03 серпня 2022 року
м. Київ
справа №380/3572/20
адміністративне провадження № К/9901/24079/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року (головуючий суддя: Кузан Р.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року (колегія суддів: Бруновська Н.В., Кузьмич С.М., Матковська З.М.) у справі № 380/3572/20
за позовом ОСОБА_1
до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
13 травня 2020 року позивач звернувся з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Антоняка Р. від 13.04.2020р. №68-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити на посаді головного державного інспектора митного поста Львів-аеропорт Львівської митниці ДФС;
- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції;
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передбачена законодавством процедура вивільнення працівників передбачала необхідність персонального попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці та надання одночасної пропозиції працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації. А тому, оскільки реорганізація Львівської митниці ДФС мала закінчитись до 28.02.2020, на думку позивача, йому повинні були вручити попередження про наступне вивільнення до 28.12.2012 та запропонувати іншу роботу в Галицькій митниці Держмитслужби. Однак, цих дій вчинено не було та Львівською митницею ДФС, Галицькою митницею Держмитслужби було порушено вимоги ч.1,3 статті 49-2 КЗпП України. Крім цього, позивач вказує, що весь період, починаючи з моменту реорганізації, вручення повідомлення про наступне вивільнення, винесення наказу про його звільнення, у Галицькій митниці Держмитслужбі були наявні вакантні посади в тому числі і посада на якій працював позивач, але такі вакантні посади запропоновані йому не були. З огляду на наведене позивач вважає, що відповідач протиправно і без законних на це підстав прийняв наказ про його звільнення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 позов було задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 №68-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020.
Стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби (місцезнаходження: 79000, вул. Костюшка, 1, м.Львів, код ЄДРПОУ 43348711) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 66041 (шістдесят шість тисяч сорок одна) грн.22 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 9209 (дев'ять тисяч двісті дев'ять) грн. 92 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів допустити до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 380/3572/20 було змінено, та викладено абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції.
Стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 64178,73 грн. (шістдесят чотири тисячі сто сімдесят вісім гривень сімдесят три копійки).
В решті рішення залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, законодавством був визначений обов'язок Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Оскільки таке заплановане звільнення працівників було масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», Комісія з реорганізації Львівської митниці ДФС мала довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. В контексті вказаних норм Закону України «Про державну службу» суд зазначив, що передбачене в ст.87 цього Закону право (а не обов'язок) керівника державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду, не може трактуватись як можливість прийняття рішення таким керівником на власний розсуд, без будь якого обґрунтування такого рішення. При переведенні державних службовців керівник державного органу в першу чергу оцінює професійну підготовку та компетентність державного службовця. Проте відповідачами не надано доказів проведення перевірок рівня професійної підготовки чи професійної компетентності щодо переведених працівників, а також не надано доказів проведення такої перевірки відносно позивача. Таким чином, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для його поновлення на займаній посаді з виплатою суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що з урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу з 16.04.2020р. - 18.11.2020р. (147 днів), розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 64178,73 грн (147днів * 436,59грн середньоденна заробітна плата) з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, а не 66041 грн.22 коп. як визначив суд першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
02 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX, а також про наявність виняткових обставин, передбачених ч.5 ст.328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики). Скаржник вказує, що гарантії позивача на переведення до новоствореного органу не застосовуються, адже визначаються нормами трудового законодавства. Відповідач наголошує, що вакантні посади за їх наявності позивачу не пропонувались у зв'язку з відсутністю такого обов'язку у суб'єкта призначення відповідно до норм Закону України «Про державну службу».
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Суду від 27 жовтня 2021 року клопотання Галицької митниці Держмитслужби про зупинення виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі № 380/3572/20 задоволено частково.
Зупинено виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №380/3572/20 в частині стягнення з Галицької митниці Держмитслужби в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 64178,73 грн. (шістдесят чотири тисячі сто сімдесят вісім гривень сімдесят три копійки) до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Суду від 02 серпня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював в митних органах з 1989 р.
З 25.10.2019 відповідно до наказу Львівської митниці ДФС №734-о позивач перебував на посаді головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт", що підтверджується копією трудової книжки, яка знаходиться в матеріалах справи. (т.1, а.с.13-25)
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Із змісту п.1 наказу ДФС України від 25.11.2019р. №30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" видно, що розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.
В п.2 даного наказу передбачено утворити комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, а п.4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС - три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Питання Державної митної служби" від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України", функцій та повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019.
Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019р. прийнято наказ №666 "Про попередження про наступне вивільнення", яким передбачено письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ "Про державну службу" згідно зі списком, в який був включений ОСОБА_1 .
Вручення попереджень про наступне вивільнення працівників доручено члену Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Дацій Т.М .
Контроль за виконанням цього наказу здійснювався головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинським О.Р .
Наказом Львівської митниці ДФС №03 від 07.02.2020 скасовано наказ №666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені.
Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 "Про попередження про наступне вивільнення" зобов'язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-Vlll "Про державну службу" із змінами.
В додатку до вищезазначеного наказу у п.42 зазначений ОСОБА_1 - головний державний інспектор митного поста "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС.
Попередження про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020р. на підставі п. 4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ "Про державну службу", п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України відповідач надіслав позивачу засобами електронного зв'язку 10.03.2020.
Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №68-о "Про звільнення" 15.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС, відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ "Про державну службу", п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Підстава звільнення - попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 (т.1 а.с.11)
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу". Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною п'ятою статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Згідно із статтею 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Частиною 3 вказаної статті (в редакції згідно із Законом України від 14.01.2020 № 440-IX) встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (далі - Порядок №1074).
Пунктами 1, 4 Порядку визначено, що дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації.
Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).
Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX.
Предметом спору у даній справі є звільнення державного службовця відповідно до пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв'язку із реорганізацією державного органу).
Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про порушення роботодавцем процедури звільнення позивача.
Верховний Суд вважає такий висновок необґрунтованим з огляду на таке.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулює Закон №889-VIII.
На час здійснення реорганізації Львівської митниці ДФС та звільнення позивача такі нормативно-правові акти як Закон №889-VIII та КЗпП України зазнали значних змін у зв'язку із набранням чинності Законами України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та від 14 січня 2020 року N 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи». Зокрема, були внесенні зміни до Закону №889-VIII, в тому числі до статей 22 та 87, які регулювали підстави та порядок припинення державної служби. Водночас у зв'язку із набранням чинності Законом №113-IX з 25 вересня 2019 року змін зазнала стаття 40 КЗпП України, шляхом доповнення її частиною п'ятою, згідно з приписами якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частину третю статті 87 Закону №889-VIII.
Таким чином, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.
Верховний Суд наголошує, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов'язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив державну службу у Львівській митниці ДФС, яка в подальшому була реорганізована у Галицьку митницю Держмитслужби шляхом приєднання.
Пунктом 4 Порядку №1074 визначено, що орган виконавчої влади утворюється, зокрема, в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.
Як установлено судами, попередження про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020р. на підставі п. 4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ "Про державну службу", п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України відповідач надіслав позивачу засобами електронного зв'язку 10.03.2020.
Отже, спірні правовідносини виникли 10 березня 2020 року і тривали до 13 квітня 2020 року.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
У рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року (справа №240/455/20), від 25 червня 2021 року (справа №260/261/20), від 20 вересня 2021 року (справа №340/221/20) суд касаційної інстанції наголошував, що особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ були визначені шляхом внесення змін до статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, Законом №440-ІХ.
Колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, а строк попередження про наступне вивільнення становить не менше 30 календарних днів перед звільненням.
Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аналіз положень Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваних наказів, свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону №440-IX, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону №889-VIII, шляхом виключення з попередньої редакції положень, які передбачали наявність обов'язку суб'єкта призначення виконати обов'язок пропонування посад.
Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Беручи до уваги те, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме положень ст. 87 Закону № 889-VIII та положень КЗпП України, Суд вважає за необхідне їх скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.
Зважаючи на те, що судові рішення у справі підлягають скасуванню, необхідність поновлення їх виконання відсутня.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Головуючий суддя Н.А. Данилевич
Судді В.Е. Мацедонська
Н.В. Шевцова