03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 640/26052/19
адміністративне провадження № К/990/18026/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі №640/26052/19 за позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
14 липня 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Другої кадрової комісії, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 17 лютого 2020 року, просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення №3 Кадрової комісії №2 від 04 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2050ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- відшкодувати судові витрати ОСОБА_1 за рахунок Офісу Генерального прокурора.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення №3 Кадрової комісії №2 від 04 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2050ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 634581,78 грн.;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 31 436,66 грн.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, щодо підстави касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року №317/1209/19, від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20 в частині питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, а саме: розподілу судових витрат в частині відшкодування правничої допомоги адвоката за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На думку заявника касаційної скарги, стаття 134 КАС України не вимагає наявності фактичної сплати гонорару адвокату на дату винесення судом рішення у спорі.
Верховний Суд зазначає, що висновки у справах №922/445/19 та №925/1137/19 були викладені у рішеннях, які ухвалі в порядку господарського судочинства.
Висновки у справі №317/1209/19 були викладенні у рішенні, яке ухвалене в порядку цивільного судочинства.
Отже, у вказаних рішеннях Верховним Судом не було викладено правового висновку щодо застосування статті 134 КАС України.
Також, у разі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судом було застосовано неправильно у подібних правовідносинах, а також обґрунтувати у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги на вищевказані справи, в яких викладені висновки Верховного Суду.
Щодо посилання позивачем на висновок Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20, Суд зазначає, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Предметом спору у справі №300/3178/20 є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення функцій та заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції, передбаченої Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», для усунення порушень містобудівних умов та обмежень забудови, порушення пожежних, санітарних та екологічних норм при здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 .
Предметом спору у справі, що розглядається, є визнавання протиправним і скасування рішення Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження атестації прокурором, що стало наслідком видання наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади прокурора.
Отже, з огляду на відмінність суб'єктного складу, об'єкту та предмету правового регулювання, а також умов застосування правових норм, Суд доходить висновку, що наведені у касаційні скарзі висновки Верховного Суду у справі № 300/3178/20 не є релевантними до застосування у спірних правовідносинах у справі, що розглядається.
Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права відносно застосування статті 81 Закону України «Про Прокуратуру» (в редакції з дня винесення рішення Конституційного Суду України №6-Р/2020 від 26 березня 2020 року) в поєднанні з частиною другої статті 15 вказаного закону та коефіцієнту до розрахунку середнього заробітку прокурора який був незаконно звільнений з посади Генеральної прокуратури України за наслідком атестаційних процедур, передбачених розділом ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ) у подібних правовідносинах за період з 26 березня 2020 року по 21 вересня 2021 року.
Позивач вважає, що відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про прокуратуру» прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі, тому виплата заробітної плати здійснюється прокурорам в єдиному порядку без розподілу прокурорів, які пройшли атестацію чи не пройшли атестацію.
Верховний Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції в постанові від 14 червня 2022 року послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові у постанові від 30 червні 2021 року у справі № 826/17798/14, в якому було зазначено, з-поміж іншого:
61. В аргументації відповідача в цій частині є певна рація, адже прокурори, зокрема ГПУ, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII.
62. Отож, на дату поновлення позивача на посаді (відповідно до судового рішення) в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. Зауважимо, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов'язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
63. Нагадаємо, що у цій справі позивача поновили на посаду заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України. Назву відповідача в цій справі суд першої інстанції змінив ухвалою від 29 вересня 2020 року (на підставі підпункту 4 пункту 21 Закону № 113-ІХ): з ГПУ на Офіс Генерального прокурора. Проте, поновлено позивача на ту посаду, з якої його, як встановлено у справі, неправомірно звільнили. Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора). Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.
64. Додамо також, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
Отже, Верховний Судом було викладено правовий висновок щодо обчислення середньої заробітної плати з урахуванням посадових окладів прокурорів, які пройшли атестацію та які не пройшли, тому з огляду на викладене, скаржник не обґрунтував підстави касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянута судом касаційної інстанції на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі №640/26052/19 за позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя Н.А. Данилевич