Номер провадження: 11-кп/813/474/22
Справа № 509/2477/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2021 року про закриття кримінального провадження № 12018160380000876, внесеного до ЄРДР 01.05.2018 року, відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження - задоволено.
ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження №12018160380000876 від 01.05.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, - закрито.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України на момент розгляду судом справи минув строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України. В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості, які вказували б на вчинення обвинуваченим ОСОБА_9 в період з 30.04.2018 року по 02.06.2021 року інших кримінальних правопорушень. Таким чином, будь якого порушення перебігу строків давності судом не встановлено.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказану ухвалу потерпіла ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій звертає увагу на те, що:
- суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу та закрив провадження у справі за відсутності апелянта;
- суддя не встановив обставин та фактів, які були зібрані на етапі досудового розслідування та не надав їм відповідної оцінки, тобто не вставив вину обвинуваченого.
Посилаючись на викладене, потерпіла просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити вину ОСОБА_9 .
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 підтримала апеляційну скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги потерпілої, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
У відповідності до положень ст. 2 КПК одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Відповідно до ст.ст. 8, 9 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням засад законності та верховенства права, згідно з якими людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Законність, як загальна засада кримінального провадження, полягає в забезпеченні єдиного порядку кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях, неухильному дотриманні процесуальної форми та передбаченої процедури, однаковості застосування закону і поширюється на всі стадії та інститути кримінального процесу, всіх його суб'єктів, усі дії і процесуальні рішення.
У відповідності до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Тобто, обов'язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства на всіх стадіях судового розгляду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.
За правилами ч. 8 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відтак суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з'ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_9 , обвинувачувався у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, яке було вчинено 30 квітня 2018 року.
Під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції захисник ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вказане кримінальний проступок становить 2 (два) роки.
Суд першої інстанції 31 серпня 2021 року постановив у хвалу, якою звільнив ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, та закрив кримінальне провадження щодо нього.
На час вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, положення ст. 12 КК України та ст. 49 КК України діяли в редакції Законів № 4025-VI від 15 листопада 2011 року та № 1183-VII від 8 квітня 2014 року відповідно. На час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, положення вказаних статей зазнали змін та діяли в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Кримінальне правопорушення, у скоєнні якого обвинувачувався ОСОБА_9 , згідно з нормами ст. 12 КК (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) є кримінальним проступком, за вчинення якого передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправних робіт на строк до одного року, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.
Відповідно до положень ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п. 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину); протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років.
В досліджуваному випадку після внесення змін до вказаних статей мало місце поліпшення становища особи ОСОБА_9 порівняно із попередніми редакціями ст. 12 КК та ст. 49 КК, що були чинними на час скоєння ним кримінального правопорушення, у зв'язку з цим у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 є підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою кримінального правопорушення.
Строки давності починають спливати з нуль годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.
Тому, за умови відсутності факту ухилення ОСОБА_9 від слідства або суду, строк давності для звільнення його від кримінальної відповідальності згідно з приписами ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) становить два роки з дня вчинення ним кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і до дня набрання вироком законної сили.
Проте, у разі підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_9 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) такий строк для нього становить п'ять років з часу вчинення інкримінованого кримінального проступку.
Для застосування зазначеної норми обов'язково має бути підтверджено факт ухилення особи від досудового слідства або суду, що є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК України(у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року). При цьому час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. Тобто, у цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду оскільки, факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільно небезпечною, тож це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.
Під ухиленням від слідства або суду варто розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (постанова Верховного Суду України від 19 березня 2015 року у справі № 5-1кс15).
Під час апеляційного розгляду було встановлено, що 05.12.2018 року до Овідіопольського райсуду Одеської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12018160380000876 від 01.05.2018 року, відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.09.2020 року вказаний обвинувальний акт було повернуто прокурору з урахуванням вимог глави 25 Кримінального процесуального кодексу України (ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.02.2021 року залишена без змін). В рамках вказаного судового розгляду ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.05.2020 року, обвинувачений ОСОБА_9 був оголошений у розшук (номер провадження: 11-кп/813/259/21, номер справи місцевого суду: 509/5694/18).
Після чого, 21 травня 2021 року до Овідіопольського районного суду Одеської області від Чорноморської окружної прокуратури Одеської області надійшов затверджений прокурором ОСОБА_10 обвинувальний акт з додатками відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за наслідком розгляду якого постановлена оскаржена ухвала (справа № 509/2477/21
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, вчиненого 30 квітня 2018 року. На момент прийняття судом першої інстанції ухвали про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України (31 серпня 2021 року) пройшло два роки.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 травня 2020 року обвинувачений ОСОБА_9 був оголошений у розшук. При цьому апеляційний суд констатує відсутність в матеріалах кримінального провадження даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду та зупинення перебігу давності.
Крім того, апеляційним судом було досліджено ухвалу суду про розшук від 15 травня 2020 року, відповідно до якої обвинувачений ОСОБА_9 неодноразово не з'являвся в судові засідання та місце його знаходження невідомо. При цьому, у вказаній ухвалі відсутні відомості, які підтверджують факти здійснення виклика обвинуваченого у спосіб встановлений КПК України, також до обвинуваченого не було застосовано привід.
Водночас, суд першої інстанції слушно зазначив про те, що оголошення у розшук обвинуваченого ОСОБА_9 відбулось після спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, тобто минуло більше двох років з дня вчинення кримінального правопорушення.
Урахувавши вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що оголошення обвинуваченого у розшук саме собою не свідчить про те, що він ухилився від досудового розслідування або суду, а будь-яких інших доказів, які б об'єктивно підтверджували факт переховування обвинуваченого, суду першої інстанції та апеляційному суду надано не було, тому підстав для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України у даному конкретному випадку апеляційний суд не вбачає.
Також, матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що протягом цього часу обвинувачений був засуджений за вчинення нового злочину.
Крім того, доводи апеляційної скарги потерпілої щодо незаконності судового рішення через не встановлення обвинуваченим вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку не заслуговують на увагу.
Статтею 62 Конституції України встановлені права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Суд першої інстанції при прийнятті рішень щодо ОСОБА_9 дотримався зазначених вимог закону.
За змістом статей 284 - 288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах. Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз'яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
Вказана позиція також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №438/261/16-к та постанові від 26.03.2020 року у справі №730/67/16-к.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 стверджує, що суд закрив провадження у справі за її відсутності, проте, її явка є обов'язковою під час вирішення вказаного питання, що, на переконання потерпілої, є грубим порушенням КПК України.
Частиною 2 ст. 288 КПК України встановлено, що суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Порушення вимог ст. 288 КПК України, на які посилається потерпіла, мають місце, однак в силу вимог ст. 412 КПК України, колегія суддів не вважає вказане порушення таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки положення ст. 49 КК України та ст. 285 КПК України зобов'язують суд, за наявності відповідних підстав та згоди обвинуваченого, звільнити останнього від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. При цьому під час вирішення питання застосування положень ст. 49 КК України вирішальною є позиція саме обвинуваченого, а не потерпілого.
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_8 викликалася в підготовчі судові засідання, які призначені на 02.06.2021 року (а.с. 14 т. 1), 20.07.2021 року (а.с. 27-29 т. 1), 05.08.2021 року (а.с. 36-37 т. 1), 30.08.2021 року (а.с. 41 т. 1), однак жодного разу до суду не з'явилася. Натомість, 20.07.2021 року потерпіла ОСОБА_8 звернулась до суду з клопотанням де зазначила про неможливість прибуття до суду у зв'язку з сімейними обставинами, через які перебувала у місті Києві. При цьому жодного підтвердження такого перебування у місті Києві суду також не подано. Також, 30.08.2021 року на електронну адресу суду потерпілою ОСОБА_8 було подано клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з тим, що знаходиться у відрядженні у місті Львові, при цьому будь-яких доказів про таке відрядження суду не надано.
За приписами ч. 1 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите (ч. 5 ст. 28 КПК України).
За таких обставин колегія суддів вважає, що порушення вимог ст. 288 КПК України у даному конкретному випадку не є істотним, саме по собі не впливає на правильність встановлених судом обставин та не може бути підставою для скасування по суті правильного судового рішення.
Слід зазначити, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 17 червня 2020 року (справа №598/1781/17, провадження №13-47кс20) наголосила, що звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК(сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження, про що постановляє відповідну ухвалу.
Ухвала є видом судових рішень. Постановлена у справі ухвала має бути гранично повною, ясною, чіткою, викладеною відповідно до КПК України.
Приписами ч. 1 ст. 372 КПК України передбачено, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з:1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження; 2) мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; 3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Аналіз оскаржуваної ухвали показав, що вказане рішення суду вимогам вищенаведеної статті відповідає. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що рішення про закриття кримінального провадження № 12018160380000876, внесеного до ЄРДР 01.05.2018 року, відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, прийнято за результатами повного, об'єктивного судового розгляду із додержанням вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілої та скасування ухвали суду немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 407 КПК України суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статями ст. ст. 370, 376, 392, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2021 року про закриття кримінального провадження № 12018160380000876, внесеного до ЄРДР 01.05.2018 року, відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом 3 (трьох) місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4