Ухвала
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 324/379/19
провадження № 61-2623 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОМЗ ГРУП»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 рокуу складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЗ ГРУП» (далі - ТОВ «ОМЗ ГРУП» ) про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він є учасником ТОВ «ОМЗ Груп» з часткою статутного капіталу товариства 35%, що дорівнює 14 тис. грн. Другим учасником товариства є ОСОБА_2 з часткою статутного капіталу 65 %, що дорівнює 26 тис. грн.
З 19 жовтня 2016 року він обіймав посаду директора ТОВ «ОМЗ ГРУП».
15 листопада 2017 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «ОМЗ ГРУП», оформлені протоколом від 15 листопада 2017 року № 10, де було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та призначено на вказану посаду громадянина російської федерації ОСОБА_2 з 16 листопада 2017 року.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2018 року, що набрало законної сили, у справі № 908/1173/18 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ «ОМЗ ГРУП», оформлене протоколом від 15 листопада 2017 року № 10.
Таким чином, встановлено, що право на працю ОСОБА_1 і на її оплату було порушено. З 16 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року з незалежних від нього причин, ОСОБА_1 був позбавлений можливості працювати і отримувати заробітну плату, тобто перебував у вимушеному прогулі.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив суд стягнути з ТОВ «ОМЗ ГРУП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 70 535 грн 88 коп. за період з 16 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ОМЗ ГРУП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55 435 грн 88 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ОМЗ ГРУП», оформленим протоколом від 15 листопада 2017 року № 10, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади та призначено на вказану посаду з 16 листопада 2017 року громадянина російської федерації ОСОБА_2
Господарським судом Запорізької області у справі №908/1173/18 прийнято рішення 05 листопада 2018 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 , а саме: визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ОМЗ ГРУП», оформлене протоколом від 15 листопада 2017 року № 10, тому з набранням цього рішення законної сили ОСОБА_1 фактично було поновлено на роботі, а, отже, позивач має право на оплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 16 листопада 2017 року (дата звільнення) по 04 грудня 2018 року, що становить 55 435 грн 88 коп.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ОМЗ ГРУП» задоволено частково. Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року скасовано. Провадження у цій справі закрито. Роз'яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ « ОМЗ Груп» про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків виконавчого органу товариства - директора та про призначення на цю посаду ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не ставив вимог про скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимог про поновлення на роботі ОСОБА_1 не пред'явив і в цій справі.
Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законних підстав або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Водночас, вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, а вимоги про поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства.
Отже, розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 214 ЦПК України, якщо дослідження одного і того ж рішення загальних зборів ТОВ «ОМЗ Груп» здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, тому цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц, оскільки у скарзі порушується питання, яке стосується інших правовідносин, що відповідає вимогам пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 324/379/19 з Пологівського районного суду Запорізької області.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд в повній мірі не врахував той факт, що рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/1173/18 на момент розгляду справи № 324/379/19 набрало законної сили і вже містило правову оцінку незаконності рішення загальних зборів учасників ТОВ «ОМЗ ГРУП», тому він звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку цивільного судочинства.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року ТОВ «ОМЗ Груп» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є учасником ТОВ «ОМЗ Груп» з часткою статутного капіталу товариства 35 %, що дорівнює14 тис. грн.
Другим учасником товариства є ОСОБА_2 з часткою статутного капіталу 65 %, що дорівнює 26 тис. грн.
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ОМЗ ГРУП» від 17 жовтня 2016 року № 07/10 ОСОБА_1 з 18 жовтня 2016 року було призначено на посаду директора ТОВ «ОМЗ ГРУП», а ОСОБА_2 відповідно звільнено з займаної посади директора товариства (а.с. 24-25, т. 1).
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ОМЗ ГРУП» від 15 листопада 2017 року № 10 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади та призначено на вказану посаду з 16 листопада 2017 року громадянина російської федерації ОСОБА_2 (а.с. 38, т. 1).
Згідно з повідомленням ТОВ «ОМЗ Груп» від 15 грудня 2017 року, направленого ОСОБА_1 , повідомлялося, що у зв'язку зі звільненням з посади директора ОСОБА_1 трудовий договір припинено з 15 листопада 2017 року (а.с. 78, т. 1).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2018 року, що набрало законної сили, у справі №908/1173/18 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ОМЗ ГРУП», оформлене протоколом від 15 листопада 2017 року №10 (а.с. 8-11, т. 1).
В матеріалах справи міститься обвинувальний акт у кримінальному провадженні 12017080320000501 від 18 травня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366 КК України, відносно ОСОБА_1 (а.с. 72-75, т. 1).
Згідно з угодою про визнання винуватості від 20 лютого 2018 року, укладеної між прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 3 Петровим І. С. та підозрюваним ОСОБА_1 , ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень і погодився з призначенням покарання, передбаченого статтею 366 КК України, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на 1 рік (а.с. 76-77, т. 1).
21 травня 2018 року ОСОБА_1 подав клопотання про відмову від захисника та відмову від угоди про визнання винуватості, у зв'язку з введенням в оману його захисником про те, що в результаті укладення такої угоди про визнання винуватості з прокуратурою кримінальне переслідування відносно нього скінчиться і він вважатиметься особою, раніше несудимою. Зазначав, що злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України він не вчиняв (а.с. 87-88, т. 1).
Відповідно до довідки про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за 2017 - 2018 рік від 01 серпня 2019 року № 3 з 01 січня 2017 року по 15 січня 2018 року ОСОБА_1 виплачено 53 210 грн 50 коп. (а.с. 91, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
На підставі статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.
Згідно статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19).
Разом з тим, у справі, що переглядається, позивачем пред'явлено вимоги лише про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З вимогою про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «ОМЗ ГРУП», оформленого протоколом від 15 листопада 2017 року № 10, ОСОБА_1 звертався до господарського суду і рішенням Господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2018 року у справі № 908/1173/18 позов ОСОБА_1 задоволено.
Відтак, обставини у даній справі є відмінними від обставин справи № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), в якій Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства.
Відповідно до статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при зверненні до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ОМЗ Груп» про його звільнення ОСОБА_1 не ставив вимог про скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас, вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, а вимоги про поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства.
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 214 ЦПК України, якщо дослідження одного і того ж рішення загальних зборів ТОВ «ОМЗ Груп» здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, тому цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для висновку, що за відсутності вимоги про визнання недійсним рішення уповноваженого органу товариства учасником цього товариства або за умови попереднього вирішення таких вимог в іншому судочинстві, вимоги керівника підприємства про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відносяться до компетенції судів загальної юрисдикції, оскільки у такому випадку корпоративний спір між сторонами відсутній.
Вказане вище свідчить про необхідність з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), шляхом уточнення цих висновків, а саме, що у разі непред'явлення вимог про визнання недійсним рішення уповноваженого органу товариства учасником цього товариства, за умови їх попереднього вирішення в порядку господарського судочинства, спори про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відносяться до компетенції судів загальної юрисдикції, оскільки у такому випадку корпоративний спір між сторонами відсутній.
Вирішення зазначеного проблемного питання, належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключної правової проблеми в цілях забезпечення однакового застосування судами норм матеріального права.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 324/379/19 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЗ ГРУП» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта