1 . Строк платежу по кредиту настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості провадиться за період з 17 жовтня 2015 року по 17 жовтня 2017 року. Сума заборгованості складається з: строкової заборгованості - 19427,32 доларів США; простроченої заборгованості - 17398,66 доларів США; строкової заборгованості по нарахованих процентах - 107,41 доларів США; простроченої заборгованості по нарахованих процентах 48452,27 доларів США. Загальна сума заборгованості становить 85385,66 доларів США.
На підставі вказаного виконавчого напису постановою головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатих М.В. відкрито виконавче провадження № 60490381.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 цього Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
За змістом п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, для одержання виконавчого напису по нотаріально посвідченим угодам, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Згідно із п. 2 вказаного Переліку, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Пунктом 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
У відповідності з п. 3.2 та п. 3.5 вказаного Порядку, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.
Пунктом 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №2 роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.
Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов'язано з часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису.
Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Верховний Суд України в постанові від 20 травня 2015 року в справі №6-158цс15 дійшов висновку, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Так, якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Главою 14 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року №3425-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року №3425-XII, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положеннями ст. 88 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року №3425-XII передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Пунктом 3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» №2 від 31 січня 1992 року, при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
У п. 10 Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні від 07 лютого 2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
З матеріалів справи та матеріалів наданих приватним нотаріусом, не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус отримував від банку та від позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), відтак у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Згідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з врахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України. Отже, однією з основних умов вчинення виконавчих написів є наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника. Ознакою безспірності є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутність будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути надані документи, що свідчать про визнання боржником вимог стягувача. Тобто, нотаріус повинен впевнитися у розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнання їх. Згідно п. 2.3 Глави 16 вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 вчинення виконавчого напису в разі порушення умов кредитного договору, здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих боржнику повідомлень. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка боржника на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в кредитному договорі адресу.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. не було з'ясовано питання щодо безспірності заборгованості, зокрема розміру основної суми боргу, відсотків, порядку нарахування відсотків та відсотків за користування кредитом, не було з'ясовано даного питання з боржником, не переконався щодо належного повідомлення боржника ОСОБА_1 про суму заборгованості, в зв'язку з чим останній був позбавлений об'єктивної можливості вказати свої заперечення щодо суми нарахованого боргу, яку він не визнає.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про встановлення нікчемності Договору від 12.12.2013 про внесення змін до Договору кредиту № 640/591-К591 від 04.10.2006 та Додатку № 1 до Договору від 12.12.2013 про внесення змін до вказаного Договору кредиту, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 541/2246/16-ц (провадження № 61-18545св18) зроблено висновок по застосуванню статей 638, 651, 653, 654 ЦК України та вказано, що «зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов'язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов'язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму».
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі визначені ст.208 ЦК України, за змістом якої у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, обов'язковим елементом, який встановлений законом для чинності письмової форми правочину є наявність не лише викладеного письмового його змісту з дотриманням існуючих правил правопису та філології, а й наявність власноручного підпису його сторін у сформульованому тексті.
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини першої статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Наведена правова позиція неодноразово застосовувалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.12.2018 у справі №569/8360/16-ц та у постанові від 09.10.2020 у справі № 903/998/19.
Згідно частини першої статті 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. (частина друга статті 1055 Цивільного кодексу України).
Порядок внесення змін до кредитного договору кредиту №640/591-К591 від 04.10.2006 щодо зміни (збільшити або зменшити) процентної ставки за користування кредитом встановлений в пункті 2.6. Зокрема, про намір змінити розмір процентів та/або комісій Кредитор зобов'язаний повідомити Позичальнику не пізніше ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати позичальнику для укладення відповідну додаткову угоду (п.2.6.1). У разі, якщо позичальник погодився зі зміненим розміром процентів, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.6.1 цього Договору, підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього Договору та повернути її кредитору (п. 2.6.2).
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Вимога про встановлення нікчемності договору підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. (Постанова Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009).
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Згідно висновку експерта № СЕ-19/115-21/13931-ПЧ від 25.11.2021, підпис в графі "Позичальник" на 1-й та 2-й сторінках та підпис в розділі «РЕКВИЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН» в графі « ОСОБА_1 » на 2-й сторінці у Договорі від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/591-К591 від 04 жовтня 2006 року, підпис в графі «ПОЗИЧАЛЬНИК» у Додатку №1 від 12 грудня 2013 року до Договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/591-К5914 від 04 жовтня 2006 року - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Підпис в графі «Позичальник» у Детальному розпису сукупної вартості кредиту, зазначення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту (поточна дата 04.12.2013) - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Таким чином, враховуючи висновки експертизи, судом встановлено, що ОСОБА_1 не підписував спірний договір, що є обов'язковим враховуючи приписи до ч.2 ст.207 ЦК України, відповідно й відсутня його згода на зміни умов договору та такий договір є нікчемним в силу закону. Враховуючі наявність спору та обрання позивачем саме такого способу захисту передбаченого чинним законодавством, суд приходить до виноску про необхідність задоволення вимоги про встановлення нікчемності договору.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За такого, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1816 грн. 00 коп. за подання позовної заяви та 454,00 грн. - за подання заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-банк", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №24570, за яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №640/591-К591 від 04 жовтня 2006 року, на користь Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за період з 17 жовтня 2015 року по 17 жовтня 2017 року у сумі 85385,66 доларів США, яка складається з: строкової заборгованості - 19427,32 доларів США; простроченої заборгованості - 17398,66 доларів США; строкової заборгованості по нарахованих процентах - 107,41 доларів США; простроченої заборгованості по нарахованих процентах 48452,27 доларів США, таким, що не підлягає виконанню.
Встановити нікчемність Договору від 12.12.2013 про внесення змін до Договору кредиту № 640/591-К591 від 04.10.2006 та Додатку № 1 до Договору від 12.12.2013 про внесення змін до вказаного Договору кредиту.
Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь держави судовий збір у розмірі 2270 грн. 00 коп.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ЄДРПОУ 23494712, юридична адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, місце знаходження: м.Київ, вул.Олеся Гончара, 55, оф. 11
Суддя Н.О. Рум'янцева
Повний текст судового рішення складено «04» серпня 2021 року.