Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 536/1755/20
провадження № 61-21194 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом
до дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України»), третя особа - ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» від 11 листопада 2020 року № 499к про звільнення його з роботи; поновити його на роботі на посаді головного інженера регіонального виробничого управління «Харківавтогаз» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» (далі - РВУ «Харківавтогаз»); стягнути з роботодавця на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 1 154 676,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 21 лютого 2018 року він був призначений та працював у ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України»
на посаді головного інженера РВУ «Харківавтогаз» з дислокацією
у місті Харкові.
06 листопада 2020 року адміністрацією ДП «Укравтогаз» його повідомлено про скорочення займаної ним посади та запропоновано обрати вакантні посади. Він висловив бажання перейти працювати на нову посаду, у зв'язку з чим адміністрація ДП «Укравтогаз» викликала його до головного офісу підприємства, що розташоване у місті Києві.
На підставі листів-викликів ДП «Укравтогаз» було видано накази про його відрядження на 09 листопада, 10 листопада та 11 листопада 2020 року
для участі у засіданнях Комісії ДП «Укравтогаз» із розгляду питання переведення на нову роботу (далі - Комісія). Визначеного робочого місця
за місцем відрядження, як і повноважень, він не мав.
09 листопада 2020 року відбулося засідання Комісії, яке було відкладено
на наступний день, на 10 листопада 2020 року на 16 год. 00 хв., з метою надання йому часу вивчити істотні умови праці та посадові обов'язки
за запропонованими посадами.
Указував, що зранку 10 листопада 2020 року він звернувся до лікаря через погане самопочуття, про що у телефонному режимі повідомив начальника управління по роботі з персоналом ДП «Укравтогаз», після чого прибув
на засідання Комісії. 10 листопада 2020 року, перед початком роботи Комісії, йому надали для ознайомлення акт про його відсутність
на робочому місці 10 листопада 2020 року, з яким він не погодився.
Після цього йому надали для ознайомлення акт про відмову у наданні пояснень, в якому він зазначив, що зранку 10 листопада 2020 року перебував у лікаря.
10 листопада 2020 року засідання Комісії було відкладено на наступний день. 11 листопада 2020 року він офіційно подав до ДП «Укравтогаз» письмову заяву про його непрацездатність 10 листопада 2020 року
та перебування на лікарняному з 06 листопада 2020 року, який не закрито станом на 11 листопада 2020 року та буде наданий після закриття.
Проте, 11 листопада 2020 року йому було вручено наказ про звільнення
за прогул, вчинений 10 листопада 2020 року, видано довідку про заробітну плату та трудову книжку.
Вважав своє звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним, оскільки звільнення відбулося у період його тимчасової непрацездатності (з 06 листопада 2020 року по 13 листопада 2020 року),
тобто з порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, а також
з порушенням положень статті 43 КЗпП України - без попередньої згоди профспілкового органу підприємства.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд задовольни його позовні вимоги.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року у складі судді Колотієвського О. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем
не надано доказів на підтвердження того, що він повідомляв підприємство про перебування у лікаря у день звільнення. При цьому на початку засідання Комісії йому було повідомлено про те, що відповідно до наказу про його відрядження та Правил внутрішнього трудового розпорядку він зобов'язаний знаходитися в адміністративній будівлі ДП «Укравтогаз» протягом робочого часу: з 08 год. 00 хв. по 17 год. 00 хв., на що останній повідомив, що був присутній за адресою підприємства протягом дня, поблизу адміністративної будівлі.
Крім того, пояснення позивача «перебував у лікаря» не містить інформації,
у зв'язку з чим він перебував у лікаря та чи перебуває він на лікарняному. Інших обставин у поясненнях на поставлені питання з приводу його відсутності на роботі 10 листопада 2020 року ОСОБА_1 не надав. Працівник не довів поважність причин відсутності на робочому місці сумарно протягом 8 годин, а причини, на які вказує позивач, є неповажними, а тому і наслідки такого прогулу, які виразилися у звільненні, є законними.
Районний суд надав оцінку листку непрацездатності серії АКА № 981119,
за яким позивачу встановлено непрацездатність з 06 листопада 2020 року по 10 листопада 2020 року, який продовжено з 11 листопада 2020 року
по 13 листопада 2020 року, вказавши, що ОСОБА_1 у цей період постійно перебував на роботі й не повідомив роботодавця про відкриття листка непрацездатності, у тому числі й у день засідання Комісії, під час якої його запитували, чому він був відсутній на робочому місці протягом робочого дня.
З урахуванням відповідної судової практики Верховного Суду, суд першої інстанції зазначив, що хоча частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлена гарантія незвільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, проте сам факт надання суду листка непрацездатності
не є безумовною підставою для поновлення працівника на роботі, оскільки роботодавець має довести законність звільнення працівника, що й було зроблено підприємством у даному спорі. Позивач своєчасно не повідомив відповідача про виданий на вказаний період листок тимчасової непрацездатності, так як лише у день звільнення письмово повідомив,
що він перебуває на лікарняному.
При цьому, посилаючись на відповідні правові позиції Верховного Суду, районний суд указав і про те, що у зв'язку з відсутністю у роботодавця відомостей про перебування позивача на лікарняному у день звільнення, таке порушення підлягає захисту шляхом зміни дати звільнення, тобто після закінчення періоду непрацездатності. Проте, у даному спорі законною підставою для звільнення працівника є прогул без поважних причин, факт якого встановленого під час судового розгляду, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року,
з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки
від 06 грудня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» від 11 листопада 2020 року № 499к про звільнення
ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера РВУ «Харківавтогаз» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України».
Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 172 199,52 грн із вирахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на користь держави 840,80 грн судового збору.
Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на користь
ОСОБА_1 5 073,45 грн витрат по сплаті судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того,
що членами Комісії 10 листопада 2020 року було складено акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення, на якому також міститься власноручна розписка позивача 10 листопада 2020 року «перебував
у лікаря».
Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що він у телефонному режимі повідомляв начальника з кадрових питань ДП «Укравтогаз»
про своє перебування у лікаря 10 листопада 2020 року, проте вказав,
що 11 листопада 2020 року (крайній робочій день позивача) вхідною кореспонденцією ДП «Укравтогаз» (вх. № Х-61, без зазначення часу) зареєстровано заяву ОСОБА_1 , складену на ім'я директора
ДП «Укравтогаз» ОСОБА_2 , в якій зазначено, що «станом
на 06 листопада 2020 року він перебуває у стані тимчасової непрацездатності (хворіє), лікарняний лист знаходиться у лікаря та буде надано пізніше». Встановити час отримання заяви роботодавцем
не вбачається за можливе, а доводи про те, що наказ про звільнення виданий раніше, ніж здана відповідна заява, є бездоказовими припущеннями. Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_1 , роботодавець на вказане уваги не звернув, не вжив дій щодо перевірки даних фактів, витребування у працівника підтверджуючих документів.
Врахувавши відповідну судову практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки письмовим доказам, які підтверджують факт звернення працівника
до лікаря та його перебування на лікарняному, безпідставно пов'язував неповажність причин відсутності ОСОБА_1 10 листопада 2020 року на роботі з неналежним, на думку районного суду, повідомленням роботодавця про обставини відсутності на роботі, а також з порушенням працівником режиму лікарняного («домашній»). Висновки суду першої інстанції щодо тривалості та часу перебування ОСОБА_1 у лікаря
10 листопада 2020 року мають характер припущень, а тривалість перебування останнього у лікаря не спростовує факт його хвороби у цей день, як поважної причини відсутності на роботі за місцем відрядження.
Крім того, недотримання працівником режиму лікування (через явку
на засідання Комісії) не має юридичного значення для правильного вирішення спору, оскільки це є правом працівника. На засіданні Комісії вирішувалося питання його подальшого працевлаштування й саме участь
у ньому було підставою відрядження.
Тобто відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 10 листопада
2020 року у відповідний період часу була з поважних причин - хвороба
та перебування на прийомі у лікаря, що виключає звільнення працівника
за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗПП України (прогул).
Наявність листка непрацездатності, яким підтверджується, що дата звільнення припадає на період лікарняного, не є безумовною підставою для поновлення працівника на роботі й права працівника можуть бути поновлені шляхом зміни дати звільнення, однак тільки якщо законність звільнення буде доведена роботодавцем. В іншому разі (встановлення судом незаконності звільнення), наказ про таке звільнення підлягає скасуванню
із юридичними наслідками у вигляді поновлення працівника на роботі
та стягнення на його користь компенсаційних виплат.
При цьому апеляційний суд уважав, що застосовані судом першої інстанції правові висновки Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин.
Крім того, частково задоволено позовну вимогу працівника про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100 (далі - Порядок), відповідно до обрахунку середнього заробітку, зробленого відповідачем, проти якого не заперечив позивач.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду
від 22 листопада 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 536/1755/20 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданихдо неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 червня 2022 року
№ 769/0/226-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ткачука О. С.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 20 червня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І.,
Коломієць Г. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, не врахував судову практику Верховного Суду у подібних справах,
а також те, що позивач не з'являвся на робочому місці з часу попереднього поновлення судом на роботі (справа № 536/1037/19), а саме з 29 травня 2020 року, до 06 листопада 2020 року. При цьому, будучи відрядженим
з 09 листопада по 10 листопада 2020 року до ДП «Укравтогаз», позивач запізнився на засідання Комісії 10 листопада 2020 року й порушив Правила внутрішнього трудового розпорядку, оскільки не знаходився на робочому місці за місцем відрядження протягом робочого часу за вказаний період.
10 листопада 2020 року роботодавець не був сповіщений про поважність причин відсутності працівника на робочому місці, його непрацездатність
і цей факт останній приховав до звернення до суду із позовом у цій справі, тому звільнення працівника за прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗПП України) є законним.
Зазначає, що тягар доказування поважності причин відсутності працівника на роботі покладається саме на працівника. ОСОБА_1 приховав факт своєї непрацездатності, був присутнім на робочому місці у період непрацездатності (06 листопада, 09 листопада, 11 листопада 2020 року), отримував заробітну плату, надав суперечливі пояснення щодо відсутності на робочому місці 10 листопада 2020 року. При цьому позивач не звертався до роботодавця з вимогою вирішити спір у позасудовому порядку.
У цій частині посилається на правові висновки Верховного Суду у подібних, на думку заявника касаційної скарги, справах.
Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджувалися обставини відкриття листка непрацездатності, що стало передумовою звернення позивача до лікаря 10 листопада 2020 року. Апеляційний суд проігнорував доводи роботодавця про те, що позивач фактично перебував у відрядженні у період своєї непрацездатності, що приховав від роботодавця. Вважає,
що медична документація, яка знаходиться у матеріалах справи,
не є належним та допустимим доказом поважності причин відсутності позивача на роботі, а візит до лікаря 10 листопада 2020 року міг бути
і не пов'язаний зі станом здоров'я останнього.
Указує, що апеляційним судом не надано оцінки і поставленому працівнику діагнозу - пневмонія, інша вірусна пневмонія, зовнішні прояви кашель, озноб, загальна слабкість, втома (R81). З урахуванням поширення у цей час коронавірусної хвороби (COVID-19) ОСОБА_1 взагалі підлягав ізоляції, а не вільному пересуванню.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому вказується, що судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.
Зазначає, що правові висновки щодо застосування норм права,
які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними
з правовідносинами у справі, яка переглядається (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України), у зв'язку з чим, просить закрити касаційне провадження у справі.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
У березні 2022 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення
відповідача (по суті відповідь на відзив на касаційну скаргу), в яких ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» заперечило доводам, викладеним
у відзиві на касаційну скаргу, підтримало свою касаційну скаргу. При цьому вказано, що з наданих позивачем медичних документів вбачається,
що інформація про відкриття йому лікарняного внесена до відповідної бази даних під час перебування працівника у будівлі роботодавця, тому надані ним документи є неправдивими, про що повідомлено відповідні правоохоронні органи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною шостою статті 43 Конституції України закріплено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати
від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник
або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу
(в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням
до медвитверезника, самовільне використання без погодження
з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору
чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази,
що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи
з конкретних обставин та наданих сторонами доказів.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі
до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , поновивши його на роботі на раніше займаній посаді, виходив із того, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 10 листопада 2020 року з 08 год. до 16 год. була з поважних причин,
а саме - хвороба та перебування на прийомі у лікаря, що виключає можливість звільнення працівника за пунктом 4 частини першої 40
КЗпП України.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,
81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватисяна припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення
або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку поданим сторонам доказам, правильно встановивши фактичні обставини справи, вірно зазначив про те, що 10 листопада 2020 року о 16 год. 15 хв. ОСОБА_1 прийняв участь у засіданні Комісії, на якій йому було поставлено запитання щодо його місцезнаходження у період з 08 год. 00 хв. по 16 год. 00 хв. цього самого дня з наданням відповідних письмових пояснень, що зафіксовано у протоколі засідання Комісії. Членами Комісії складено Акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення,
проте на ньому міститься власноручна розписка працівника про те,
що 10 листопада 2020 року він «перебував у лікаря».
Крім того, 11 листопада 2020 року (крайній робочій день позивача) вхідною кореспонденцією ДП «Укравтогаз» (вх. № Х-61, без зазначення часу) зареєстровано заяву ОСОБА_1 , складену на ім'я директора
ДП «Укравтогаз» Ватажишина О. В., в якій зазначено, що станом
на 06 листопада 2020 року він перебуває у стані тимчасової непрацездатності (хворіє), лікарняний лист знаходиться у лікаря та буде надано пізніше.
Доводи роботодавця про те, що наказ про звільнення позивача видано раніше вказаної заяви є бездоказовими припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81
ЦПК України).
При цьому апеляційним судом надано належну правову оцінку письмовим доказам, поданим сторонами та витребуваним районним судом на підставі відповідної ухвали, які підтверджують факт звернення та перебування позивача 10 листопада 2020 року у лікаря, а також доказам перебування позивача на лікарняному, зокрема листку непрацездатності серії АКА
№ 981119.
Колегія суддів наголошує на тому, що для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40
КЗпП Українинеобхідноз'ясувати поважність причин відсутності працівника на роботі.
У справі, яка переглядається, позивач, виконуючи свій процесуальний обов'язок, довів, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив,
що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 10 листопада 2020 року
у відповідний період часу була з поважних причин.
При цьому відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02, постанова Верховного Суду від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17, провадження № 61-15312св20).
У зв'язку з цим безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки
у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили
з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Висновки, зроблені апеляційним судом узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду у подібних справах, застосовані правові позиції є релевантними. Судова практика у цій категорії справ є сталою,
а відмінність залежить від доказування.
З урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40
КЗпП України (прогул без поважних причин) є незаконним.
Посилання касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки причинам звернення позивача до лікаря й поставленому лікарем діагнозу є безпідставними, так як указане не є повноваженням суду.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору, вониспростовуються матеріалами справи
та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Оскільки позовна вимога про поновлення на роботі підлягає задоволенню, що правильно встановлено судом апеляційної інстанції, обґрунтованими
є висновки апеляційного суду й про необхідність часткового задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений вірно за правилами Порядку, й касаційна скарга не містить заперечень з цього приводу.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,
на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване
судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження
У відзиві на касаційну скаргу позивач заявляє клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивовано тим, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду
та на які посилається заявник касаційної скарги, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається
(пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду
та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396
ЦПК України).
Разом із цим, колегія суддів уважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1
про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць