Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 724/136/20
провадження № 61-7399св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2020 року у складі судді Гураль Л. Л. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
у справі за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання зняти обтяження з майна.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») (яке є правонаступником ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 20 травня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 916 040,18 грн, яка складається з боргу за кредитом в сумі 855 244,25 грн, боргу за відсотками в сумі 50 272,40 грн, боргу за комісією в сумі 7 126,92 грн, боргу по пені в сумі 3 396,61 грн. Вказане рішення суду було виконано частково, а саме в частині стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті протягом 2015 - 2016 року кількома платежами.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором від 17 липня 2007 року між кредитором та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір. Відповідно до умов вказаного договору відповідач передала в іпотеку будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, яке розташоване на АДРЕСА_1 .
Умовами кредитного договору передбачена сплата відсотків окремо за правомірне користування кредитними коштами, та окремо за неправомірне користування кредитними коштами понад встановлені договором строки в порядку частини другої статті 625 ЦК України.
Також позивач стверджує, що він має право нарахувати проценти за користування кредитними коштами після направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості та постановлення рішення суду про її стягнення, на підставі пункту 6.5 кредитного договору та статті 625 ЦК України, та інфляційні, на суму заборгованості, визначеної згідно рішення суду.
Позивач просив суд:
- звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, яке розташоване на АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1934 в сумі 661 602,38 грн, яка складається з заборгованості за відсотками за неправомірне користування кредитними коштами в сумі 288 076,39 грн, заборгованості за інфляційними втратами в сумі 372 438,10 грн, заборгованості за трьома процентами річних в сумі 1 087,89 грн, на користь АТ «Альфа-Банк», шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання зняти обтяження з майна.
Зустрічний позов мотивований тим, що зобов'язання за іпотечним договором припинилися з моменту фактичного виконання боржником ОСОБА_2 рішення суду про стягнення кредитної заборгованості.
АТ «Альфа-Банк» не виконав вимогу ОСОБА_1 про вчинення дій щодо припинення обтяження майнових прав ОСОБА_1 на будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами.
Банк після фактичного виконання судового рішення про дострокове стягнення заборгованості в повному обсязі, вчиняє дії, що направлені на стягнення безпідставно нарахованого боргу за кредитом.
Позивач (за зустрічним позовом) просила суд:
- визнати припиненим зобов'язання за договором іпотеки ВЕР № 905634-905637 від 17 липня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»;
- зняти заборону відчуження будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, яке розташоване на АДРЕСА_1 ;
- припинити обтяження та вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з Державного реєстру Іпотек та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2020 року в позові АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання зняти обтяження з майна задоволено.
Визнано припиненим договір іпотеки ВЕР № 905634-905637 від 17 липня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»).
Знято заборону відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, яке розташоване на АДРЕСА_1 , шляхом вилучення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 5318565, з Державного реєстру Іпотек за реєстраційним номером обтяження 5318578, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером запису про іпотеку № 3247728 (спеціальний розділ).
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що банк скористався своїм правом та достроково стягнув в судовому порядку кредитну заборгованість, у зв'язку з чим змінив строк виконання зобов'язання, оскільки в 2015 році звернувся до суду з відповідним позовом. Забезпечені іпотекою зобов'язання за кредитним договором виконано в повному обсязі, а тому зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, є припиненими.
У зв'язку із відсутністю заборгованості за основним зобов'язанням, яке забезпечене іпотекою, іпотекодержатель повинен був вчинити дії щодо зняття іпотеки, однак таких дій не вчинив, чим порушив вимоги чинного законодавства і права позивача за зустрічним позовом, як власника цього майна.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2020 року в частині відмови в первісному позові АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2020 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання зобов'язань за договором іпотеки припиненими змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції:
«Визнати припиненими зобов'язання за договором іпотеки від 17 липня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»».
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2020 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про зняття заборони відчуження нерухомого майна шляхом вилучення записів з Державного реєстру прав скасовано.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про зняття заборони відчуження будинковолодіння та вилучення записів з Державного реєстру прав задоволено частково.
Знято заборону відчуження житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 .
В позові ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з Державного реєстру Іпотек та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовлено.
В решті рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щозобов'язання щодо оплати нарахованих позивачем відсотків за неправомірне користування коштами, інфляційних втрат не входять до основного зобов'язання за кредитним договором та є акцесорним, додатковим до основного, та не охоплено зобов'язаннями за договором іпотеки, а тому з вказаних підстав в позові слід відмовити.
Суд першої інстанції правильно в мотивувальній частині судового рішення зазначив про те, що позивач за зустрічним позовом просила визнати припиненим зобов'язання за договором іпотеки та робить висновок про задоволення такої вимоги. Однак в резолютивній частині помилково зазначив про припинення договору іпотеки, а не припинення зобов'язань за цим договором.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що зняття заборони відчуження будинковолодіння та вилучення записів з державного реєстру є різними способами захисту та помилково прийшов до висновку про зняття заборони відчуження нерухомого майна шляхом вилучення записів з державного реєстру.
Суд апеляційної інстанції вважав, що такий спосіб захисту, як зняття заборони відчуження нерухомого майна є належним способом захисту та з урахування обставин справи підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Хотинського районного суду Чернівецької області.
19 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що за договором іпотеки забезпечуються вимоги щодо повернення заборгованості за кредитним договором, відсотків за користування коштами, відсотків за неправомірне користування коштами, неустойки та відшкодування всіх збитків понесених іпотекодержателем внаслідок невиконання умов кредитного договору. Вказаний договір діє до повного виконання позичальником або іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.
Умовами кредитного договору передбачено сплату відсотків окремо за правомірне користування кредитними коштами та окремо за неправомірне користування кредитними коштами понад встановлені договором строки в порядку частини другої статті 625 ЦК України.
АТ «Альфа-Банк» вправі нараховувати проценти за користування кредитними коштами після направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості та постановлення рішення про її стягнення.
Позичальник сплатив суму більшу аніж було визначено рішенням суду від 20 травня 2015 року, однак розміру такої переплати було недостатньо для повного погашення заборгованості за кредитним договором, яке включає відсотки за неправомірне користування кредитними коштами та інфляційні втрати.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 17 липня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1934. Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 85 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення не пізніше 16 липня 2027 року (т. 1 а. с. 17-22).
17 липня 2007 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Згідно умов вказаного договору було забезпечено вимоги за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1934. ОСОБА_1 передала в іпотеку будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, яке розташоване на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 23-25).
Приватним нотаріусом накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , до припинення чи розірвання договору. Дані відомості внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру Іпотек, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 85, 86).
17 грудня 2012 між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги до договорів, які укладені між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами. Зокрема, відбулося відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит від 17 липня 2007 року № 1934 (т. 1 а. с. 5-15).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 20 травня 2015 року у справі № 727/1855/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» борг станом на 19 січня 2015 року за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1934 в розмірі 916 040,25 грн, який складається з боргу за кредитом в сумі 855 244,25 грн, боргу за відсотками в сумі 50 272,40 грн, боргу за комісією в сумі 7 126,92 грн, боргу по пені в сумі 3 396,61 грн (т. 1 а. с. 61, 62).
Постановою старшого державного виконавця Чернівецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області від 03 травня 2017 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 25 березня 2016 року № 727/1855/15-ц у зв'язку з фактичним повним виконанням зобов'язань згідно виконавчого документа (т. 1 а. с. 63).
27 лютого 2020 ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа-Банк» з вимогою про звернення до державного реєстратора та вчинення всіх необхідних та передбачених законом дій для припинення обтяження майнових прав ОСОБА_1 на будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, яке розташоване на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 94, 95).
Листом від 15 липня 2020 року № 51376 Перший відділ державної виконавчої служби у місті Чернівці повідомив, що згідно інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, кошти в розмірі 916 040,00 грн були сплачені стягувачу 05 червня 2016 року, а тому виконавче провадження було закінчено у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду (т. 1 а. с. 236-239).
З наявного в матеріалах справи розрахунку погашення боргу за рішенням суду від 20 травня 2015 року відомо, що боржник здійснив шість платежів на загальну суму 1 164 024,23 грн (т. 1 а. с. 64).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо первісного позову
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом (стаття 17 Закону України «Про іпотеку»).
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) зроблено висновок, що «з урахуванням того, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2010 року з особи на користь банку стягнута в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, вказане судове рішення виконано повністю, що підтверджується постановою від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543, відомості про скасування постанови державного виконавця від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543 в матеріалах справи відсутні, наявні підстави вважати зобов'язання за кредитним договором виконаним. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, що з моменту виконання у повному обсязі зобов'язань, визначених рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2010 року про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися зобов'язання позивача як за договором кредиту, так і за договором іпотеки. Зазначене узгоджується із висновком, що міститься у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 (провадження № 14-88цс19)».
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21) зроблено висновок, що «у справі, яка переглядається, суди встановили, що особа виконав зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач скористався своїм правом та достроково стягнув в судовому порядку заборгованість за кредитним договором, у зв'язку з чим змінив строк виконання зобов'язання.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Враховуючи вищезазначене, суди обґрунтовано дійшли до висновку про те, що в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити з тих підстав, що забезпечені іпотекою зобов'язання за кредитним договором виконано в повному обсязі, а тому зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, є припиненими.
Також, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Крім того, у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що зобов'язання щодо оплати нарахованих позивачем відсотків за неправомірне користування коштами, інфляційних втрат не входять до основного зобов'язання за кредитним договором та є додатковим до основного, та не охоплено зобов'язаннями за договором іпотеки, а тому з вказаних підстав в позові слід відмовити.
Щодо зустрічного позову
Судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що зобов'язання за кредитним договором виконані в повному обсязі, а тому зобов'язання за договором іпотеки, який є похідним від кредитного договору, є припиненими.
Також, суд апеляційної інстанції правильно змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції, оскільки позивач (за зустрічним позовом) просила визнати припиненим зобов'язання за договором іпотеки, однак в резолютивній частині рішення суд першої інстанції помилково зазначив про припинення договору іпотеки, а не припинення зобов'язань за цим договором.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц зазначено, що: «належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки (пункт 44 цієї постанови), суди мали ухвалити рішення, яким зняти заборону відчуження земельної ділянки».
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що такий спосіб захисту, як зняття заборони відчуження нерухомого майна є належним способом захисту та з урахування обставин справи підлягає задоволенню.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2020 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров