Справа № 127/34652/21
Провадження № 2/127/5685/21
02 серпня 2022 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
за участю: секретаря Жигарової Д.О.,
представника позивача Кобзіної А.С.,
представник відповідача ГУНП у Вінницькій області Бешлея І.В.,
представник відповідача Вінницької обласної прокуратури Рудніцької І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди,-
Позивач звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що слідчим Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області 28.03.2018 року за заявою адвоката потерпілих від 12.03.2018 року (в тому числі ОСОБА_1 ) було внесено відомості до ЄРДР за №12018020020001231 за фактом шахрайських дій відносно жителів с. Байраківка та с. Глинянець Немирівськго району. Проте, слідча жодних дій по розслідуванню провадження не вчиняла, в зв'язку з чим представник потерпілих звернулась до суду із скаргою на бездіяльність слідчого, яка була задоволена. Крім того, постановами слідчих тричі закривалось вказане кримінальне провадження, які в подальшому були скасовані судом.
При цьому, матеріали вказаного кримінального провадження були втрачені разом із оригіналом розписки про наявність перед позивачем заборгованості. В зв'язку з бездіяльністю та неодноразовим незаконним закриттям провадження у справі, позивачу було спричинено моральні страждання, які полягали у відчуттях тривоги та занепокоєння, усвідомленні позивачем своєї безпорадності через втрату оригіналу розписки, зникненні останньої надії на повернення своїх коштів. Позивач оцінює моральну шкоду у 30000,00 грн., яка відповідає співмірності завданих позивачу страждань і душевних переживань.
Враховуючи викладене, з метою забезпечення справедливої сатисфакції ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом та просила:
-стягнути з державного бюджету шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь в сумі 30000,00 грн. на відшкодування мральної шкоди;
-стягнути на її користь документально підтвердженні судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав викладених у позові.
В судове засідання представник відповідача Державної казначейської служби України не з'явився, проте надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 повністю. В таких правовідносинах обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на Державу. Тому держава повинна нести майнову відповідальність та бути відповідачем у справі. До компетенції органів Державної казначейської служби відноситься виконання судових рішень за якими передбачено безспірне списання коштів Державного бюджету. Також Державна казначейська служба України не є органом, що порушив чи не визнає права та інтереси ОСОБА_1 . При цьому, формулювання «стягнути з державного бюджету України» є лише формулюванням способу виконання рішення. Жодного доказу про визнання дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду незаконними, позивачем не надано. Обставини встановлені судом у справі №127/29508/20 не можуть братись судом у цій справі до уваги, оскільки ОСОБА_1 не брала участь в її розгляді. Представник також зазначив, що позивач жодним чином не обґрунтував наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Просив відмовити в повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в судовому засіданні позов не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та пояснив, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.12.2018 року не було визнано бездіяльність слідчого, а лише зобов'язано провести слідчі дії. Також ухвалою суду від 25.04.2019 року про скасування посанови слідчого про закриття кримінального провадження жодним чином не зазначено, що постанова слідчого винесена незаконно. Таким чином, твердження позивача щодо наявної бездіяльності слідчого жодним чином не підтверджено та не визнано. Крім того, жодним чином не підтверджується взаємозв'язок між станом здоров'я позивача та тривалістю досудового розслідування кримінального провадження. Представник зазначив, що рішень органів досудового розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_1 не існує, а обставини, про які вказує позивач, не підпадають під жодну з підстав передбачених Законом та ст. 1176 ЦК України, які дають право на відшкодування моральної шкоди у порядку передбаченому цими законодавчими нормами. Щодо посилання позивача на ухвали слідчих суддів, то вони лише свідчать про реалізацією останньою передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦК України. З приводу заподіяння моральнох шкоди, то позивачем не надано суду доказів на підтвердження цих фактів. Просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача Вінницької обласної прокуратури позов не визнала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та пояснила, що сам факт винесення слідчим суддею, апеляційним судом ухвали (постанови) за результатом розгляду скарги в порядку глави 26 КПК України не встановлює незаконність чи протиправність рішення, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування чи прокуратури і не є підставою для стягнення моральної шкоди, про заподіяння якої заявляє позивач. Винесення слідчим суддею ухвали про скасування постанови про закриття кримінального провадження, не тягне наслідків цивільно-правового характеру й не може бути доказом того, що стверджувана позивачем бездіяльність відповідача заподіяла їй моральну шкоду. За наявності боргової розписки зі строком погашення боргу до 30.12.2017 року, позивач мала змогу захистити своє порушене майнове право, звернувшись з відповідним позовом до суду у порядку цивільного судочинства, починаючи з 31.12.2017 року. Проте цим правом не скористалась. Представник також зазначила, що держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишились нерозкритими. Крім того, у позовній заяві не наведено обставин завдання моральної шкоди, які є підставою для її стягнення відповідно до ст. 23 ЦК України, а також які саме страждання, фізичні чи душевні зазнала позивачка внаслідок бездіяльності органів прокуратури області, її посадових осіб, їх обсяг та глибину. Просила у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду справи, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З відповіді Відділу поліції №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 06.12.2021 року судом встановлено, що дізнавачем СД Відділу поліції №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Палаш Ю.О. проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12018020020001231 від 29.03.2018 року, про вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, в якому є потерпілими жителі села Байраківка та села Глинянець Немирівського району Вінницької області, зокрема серед яких є ОСОБА_1 (а.с. 7).
Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.06.2021 року № 127/29508/20, яке набуло законної сили на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 27.09.2021 року (а.с. 8-9). Слід відзначити, що предметом розгляду справи № 127/29508/20 були аналогічні правовідносини за зверненням одного з потерпілих в межах кримінального провадження № 12018020020001231.
Вказаним рішенням суду встановлено, що:
-ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.12.2018 року скаргу представника потерпілих ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність слідчого та зобов'язано провести ряд слідчих дій.
-ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.04.2019 року № 127/11645/19 скаргу представника потерпілих ОСОБА_2 задоволено. Постанову слідчого Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області про закриття кримінального провадження № 12018020020001231 скасовано;
-ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12.12.2019 року постанову слідчого від 17.08.2019 року про закриття кримінального провадження було скасовано;
-Наказом Головного управління національної поліції у Вінницькій області від 03.06.2020 року № 692 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області» за порушення вимог ч. 6 ст. 284 КПК України та положення розділу VI Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 296 від 14.04.2016 року, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018020020001231, застосовано до слідчої СВ Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Узун А.В. дисциплінарне стягнення у виді суворої догани;
-Відносно потерпілої у кримінальному провадженні № 12018020020001231 - позивача ОСОБА_3 мають місце незаконні рішення, дії та бездіяльність посадової (службової) особи (слідчого СВ Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Узун А.В.) органу державної влади (ГУНП у Вінницькій області).
В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.
Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до … остаточного рішення суду.
Також з матеріалів справи вбачається, що 12.07.2021 року було закрите кримінальне провадження № 12018020020001231 з підстави відсутності складу кримінального правопорушення.
Так, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2021 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано, в зв'язку з тим, що досудове слідство проведено поверхнево, неповно, без всебічного дослідження обставин справи (а.с. 10-11). Слідчим суддею також встановлено, що 25.01.2021 року постанову дізнавача підрозділу дізнання Лівобережного відділення поліції Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області Узун А.В. від 08.10.2020 року про закриття кримінального провадження № 12018020020001231 скасовано першим заступником керівника Вінницької місцевої прокуратури Панченком В.О. у зв'язку з прийняттям рішення всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства щодо забезпечення повного, всебічного та неупередженого розслідування обставин кримінального проступку. Досудове слідство у кримінальному провадженні було відновлене.
При цьому, факт винесення трьох постанов про закриття кримінального провадження та їх скасування підтверджується довідкою по матеріалам кримінального провадження № 12018020020001231, виданою 01.02.2021 року дізнавачем СД Відділу поліції №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції Узун А.В. (а.с. 26-27).
Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що матеріали кримінального провадження № 12018020020001231 були втрачені із оригіналом розписки про наявність перед позивачем ОСОБА_1 заборгованості.
На даний час матеріали кримінального провадження частково відновлені, проте оригінал розписки відсутній, що є перешкодою для звернення до суду з цивільним позовом про відшкодування шкоди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відносно потерпілої у кримінальному провадженні № 12018020020001231 - позивача ОСОБА_1 мають місце незаконні рішення, дії та бездіяльність посадових (службових) осіб органу державної влади - Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, тому порушене право позивача підлягає захисту.
За таких обставин, суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, з приводу завдання шкоди внаслідок незаконних дій органу державної влади, регулюються нормами глави 82 Цивільного кодексу України.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 55, 56 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч. 3-5 ст. 23 ЦК України).
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 5 вказаної Постанови, судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Судом з'ясовано, що підставою для відшкодування шкоди зазначено незаконні, на думку позивача ОСОБА_1 , дії слідчого щодо неналежного поводження з матеріалами кримінального провадження, яке було втрачено (разом із оригіналом розписки про наявність перед позивачем заборгованості).
Зазначені обставини встановлені в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2021 року у справі № 127/29508/20.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду, відповідно до вимог статті 1174 ЦК України, потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 303/1776/1 (провадження № 61-3440св20), відшкодуванню підлягає шкода, завдана внаслідок не тільки незаконного засудження, повідомлення про підозру, арешт, обшук, виїмку, а й інших дій внаслідок яких особі було заподіяно шкоду; за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 740/2921/16-ц (провадження № 61-30026св18) та постанові Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 216/2150/17 (провадження № 61-11184св18).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Тобто, здійснення досудового розслідування кримінального провадження протягом тривалого часу, яке неодноразово безпідставно закривалось і було неефективним, що підтверджено чисельними постановами слідчих суддів, втрата органом поліції матеріалів кримінального провадження разом із оригіналом розписки ОСОБА_1 , свідчить про незаконні дії і бездіяльність посадових осіб, які здійснювали вказане кримінальне провадження, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини.
Надмірна тривалість кримінального провадження призвела до моральних страждань позивача ОСОБА_1 , зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо.
Таким чином, позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного розслідування злочину, де позивач є потерпілою.
Складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв'язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.
Також у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208 гс18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Вимоги статті 1 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист»(рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства»(Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини»(Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України»(Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»(Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції»(№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Звертаючись до суду, позивач обґрунтовувала свої вимоги як окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, так і його неефективністю, безвідповідальністю в цілому, оскільки протягом 4 років після початку кримінального провадження, після неодноразових скасувань постанов про закриття провадження, застосування до слідчого дисциплінарного стягнення досудове розслідування фактично не проводилося.
Дослідивши усі обставини цієї справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на державу обов'язку відшкодувати позивачу завдану їй моральну шкоду, у зв'язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілою. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати.
Доводи представника Вінницької обласної прокуратури про те, що судовими рішеннями, якими задоволено скарги представника ОСОБА_2 , дії та бездіяльності посадової (службової) особи слідчого Узун А.В. та органу державної влади ГУНП у Вінницькій області незаконними не визнавались, не спростовують встановлених судом обставин справи, які, в сукупності та взаємозв'язку між собою, свідчать про наявність в діях посадової службової особи вчинення порушення вимог частини шостої статті 284 КПК України та положень розділу VI Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №296 від 14.04.2016, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018020020001231. Саме вказані дії щодо неналежної організації обліку та руху кримінальних проваджень з боку слідчого Узун А. В., зокрема ті, що призвели до втрати оригіналу розписки, яка була частиною матеріалів досудового розслідування, мають причинно-наслідковий зв'язок із завданням позивачу моральної шкоди, яка проявилась у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, що є перешкодою для звернення до суду з цивільним позовом про відшкодування шкоди.
Твердження представника Вінницької обласної прокуратури про те, що наявністю правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження не може бути виключно незгода позивача з прийнятими посадовими особами органу досудового розслідування і прокуратури процесуальними рішеннями, суд не бере до уваги, оскільки в даному випадку моральна шкода підлягає відшкодуванню не через незгоду позивача з прийнятими посадовими особами процесуальними рішеннями, а саме за наслідками вчинення службовою особою втрати матеріалів кримінального провадження разом із оригіналом розписки про наявність перед позивачем заборгованості.
Крім того, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди виходячи з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При цьому, визначення розміру моральної шкоди в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб не суперечить вимогам чинного законодавства.
З огляду на викладене, враховуючи надмірну тривалість кримінального провадження, яка призвела до моральних страждань позивача ОСОБА_1 , зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин в зв'язку з втратою матеріалів кримінального провадження, суд керуючись принципами розумності, виваженості і справедливості, розмір компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду необхідно визначити в сумі 2481,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»). При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування, а тому розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню, жодним чином не може бути пов'язаний з розміром неповернутих позивачеві іншою особою коштів.
Слід відзначити що, згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі Порядок № 1104).
Так, згідно з ст. 8 Порядку, відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, дізнавач, який здійснює таке провадження.
Судом встановлено, що матеріали кримінального провадження були втрачені слідчим разом із оригіналом боргової розписки. Наразі матеріали кримінального провадження частково відновлені, проте оригінал розписки відсутній, що є перешкодою для звернення до суду з цивільним позовом про відшкодування шкоди.
Зважаючи на встановлені судом обставини і норми закону, суд вважає безпідставними заперечення відповідачів. Відповідно до ст.ст. 77-80 ЦПК України позивач надала належні і допустимі докази, які у своїй сукупності дали змогу дійти висновку про порушення її прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Враховуючи вказані висновки Верховного Суду сума в розмірі 2481 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Оскільки позивач при зверненні до суду з цим позовом була звільнена від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 55, 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1174 ЦК України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в сумі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Театральна, буд. 10, код ЄДРПОУ 40108672.
Відповідач: Вінницька обласна прокуратура, місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, буд. 33, код ЄДРПОУ 02909909.
Повний текст судового рішення складений 04.08.2022 року.
Суддя: