Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 150/180/20
провадження № 61-4664св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року в складі судді Цимбалюк Л. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба - ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, яке складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,12 га, яка розташована на території Володіївецької сільської ради. Право власності ОСОБА_3 посвідчується державним актом на право приватної власності на землю.
У ОСОБА_3 було двоє дітей: дочка - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 (батько позивача). Останній помер раніше своєї матері.
На момент смерті баби позивач та його сестра були малолітніми, а тому є спадкоємцями за правом представлення, що прийняли спадщину після смерті баби з часу відкриття спадщини.
ОСОБА_4 в нотаріально посвідченій заяві підтвердила, що в суд з приводу поновлення строку для прийняття спадщини звертатися не буде, фактично в управління спадковим майном не вступала, щодо прийняття ОСОБА_1 спадщини не заперечує. Сестра позивача - ОСОБА_6 також надала заяву, в якій не заперечує, щоб свідоцтво про право на спадщину було видано на його ім'я.
13 березня 2020 року за заявою позивача нотаріусом було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , однак відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки частина спадкового майна - земельна ділянка, належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 23 жовтня 2012 року серії ЯО № 551605.
З відповіді відділу у Чернівецькому районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області позивач дізнався, що згідно рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 згідно державного акта на право приватної власності на землю від 30 січня 2001 року серії ВН № 24070883, в порядку спадкування за заповітом. У листі Ямпільського районного суду Вінницької області зазначено, що справа № 2-7/2010 між такими сторонами у суді відсутня.
Шахрайськими діями відповідача, зокрема, використанням ним неіснуючого судового рішення для отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, порушено спадкові права позивача на отримання відповідного майна (земельної ділянки). Оскільки підставою для видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку було рішення суду, якого не існує, він підлягає визнанню недійсним.
ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2012 року серії ЯО № 551605, виданий на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 Чернівецькою районною державною адміністрацією у Вінницькій області; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, площею 2,1221 га, розташовану на території Володііївецької сільської ради, Чернівецького району, Вінницької області, за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯО № 551605, виданий 23 жовтня 2012 року на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 Чернівецькою районною державною адміністрацією у Вінницькій області та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, площею 2,1221 га, розташовану на території Володііївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, за ОСОБА_2 .
Вирішено питання судових витрат.
Рішення судів мотивовані тим, що оскільки підставою для видачі ОСОБА_2 спірного державного акта було рішення суду, якого не існує та відповідний державний акт порушує права позивача на отримання спадкового майна - земельної ділянки, наявні правові та фактичні підстави для визнання цього державного акта недійсним та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку, яка незаконно належить відповідачу.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
17 березня 2021 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою від 14 лютого 2022 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернула справу на розгляду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами при розгляді справи не було враховано, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини, а тому його права як спадкоємця не порушені відповідачем. Судами не було враховано висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 311/491/17-ц.
Позивач пропустив строк для прийняття спадщини, доказів на продовження строку для прийняття спадщини після смерті баби - ОСОБА_3 ним не надано. Тому права позивача як спадкоємця спірного майна (земельної ділянки) не порушені відповідачем.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
17 травня 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на законність оскаржуваних рішень та безпідставність доводів касаційної скарги. Просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача по батьківській лінії ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 16 березня 2000 року виконкомом Володіївецької сільської ради, Чернівецького району, Вінницької області.
Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 2,12 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Володіївецької сільської ради. Право власності ОСОБА_3 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ВН № 24070883.
Заповіту ОСОБА_3 не складала.
У ОСОБА_3 було двоє дітей: дочка - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 .
На день смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_5 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , повторно виданим 21 квітня 1998 року виконкомом Володіївецької сільської ради, Чернівецького району, Вінницької області.
У ОСОБА_5 було двоє дітей: син - ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка - ОСОБА_6 .
На день смерті ОСОБА_3 позивач був неповнолітнім.
У березні 2020 року ОСОБА_1 як спадкоємець за правом представлення після смерті баби ОСОБА_3 , звернувся до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме, на земельну ділянку, площею 2,1221 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Володіївецької сільської ради, право власності на яку спадкодавця ОСОБА_7 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ВН № 24070883.
13 березня 2020 року державним нотаріусом Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області у спадковій справі № 27/2020 винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова мотивована тим, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0518954952020, виданого відділом у Чернівецькому районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельна ділянка кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, площею 2,1221 га, розташована на території Володіївецької сільської ради, належить ОСОБА_2 .
У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку зазначено, що земельна ділянка, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, зареєстрована 23 листопада 2012 року за ОСОБА_2 відділом Держкомзему у Чернівецькому районі.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16 березня 2020 року № 204244445, земельна ділянка, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 23 жовтня 2012 року серії ЯО № 551605.
У листі відділу у Чернівецькому районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26 березня року № 0-2-0.38-63/120-20 зазначено, що згідно рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 згідно державного акта на право приватної власності на землю від 30 січня 2001 року серії ВН № 24070883, в порядку спадкування за заповітом.
У листі Ямпільського районного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року № 01-08/99/2020 зазначено, що за номером справи «2-7/2010» зареєстрована цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. Рішення по цій справі ухвалено 24 березня 2010 року; матеріали справи № 2-7/2010 вилучені для знищення документів, невнесених до Національного архівного фонду (рядок № 3761 акту від 05 листопада 2019 року № 2).
Відповідно до технічної документації із землеустрою та копії архівного примірника державного акта на право власності на земельну ділянку, наданої відділом у Чернівецькому районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на виконання ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 травня 2020 року про витребування доказів по справі, технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільського господарства, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, розташовану на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, виготовлено на ім'я ОСОБА_2 . В технічній документації є копія рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010, відповідно до якого за ОСОБА_2 визнано право власності на вищевказану земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Пелинівка, Чернівецького району, Вінницької області.
Згідно копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), 11 серпня 2020 до Чернівецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 із заявою про те, що невідомою особою використано підроблені правовстановлюючі документи на право власності на земельну ділянку. За цією заявою 12 серпня 2020 року у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 12020025340000005, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України.
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_1 по батьківській лінії - ОСОБА_3 .
Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 2,12 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Володіївецької сільської ради. Право власності ОСОБА_3 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ВН № 24070883.
Заповіту ОСОБА_3 не складала.
У ОСОБА_3 було двоє дітей: дочка - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 .
На день смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_5 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , повторно виданим 21 квітня 1998 року виконкомом Володіївецької сільської ради, Чернівецького району, Вінницької області.
У ОСОБА_5 було двоє дітей: син - ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка - ОСОБА_6 .
На день смерті ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 (онук спадкодавця) був неповнолітнім.
За статтею 529 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час відкриття спадщини (смерті спадкодавця), далі - ЦК УРСР) при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.
Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
З витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 59815154 від 13 березня 2020 року видно, що спадкова справа № 27/2020 після смерті ОСОБА_3 заведена 13 березня 2020 року - в день звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тобто інші спадкоємці до звернення позивача до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини не зверталися.
У справі відсутні докази щодо прийняття спадщини іншими особами, про яких зазначає позивач у позовній заяві (його тіткою - ОСОБА_4 - дочкою ОСОБА_3 , та його сестрою - ОСОБА_6 ).
ОСОБА_1 23 лютого 2021 року подано до апеляційного суду нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_10 від 23 листопада 2019 року, у якій вона зазначає про пропуск нею строку для прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 та про те, що до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, вона звертатися не буде. ОСОБА_10 не заперечує щодо отримання спадщини її племінником ОСОБА_1
ОСОБА_1 23 лютого 2021 року до апеляційного суду подано нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_11 від 18 лютого 2020 року, у якій остання повідомила, що не претендує на спадкове майно після смерті баби ОСОБА_3 до суду з позовом для визначення додаткового строку для прийняття спадщини звертатися не буде. ОСОБА_11 не заперечує щодо видачі онуку померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судами установлено, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на її майно - земельну ділянку, площею 2,12 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Володіївецької сільської ради. Право власності ОСОБА_3 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ВН № 24070883, виданим 03 січня 2001 року.
У березні 2020 року ОСОБА_1 як спадкоємець за правом представлення після смерті баби ОСОБА_3 , звернувся до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме, на спірну земельну ділянку, площею 2,1221 га, яка належала спадкодавцю ОСОБА_7 згідно із державним актом на право приватної власності на землю серії ВН № 24070883.
13 березня 2020 року державним нотаріусом Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області у спадковій справі № 27/2020 винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова мотивована тим, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0518954952020, виданого відділом у Чернівецькому районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельна ділянка кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, площею 2,1221 га, розташована на території Володіївецької сільської ради, належить ОСОБА_2 .
Судами установлено, та протилежного не доведено відповідачем, що підставою для видачі ОСОБА_2 спірного державного акту на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2012 року серії ЯО № 551605, було рішення суду від 09 березня 2010 року в справі № 2-7/2010 про визнання за ОСОБА_2 права власності на відповідну земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , якого не існує.
На час розгляду справи судами тривало досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020025340000005, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України (по факту використання підробленого правовстановлюючого документа - рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року в справі № 2-7/2010).
Рішення, яке судом не ухвалювалося, не створює жодних прав та/або обов'язків для осіб.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції на час отримання відповідачем спірного державного акту).
За таких обставин, видача відповідачу спірного державного акту на підставі неіснуючого рішення суду свідчить про неправомірне набуття відповідачем у власність майна (земельної ділянки) та як наслідок - оспорюваний державний акт не може вважатися законним, а тому він підлягає визнанню недійсним.
Існування спірного державного акту порушує права позивача, як спадкоємця першої черги за законом за правом представлення після смерті ОСОБА_3 на отримання у власність належної спадкодавцю спірної земельної ділянки.
У матеріалах справи відсутні докази правомірного набуття відповідачем у власність спірного майна.
Аргументи на спростування зазначених обставин не наведені відповідачем у касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Суди першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на встановлені ними належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, зробили правильні висновки про задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку із його обґрунтованістю.
Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),
Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 16 березня 2021 року в справі № 133/2718/18, від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц, від 08 грудня 2021 року в справі № 466/8968/19.
Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року відповідають зазначеним вимогам.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 311/491/17-ц, оскільки висновок у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Зокрема, у наведеній справі предмет позову - продовження строку для прийняття спадщини позивачем та інші похідні позовні вимоги з метою захисту спадкових прав (визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання договору дарування недійсним, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння). У наведеній справі судами встановлено пропуск строку позивачем для прийняття спадщини без поважних причин та як наслідок - відсутність підстав для його поновлення, тобто не встановлено порушення спадкових прав та можливість задоволення інших похідних вимог для захисту таких права позивача.
Натомість, у справі, яка переглядається предмет позову - визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку (яке входить до складу спадщини позивача як єдиного спадкоємця першої черги за законом за правом представлення після смерті його баби, який прийняв спадщину) з метою захисту спадкових права позивача. У цій справі предметом позову не було поновлення (визначення додаткового) строку для прийняття спадщини позивачем, оскільки така обставина не встановлена нотаріусом при заведенні спадкової справи за заявою позивача та відмові у видачі свідоцтва про право на спадщину (позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з перебуванням спірного майна у власності відповідача).
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини справи на підставі наданих доказів.
Інші аргументи касаційної скарги відповідача ОСОБА_2 є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і висновки суду є достатньо аргументованими. У зв'язку із цим Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Наведені доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених відповідачем у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Таким чином, аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили обґрунтовані і справедливі судові рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права..
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк