Справа №461/10158/21
28 липня 2022 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
Позивач - ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до
Відповідач - Фізична особа підприємець
ОСОБА_3
( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ),
про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
встановив:
Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди (збитків завданих порушенням права власності), у якому просила стягнути з відповідача на її користь 165990 гривень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає наступне.
Вона являється власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Між нею та відповідачем було укладено договір оренди даного приміщення, який, як стверджує позивач, відповідачем не виконувася належним чином.
В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова вказаний договір оренди було розірвано і стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 28000 грн. - орендної плати за період з 10.08.2018 року по 10.10.2019 року.
Також, позивач вказує, що 22.10.2020 року Галицьким районним судом м. Львова у справі №466/9562/19, з ОСОБА_3 стягнуто на користь позивача суму заподіяної майнової шкоди у розмірі 22077,40 грн.
Крім того, рішенням Галицького районного суду міста Львова від 16 листопада 2021 року зобов'язано Фізичну особу підприємця ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні належного їй на праві власності об'єкті нерухомого майна - приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , площею 26,4 м2.
Станом на день звернення до суду, ФОП ОСОБА_3 не звільнила зазначене приміщення, що належить позивачеві. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією щодо звільнення приміщення, однак остання ігнорує усі пропозиції та вимоги, не надає жодних доказів звільнення приміщення, відповідно до умов Договору.
З огляду на вищенаведене, позивач стверджує, що їй спричинено збитки. Такі збитки складаються з доходів, які особа, тобто позивач, могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, що позивач вважає упущеною вигодою. Обгрунтовуючи наведену позицію, позивач вказує, що відповідач порушила її право власності та зобов'язання передбачені договором (пункт 7.1) щодо відшкодування збитків у повному об'ємі, з урахуванням інфляції, відповідно до облікової ставки НБУ за несвоєчасну сплату коштів. З цього приводу позивач наводить проведений нею розрахунок таких збитків.
Просить позовні вимоги задовольнити.
16.12.2021 року позовну заяву . ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків допущених при зверненні до суду.
Також, 16.12.2021 позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
17.01.2022 року, після усунення недоліків позивачем, судом було постановлено ухвалу про відкритття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
14.02.2022 року позивачем подано уточнену позовну заяву, відповідно до прохальної частини якої, остання, посилаючись на відповідні розрахунки, просить суд ухвалити рішення про стягнення на її користь з відповідача 179826,9 грн. - матеріальної шкоди та 874000 грн. - компенсації за спричинену моральну шкоду.
В судовому засіданні 16.02.2022 року уточнену позовну заяву прийнято до розгляду судом та вирішено питання про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
19.05.2022 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала з підстав наведних у ньому та уточненій позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з мотивів безпідставності. Вказав, що вимоги позивача не грунтуються на положеннях чинного законодавства, заявлені безпідставно, а розрахунки наведені позивачем є неналежними та необгрунтованими.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст. 3 ЦПК України).
У відповідності до положень пункту 8 та 9 частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та вналежний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v/ UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників процесу, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 10.09.2018 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди. Відповідно до умов даного Договору, строк оренди приміщення визначено до 10.08.2021 року. Після закінчення строку оренди приміщення передається Орендарем, Орендодавцю на підставі акту приймання/передачі (Акт повернення).
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду від 08.11.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення орендної плати задоволено. Розірвано Договір оренди нерухомого майна (магазину) від 10.08.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 . Стягнуто із ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість (орендну плату за період з 10.08.2018 року по 10.10.2019 р.) в розмірі 28 000 грн. Стягнуто із ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн.
Згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 22.10.2020 року, яке було постановлено судом при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заподіяної майнової шкоди у розмірі 22077,40 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у сумі 768,40 грн.
Крім того, рішенням Галицького районного суду міста Львова від 16 листопада 2021 року зобов'язано Фізичну особу підприємця ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні належному їй на праві власності об'єкті нерухомого майна - приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , площею 26,4 м2.
Наведені обставини, зокрема підтверджуються долученими до позовної заяви копіями відповідних документів (рішень судів першої та апеляційної інстанції, копією договору) та не оспорюються сторонами у справі.
Також, позивачем надано суду документи на підтвердження скерування нею вимог відповідачу стосовно звільнення приміщення і виконання умов договору оренди, а також копії документів з приводу листування позивача з виконавчою службою щодо примусового виконання наведених вище судових рішень.
В судовому засіданні учасники процесу не оспорювали обставин наведених у даних документах, зокрема представник відповідача вказав, що йому відомо про відповідні виконавчі провадження та обставини скерування даних вимог, адже такі, серед іншого, засвідчуються наведеними вище рішеннями судів. Водночас, позивач підтвердила те, що в межах зазначених виконавчих проваджень на її користь з відповідача стягнуто понад 50000 грн.
Крім наведених письмових доказів, позивачем надано суду документи на підтвердження наявності обставин для вирішення питання про сплату судового збору до суду, які були досліджені і прийняті судом до уваги під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Жодних інших доказів позивач суду не надала.
В свою чергу, представник відповідача надав суду копію акту від 14.07.2022 року комісії ЛКП «Старий Львів», зі змісту якого вбачається, що під час виходу за заявою відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , для обстеження нежитлових півпідвальних приміщень під індексами 17-1, 17-2 встановлено, що доступу до приміщень не надано, оскільки дане приміщення зачинено, ключі у заявниці відсутні, при візуальному обстеженні встановлено, що приміщення довгий час не відчинялося та не використовувалося, про що свідчить занедбаний стан входу у нього.
Представник відповідача вказав, що на даний час відповідач скерувала до позивача пропозицію щодо передачі (повернення) їй приміщення. Крім того, він вказав, що вказане приміщення тривалий час не використовується, оскільки відповідач припинила підприємницьку діяльність. На підтвердження даного факту представник надав суду витяг з реєстраційної справи, який засвідчує проведення відповідної реєстраційної дії, а також копію акту про порушення від 04.03.2019 року, який вже був предметом дослідження у інших судових справах за участю позивача та відповідача, відповідно до якого, електропостачання у приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , припинено.
Отже, оцінюючи вимоги позивача та заперечення відповідача, суд враховує наступне.
Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно положень ч.ч.1,4,5 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Суд виходить з того, що сторони визнають обставини встановлені наведеними вище судовими рішеннями, в тому числі визнають факт укладення договору оренди.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Особа, яка вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічний висновок сформовано у постанові Верховним Судом України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18)).
Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Враховуючи припис частини другої статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. Крім того, у частині четвертій цієї статті законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню.
Отже, саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, має довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.
Натомість невиконання позивачем визначеного наведеними вище приписами ЦПК України процесуального обов'язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди має результатом процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні таких позовних вимог з підстав їх недоведеності.
Позивач в обґрунтування права на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди посилається на неодержання нею доходу, який, вона повинна була отримати від користування належним їй приміщенням, шляхом передачі його в оренду, адже у позовній заяві, серед іншого, позивачем, як підставу проведення розрахунку збитків, наведено дані про вартість оренди у центральній частині міста Львова.
На підтвердження понесених збитків пов'язаних з упущеною вигодою позивачем долучено до матеріалів справи вищенаведені докази.
Підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він реально і обґрунтовано розраховував, і який би точно отримав у разі відсутності таких дій.
Позивач у цій категорії справ повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання доходу, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.
Разом з тим у даному випадку вимога позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди обґрунтована припущеннями позивача про можливість отримання нею доходу за наслідком здачі в оренду належного їй майна.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди ґрунтуються на припущенні, що належне їй майно могло бути передано нею в оренду і від цього вона могла отримати дохід, розмір якого наведений нею у позовні заяві та заяві про уточнення позовних вимог.
Утім такі розрахунки позивача є теоретичними, мають вірогідний характер, оскільки охоплюють можливі обставини майбутнього, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу за звичайних обставин та не підтверджені відповідними документами, що свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснив протиправні дії.
Позивачем не надано доказів того, що вона реально могла отримати такий дохід за наслідком здачі в оренду майна, зокрема: чи були у неї пропозиції на здачу майна в оренду, їх розмір та кількість, тощо.
Більше того, наводячи у позовній заяві доводи, з посиланням на пункт 7.1 договору оренди між нею та відповідачем, позивач залишає поза уваги той факт, що вказаний договір рішенням Шевченківського районного суду м. Львова було розірвано. Також, з наведеного позивачем розрахунку залишається незрозумілим які базові та вихідні дані бралися нею до уваги під час його проведення, а також такий розрахунок не містить формул на підставі яких позивач визначила визначений нею розмір збитків. Крім того, наведений позивачем пункт договору оренди встановлює відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору та шкоду (збитки) заподіяну іншій стороні. Натомість, у даному пункті вказано, що такі збитки, відшкодовуються у повному обсязі, відповідно до закону. Таким чином, заявлені позивачем вимоги повинні грунтуватись на відповідних положеннях закону аналіз яких, зокрема, наведений у даному рішенні.
Отже, оскільки заявлені позивачем до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоди ґрунтуються на можливих очікуваннях отримання певного доходу за звичайних обставин та не підтверджені відповідними доказами, які б свідчили, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною понесення позивачем таких збитків та підтверджували б реальність понесення нею збитків пов'язаних з упущеною вигодою у розмірі визначеною нею, наведене вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу.
Враховуючи викладене та виходячи із встановлених судом обставин справи, слід прийти до висновку, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у відповідному розмірі, оскільки нею не надано належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у такій сумі за звичайних обставин, що є необхідним при заявлені до стягнення упущеної вигоди.
Крім того, оцінюючи відповідний розрахунок на предмет його обґрунтованості, неможливо не відзначити, що позивач включила у нього періоди які вже охоплені рішеннями інших судів, які ухвалені на користь позивача у справах між тими самими сторонами і які, серед іншого стосуються стягнення на користь позивача коштів за договором оренди.
Також, не можна залишити поза увагою той факт, що спірне приміщення тривалий час не використовується, чого в ході розгляду справи спростовано не було, а тому очевидним є той факт, що умови які мали місце на початку оренди істотно змінились станом на день ухвалення даного рішення. Це зокрема пов'язано із загальновідомими інфляційними процесами у державі, змінами у кон'юнктурі ринку та цінових пропозиціях, в тому числі пов'язаними з оголошенням воєнного стану у державі, змінами у самому стані приміщення тощо. В свою чергу, наданий позивачем розрахунок не містить жодного обґрунтування в цій частині.
Крім того, посилання позивача на п. 7.1 договору оренди не можуть бути належною підставою для задоволення заявлених нею вимог, адже, як наведено вище, вказаний договір визнано припиненим (розірваним) у судовому порядку. Більше того, звертаючись до суду і посилаючись на даний пункт договору у позовній заяві, ОСОБА_1 фактично ототожнює поняття «упущеної вигоди» з поняттям «штрафні санкції за невиконання умов договору». При цьому, позивач залишає поза уваги те, що питання неналежного виконання умов договору відповідачем у період який включений ОСОБА_1 до розрахунку вже тричі було предметом судового розгляду та у двох з цих справ на користь позивача ухвалені рішення про стягнення майнової шкоди, яка практично у повному обсязі стягнута на її користь під час проведення виконавчих проваджень, що позивач підтвердила в процесі судового розгляду.
Покладення на особу, згідно зі статтею 22 ЦК України, обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення. Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Суд також приходить до висновку, що у решті позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити, з огляду на наступне.
Позивач повідомляє, що їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю та душевних стражданнях, яких остання зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_3 щодо порушення її права власності, що призвело до ушкодження її здоров'я.
Оцінюючи наведені доводи позивача, суд враховує наступне.
Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до ч.3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Верховний Суд зазначив у своїй постанові від 25 листопада 2019 року у справі №214/9480/14 зазначив, що відповідно до частини першої, третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Позивач вказала, що шкода спричинена їй у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_3 щодо порушення її права власності, передбаченого ч. 3 ст.386 ЦКУ, що призвело до ушкодження її здоров'я.
Однак, з доказів долучених до позовної заяви неможливо встановити, що саме неправомірні дії відповідача спричинили погіршення здоров'я позивача. Долучені позивачем докази не вказують на те, що між поведінкою (діями або бездіяльністю) відповідача та наслідками на які вказує позивач, а саме - ушкодження її здоров'я, існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. Більше того, до позовної заяви не долучено доказів, які вказують на характер та розмір такого ушкодження чи наслідки.
Ухвалюючи дане рішення та наводячи у ньому мотиви якими керується суд, він також враховує практику Європейського суду з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (Справа «Проніна проти України», заява № 63566/00, рішення від 18.07.2006).
Таким чином, суд виходячи з вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення моральної школи не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.8 ЗУ «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору. Також, згідно ч. 3 ст. 136 ЦПК України, ОСОБА_1 слід звільнити від сплати судового збору за вимогою про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, ?
ухвалив:
В задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ОСОБА_3
( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Представник відповідача - адвокат Кісіль Роман-Володимир Вячеславович
(79007, м. Львів, вул. Огієнка, 13/140)
Повний текст рішення суду складено 04 серпня 2022 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.