Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 234/4623/20
провадження № 61-17432 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - приватне акціонерне товариство «Старокраматорський машинобудівний завод»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» (далі - ПрАТ «СКМЗ») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 вересня 1986 року по 18 лютого 2020 року він перебував у трудових відносинах з ПрАТ «СКМЗ», працюючи на різних посадах. З 04 березня 2005 року він обіймав посаду інженера-технолога у відділі головного технолога ПрАТ «СКМЗ», а наказом відповідача від 25 травня 2005 року № 249 йому присвоєна ІІІ категорія.
Наказом ПрАТ «СКМЗ» від 18 лютого 2020 року № 29 його звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважав, що звільнення його з роботи відбулось з порушенням норм трудового законодавства, оскільки відповідач не запропонував йому жодної вакантної посади, пославшись на відсутність вакансії інженера-технолога, при цьому інформації щодо наявності інших посад (роботи) не надав. Крім того, відповідач не врахував його переважного права на залишення на роботі, оскільки він має найвищу кваліфікацію, великий стаж роботи на підприємстві, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській AEC 1 категорії, інвалідом війни ІІІ групи, що згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 756 дає йому переважне право на залишення на роботі.
Крім того, при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок. Заробітну плату він отримував після його звільнення на картковий рахунок.
Вказував, що неправомірне звільнення з роботи призвело також до моральних страждань, які пов'язані з душевними хвилюваннями, викликаними порушенням його права на працю, втратою джерела постійного доходу та необхідністю шукати іншого джерела доходу.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 18 лютого 2020 року № 29 про звільнення його з посади інженера-технолога ІІІ категорії ПрАТ «СКМЗ», поновити його вказаній посаді; стягнути з ПрАТ «СКМЗ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 лютого 2020 року по день ухвалення судом рішення; стягнути з ПрАТ «СКМЗ» на його користь 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 26 березня 2021 року, з урахуванням додаткового рішення від 02 червня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) ПрАТ «СКМЗ» від 18 лютого 2020 року № 29 про припинення трудового договору (контракту).
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера-технолога ІІІ категорії ПрАТ «СКМЗ».
Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2020 року до 26 березня 2021 року включно у розмірі 55 509,12 грн (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).
Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.
Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (середньомісячної заробітної плати) допущено до негайного виконання.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог статтей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки ПрАТ «СКМЗ», як роботодавець, запропонував ОСОБА_1 не всі вакантні на підприємстві посади, обмежившись лише однією посадою учня токаря-розточника, яка не є співмірною посаді робітника з великим стажем роботи та високою кваліфікацією. Крім того, позивач не брав участі у проходженні процедури на встановлення переважного права на залишення на роботі.
Встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування наказу про звільнення позивача з роботи, поновлення його на посаді інженера-технолога ІІІ категорії ПрАТ «СКМЗ», а також стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно положень статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та моральної шкоди, розмір якої визначено судом з урахуванням характеру та тривалості порушень прав позивача, засад розумності та справедливості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» задоволено.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 26 березня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що переважне право на залишення на роботі позивача не порушено, оскільки зі штатного розпису підприємства виводилися усі штатні одиниці інженера-технолога ІІІ категорії. Позивач не надав жодних доказів на підтвердження рівня своєї освіти, кваліфікації та трудових навичок, здатності виконувати ту чи іншу кваліфіковану роботу, а також відомостей про те, які саме трудові функції він міг виконувати на підприємстві та на якій посаді, з урахуванням залишених у штатному розписі посад після реорганізації підприємства. Крім того, згідно наведених у довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336, посада інженера-технолога ІІІ категорії, яку обіймав позивач, не є посадою з найвищими кваліфікаційними вимогами та характеристиками. Вказаним спростовуються твердження позивача про наявність у нього переважного права на залишення на роботі, як працівника з найвищою кваліфікацією відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України.
Встановивши, що позивач своєчасно був повідомлений про наступне вивільнення, йому було запропоновано роботу учня токаря-розточника, від якої позивач відмовився, інших вакантних посад або роботи за відповідною професією чи спеціальністю, яку позивач міг би виконувати з урахуванням своєї освіти, кваліфікації, досвіду у відповідача не було, врахувавши, що переважне право на залишення на роботі позивача не порушено, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 234/4623/20 із Краматорського міського суду Донецької області.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що інформація, викладена у довідці відповідача від 08 квітня 2020 року № 47/41 про відсутність вакантних посад на ПрАТ «СКМЗ» у період з 13 грудня 2019 року по 08 квітня 2020 року, не відповідає дійсності та суперечить акту відповідача від 16 грудня 2019 року, відповідно до якого позивачу була запропонована робота учня токаря-розточника. Вказаним, на думку заявника, спростовуються висновки апеляційного суду про те, що відповідачем були запропоновані всі наявні вакансії та роботи, які позивач може виконувати. При цьому, апеляційний суд не перевірив інформацію, викладену у довідці відповідача від 08 квітня 2020 року № 47/41 на предмет її достовірності.
Крім того, пропонуючи позивачу роботу учня токаря-розточника, відповідачу достеменно було відомо про певні обмеження позивача за станом здоров'я через наявність у нього інвалідності, а тому вважав, відповідач штучно створив ситуацію, при якій пропозиція відповідача виявилася б для цього неприйнятною.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам і обставинам справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПрАТ «СКМЗ», у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «СКМЗ», працюючи з 22 вересня 1986 року на посаді слюсаря механозборочних робіт, а з 01 березня 2005 року по 18 лютого 2020 року - на посаді інженера-технолога у відділі головного технолога ПрАТ «СКМЗ» (а. с. 9-16).
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус постраждалого 1 категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03 квітня 2019 року (а. с. 23).
Крім того, згідно посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 03 червня 2013 року, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
Наказом генерального директора ПрАТ «СКМЗ» від 13 грудня 2019 року № 427 з метою оптимізації штатної чисельності робітників ПрАТ «СКМЗ» наказано провести скорочення з 18 лютого 2020 року в підрозділах ПрАТ «СКМЗ» 14 штатних одиниць, зокрема, і посаду інженера-технолога ІІІ категорії у відділі головного технолога, яку обіймав позивач ОСОБА_1 (а. с. 44).
16 грудня 2019 року відбулося засідання комісії ПрАТ «СКМЗ», на якому ОСОБА_1 було повідомлено про скорочення чисельності та штату, попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано роботу учнем токаря-розточника, від якої ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом від 16 грудня 2019 року (а. с. 45).
Наказом ПрАТ «СКМЗ» від 18 лютого 2020 року № 29 ОСОБА_1 звільнено з посади інженера-технолога ІІІ категорії відділу головного технолога з 18 лютого 2020 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 3).
Оскільки позивач на час виникнення спірних правовідносин не був членом профспілкової організації, згода профспілки на його звільнення законодавством не вимагалася.
Із штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ПрАТ «СКМЗ», погодженого генеральним директором ПрАТ «СКМЗ», убачається, що станом на 01 січня 2020 року посаду інженера-технолога ІІІ категорії у відділі головного технолога виключено (а. с. 51-52).
Відповідно до штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ПрАТ «СКМЗ», погодженого генеральним директором ПрАТ «СКМЗ», станом на 20 лютого 2020 року відсутня посада інженера-технолога ІІІ категорії у відділі головного технолога. Із вказаного штатного розпису також вбачається, що посада інженера-технолога ІІІ категорії відсутня і в інших відділах ПрАТ «СКМЗ» (а. с. 54).
Відповідно до довідки ПрАТ «СКМЗ» від 08 квітня 2020 року № 47/41 за період з 13 грудня 2019 року по дату видачі цієї довідки у ПрАТ «СКМЗ» були відсутні вакантні посади (а. с. 63).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
Звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника».
Суд апеляційної інстанції встановив, що 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 запропоновано лише робота учня токар-розточника, яка за кваліфікацією є більш низькою, ніж посадаінженера-технолога ІІІ категорії, яку обіймав позивач.
У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я.
З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з'являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). При цьому можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Тягар, пов'язаний із працевлаштуванням працівника, посада якого підлягає скороченню, покладається саме на роботодавця (власника, або уповноважену особу).
Суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем не пропонувались всі вакантні посади ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки роботодавець не вчинив фактичних дій щодо подальшого працевлаштування позивача, а надані відповідачем докази не свідчать про відсутність на підприємстві вакантних посад або роботи, яку б позивач міг виконувати, з урахуванням його кваліфікації.
Суд першої інстанції дослідив довідку ПрАТ «СКМЗ» від 08 квітня 2020 року № 47/41 (а. с. 63), яка достеменно не свідчить про відсутність у відповідача вакантних посад у період з 13 грудня 2019 року по 18 лютого 2020 року (дату звільнення ОСОБА_1 ), оскільки 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 пропонувалась робота учня токар-розточника, що підтверджується актом відповідача від 16 грудня 2019 року.
Разом з тим, із наданих відповідачем штатних розписів керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ПрАТ «СКМЗ» станом на 01 січня 2020 року та станом на 20 лютого 2020 року не убачається наявність посади учня токаря-розточника, яка пропонувалась позивачу.
Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 27 червня 2007 року № 162/06/187-07 «Щодо штатного розпису» штатний розпис - це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати та посадові оклади працівників. У штатному розпису містяться назви посад, чисельність персоналу і оклади по кожній посаді. Прийняття, затвердження керівником підприємства штатного розпису проводиться шляхом видання спеціального локального нормативного акта (наказу), що визначатиме кількість працівників кожної професії з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства.
Штатний розпис має розроблятися на основі внутрішніх організаційно-нормативних документів (чинної структури та чисельності, положення з оплати праці) та з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема Класифікатора професій ДК 003-2010 (назви посад і професій мають відповідати назвам у Класифікаторі).
Отже, підприємство зобов'язано мати штатний розпис, оформлений відповідним чином, із зазначенням кількості працівників кожної професії з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що надані відповідачем письмові докази, зокрема штатні розписи, достеменно не свідчать про відсутність у ПрАТ «СКМЗ» вакантних посад у зазначений період або роботи за відповідною професією чи спеціальністю, яку позивач міг би виконувати з урахуванням своєї освіти, кваліфікації, досвіду, та у своїй сукупності не дають змоги суду дійти висновку про дійсність таких обставин, та дійшов правильного висновку, що відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача, що є правовою підставою для поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року скасувати, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 26 березня 2021 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта