Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 442/2640/20
провадження № 61-16128св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Обслуговуючий кооператив «Правоохоронник»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - реєстратор Солонської сільської ради Дрогобицького району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року Обслуговуючий кооператив «Правоохоронник» (далі - ОК «Правоохоронник») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - реєстратор Солонської сільської ради Дрогобицького району, про витребування нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОК «Правоохоронник» у відповідності до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, від 02 червня 2017 року за № ДО-2-8410/ф та Сертифіката серії ЛВ № 162190701184 від 12 березня 2019 року закінчив будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 . 27 березня 2020 року головою ОК «Правоохоронник» отримано інформацію про те, що ОСОБА_2 , який на сьогодні є асоційованим членом ОК «Правоохоронник», ймовірно, є власником квартири АДРЕСА_2 вказаної новобудови. Ця інформація отримана у процесі здійснення слідчих дій працівниками поліції Дрогобицького відділу поліції, які прибули до багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , за викликом ОК «Правоохоронник» за фактом незаконного проникнення ОСОБА_2 у вказану квартиру, яка належить позивачу, самовільної заміни у вхідних дверях цієї квартири замка та крадіжки із квартири двохфункційного котла опалення та комплекту батарей опалення. Оскільки за ОСОБА_2 не закріплено жодної квартири, він не сплачував жодних пайових внесків, а позивач не видавав йому жодних документів для реєстрації права власності, виникла необхідність перевірити отриману інформацію.
Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру 19 березня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_2 , а 24 березня 2020 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири продав її ОСОБА_1 . Зазначені незаконні дії призвели до того, що позивач втратив законне право на користування та розпорядження об'єктом нерухомого майна.
Враховуючи викладене, ОК «Правоохоронник» просив суд витребувати квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 56,2 кв. м, у добросовісного набувача ОСОБА_1 , повернути у власність ОК «Правоохоронник» та відновити квартиру до становища, яке існувало до порушення прав, шляхом скасування її державної реєстрації.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 реєстратору для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру представлено документи, визначені чинним законодавством, а саме: довідку ОК «Правоохоронник» від 10 січня 2020 року № 64 про членство ОСОБА_2 в кооперативі та внесення ним пайового внеску в повному обсязі; технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно.
Враховуючи те, що відповідальність за достовірність даних, які містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, суд презюмує правомірність дій реєстратора та проведеної ним реєстрації на підставі наданих йому документів. Дії реєстратора не оскаржено.
Враховуючи вищенаведене, суд вважав, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності реєстрації спірного майна, які б були справедливими та співмірними із втручанням у право власності відповідача як добросовісного набувача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2021 рокуапеляційну скаргу ОК «Правоохоронник» задоволено.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОК «Правоохоронник» задоволено.
Витребувано нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 56,2 кв. м, у добросовісного набувача ОСОБА_1 та зобов'язано повернути у власність ОК «Правоохоронник».
Скасовано державну реєстрацію квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 56,2 кв. м, реєстраційний номер об'єкта 2060150746106.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОК «Правоохоронник» судовий збір сплачений: за подання позовної заяви у розмірі 6 631,50 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 на законних підставах.
Встановивши, що спірна квартира належить ОК «Правоохоронник», яка вибула з володіння останнього не з його волі, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість позову про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача. Доводи апелянта підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підставними.
Таким чином, вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 56,2 кв. м, реєстраційний номер об'єкта 2060150746106, є також обґрунтованою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просить скасувати постанову суду апеляційної інстанціїта залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), а саме, майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Положеннями статті 388 ЦК України передбачено вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Заявник вказує, що твердження позивача про те, що ОСОБА_2 не сплачував пайових внесків, а відтак у позивача відсутні будь-які зобов'язання перед ОСОБА_2 , не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки згідно з протоколом № 4 зборів засновників ОК «Правоохоронник» вирішено прийняти ОСОБА_2 асоційованим членом ОК «Правоохоронник» та передати йому 75 кв. м площі житла за ціною 400 доларів США за один кв. м у новозбудованому будинку АДРЕСА_4 . Вказаний протокол не змінений, не скасований та не оскаржений.
Видача ОК «Правоохоронник» довідки № 64 від 20 травня 2019 року на ім'я ОСОБА_5 не свідчить про фіктивність довідки № 64, виданої 10 січня 2020 року ОСОБА_2 .
Крім того, позивач не оскаржував рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 .
При цьому, в суді першої інстанції державний реєстратор пояснила, що разом з заявою про реєстрацію права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 надав оригінали усіх необхідних документів, подання яких передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому були відсутні підстави сумніватись у дійсності поданої ОСОБА_2 довідки від 10 січня 2020 року № 64, виданої ОК «Правоохоронник».
Разом з тим, ОСОБА_1 законним шляхом набув спірне майно, є добросовісним набувачем, отже це майно у нього на підставі статті 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях позивача була наявна воля, як підтверджено наявними у матеріалах справи документами та не спростовано належними і допустимими доказами, на передачу майна іншій особі, у даному випадку - ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
У грудні 2021 року ОК «Правоохоронник» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Вказує, що відповідач не навів норм матеріального права, які неправильно застосовано апеляційним судом, або порушено норми процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови суду. Постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, прийняті у правовідносинах, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Звертає увагу суду, що в матеріалах справи відсутні докази набуття ОСОБА_2 членства в ОК «Правоохоронник», укладення договору купівлі-продажу спірного майна та сплати пайового внеску у повному обсязі. Такі обставини свідчать про вибуття зазначеної квартири з власності позивача поза його волею.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
У листопаді 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, від 02 червня 2017 року за № ДО-2-8410/ф та Сертифіката серії ЛВ № 162190701184 від 12 березня 2019 року ОК «Правоохоронник» закінчив будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_1 . Підставою набуття права власності є договір купівлі-продажу квартири від 24 березня 2020 року. Попередній власник квартири (продавець) - ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності в останнього: довідка про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі, видана 10 січня 2020 року ОК «Правоохоронник».
Відповідно до протоколу № 4 зборів засновників ОК «Правоохоронник» від 25 лютого 2016 року ОСОБА_2 передано 75 кв. м житла у новозбудованому будинку на АДРЕСА_5 (а. с. 37).
За змістом довідки ОК «Правоохоронник» від 10 січня 2020 року № 64 на виконання протоколу № 4 від 25 лютого 2016 року асоційованому члену ОК «Правоохоронник» ОСОБА_2 передано квартиру АДРЕСА_3 (попередня будівельна адреса АДРЕСА_5 ). ОК «Правоохоронник» не має до ОСОБА_2 будь-яких претензій фінансового характеру і дає свою згоду на реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 36).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи ОК «Правоохоронник» у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , які б були справедливими та співмірними із втручанням у право власності відповідача як добросовісного набувача. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих державному реєстратору для державної реєстрації прав, покладається на заявника. Дії державного реєстратора не оскаржено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 на законних підставах.
Встановивши, що спірна квартира вибула з володіння ОК «Правоохоронник» не з його волі, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість позову про витребування нерухомого майна від останнього набувача. Доводи заявника підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підставними.
Вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 56,2 кв. м, реєстраційний номер об'єкта 2060150746106, є також обґрунтованою.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Держава забезпечує рівний захист усіх суб?єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов?язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов?язку заінтересована особа має право пред?явити позов про витребування цього майна.
Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв?язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Так, у цій справі позивач стверджував, що за ОСОБА_2 не закріплено жодної квартири, він не сплачував жодних пайових внесків, а позивач не видавав йому жодних документів для реєстрації права власності на спірну квартиру, проте 19 березня 2020 року вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , після чого останній 24 березня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу квартири продав спірну квартиру ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції встановив, що для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 надав державному реєстратору документи, визначені чинним законодавством, а саме: довідку ОК «Правоохоронник» від 10 січня 2020 року № 64 про членство ОСОБА_2 в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі; технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно. Зазначена довідка не була змінена, скасована чи оскаржена, не визнана підробленою.
Відповідно до пунктів 2.1, 4.1, 4.2, 6.2 Статуту ОК «Правоохоронник», затвердженого загальними зборами засновників ОК «Правоохоронник» 25 лютого 2016 року, кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирних жилих будинків за власні кошти кооперативу. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори засновників кооперативу. Справами кооперативу управляють збори засновників, а в період між зборами - голова кооперативу. До компетенції загальних зборів засновників кооперативу належить, в тому числі, прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу.
Згідно з протоколом № 4 зборів засновників ОК «Правоохоронник» від 25 лютого 2016 року ОСОБА_2 передано 75 кв. м житла у новозбудованому будинку на АДРЕСА_5 .
Зазначений протокол зборів засновників не суперечить статуту ОК «Правоохоронник» та свідчить про те, що воля позивача на вибуття спірного нерухомого майна була висловлена кооперативом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки спірна квартира належить ОК «Правоохоронник» й вибула з володіння не з його волі, тому наявні підстави для витребування цього майна від останнього набувача.
При цьому, апеляційний суд не встановлював обставин, які б могли свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 , його добросовісність не поставив під сумнів.
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Подібний висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), на які посилається заявник.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов про витребування майна не підлягає задоволенню. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_2 , тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі ( ОСОБА_2 ), що підтверджується наявністю довідки від 10 січня 2020 року № 64, яка не визнана фіктивною, та рішенням зборів засновників ОК «Правоохоронник» від 25 лютого 2016 року, яке не суперечить статуту.
Натомість суд апеляційної інстанції, не правильно дослідивши обставини справи, на викладене уваги не звернув та дійшов неправильного висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОК «Правоохоронник» не з його волі.
ОСОБА_1 , придбаваючи вищевказане майно, мав усі підстави вважати, що документи на підставі яких володів зазначеною квартирою ОСОБА_2 , є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ОСОБА_2 , відчужуючи йому нерухоме майно, має право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Висновки апеляційного суду, що оскільки ОСОБА_2 не сплатив пайові внески, тому він не міг отримати у власність спірну квартиру, є неправильними, оскільки довідка ОК «Правоохоронник» від 10 січня 2020 року № 64 є належним доказом для реєстрації права власності на нерухоме майно, а підстави її видачі ґрунтуються на чинному рішенні зборів засновників кооперативу.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пропорційним буде залишити спірну квартиру у власності відповідача, а позивач повинен пред'явити претензії голові кооперативу, якщо останній невірно трактував рішення зборів засновників кооперативу та безпідставно видав ОСОБА_2 довідку.
За викладених обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витребування у ОСОБА_1 (добросовісного набувача) спірної квартири не буде пропорційним, матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, є обґрунтованими.
Отже Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив закон.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов'язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.
З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду та залишення без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з ОК «Правоохоронник» в розмірі 13 263 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року скасувати, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 грудня 2020 року залишити в силі.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Правоохоронник» на користь ОСОБА_6 13 263 (тринадцять тисяч двісті шістдесят три) гривні судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук