Дата документу 01.07.2022
Справа № 334/8939/21
Провадження № 2/334/1031/22
01 липня 2022 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі
судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Коваль К.С.,
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми,
установив
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 20 056,63 грн., з яких: 16 406,38 грн. заборгованість за тілом кредиту, 3 650,25 грн. заборгованість за відсотками та судовий збір. В обґрунтування своїх вказує на те, що 11.07.2014 року відповідач підписав заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з метою отримання банківських послуг позивача.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов надання таких послуг у нього утворилась заборгованість у сумі 20 056,63 грн., яку позивач просить стягнути.
Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти позовних вимог. Вказав на те, що позивачем порушено вимоги законодавства в частині дотримання інтересів споживача при укладені кредитного договору, а саме у первісній заяві його не повідомлено про процентну ставку за якою надається кредит та штрафні санкції. Додані позивачем Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», а також Тарифи банку, не підписані відповідачем, відтак він не ознайомлений із їх змістом. З огляду на вказане вважає, що процентна ставка сторонами не погоджена, а відтак нарахування відсотків є безпідставним.
Також вказує на те, що за період з 11.07.2014 року по 18.01.2022 року ним використано кредитні кошти позивача загалом у розмірі 30 213,26 грн. (розрахунки в магазинах, аптеках тощо), в той же час за названий період ним здійснено поповнення карткового рахунку на суму 65 119,08 грн. Інші нарахування, які позивач називає тілом кредиту - є нарахуваннями та списання відсотків за різними процентними ставками.
На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволені позову.
Позивач надав суду відповідь на відзив у якій вказав, що твердження відповідача спростовуються наданими ним доказами. Так, позивач вказує на те, що доданий до позову «Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить чітку вказівку на те, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% на місяць (30% річних). Також позивач вказує й на те, що відповідач активно користувався кредитними коштами сплачуючи за товари та знімаючи готівку, і поповняв свій кредитний рахунок, відтак договір між сторонами неможна визнати неукладеним, адже сторони вчинили дії, спрямовані на його часткове виконання.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2021 року відкрито спрощене провадження у справі.
В подальшому судові засідання неодноразово відкладались за клопотаннями обох сторін.
Позивач та представник відповідача подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Крім того, позивачем разом із позовною заявою подано клопотання про огляд веб-сайту. Подане клопотання обґрунтовано приписами частини сьомою статті 85 ЦПК України.
Зазначений доказ: певний розділ, який міститься на веб-сайті privatbank.ua/terms, за твердженням позивача має містити «Умови та правила надання банківських послуг» у редакції станом на підписання заяви про приєднання відповідачем.
Розглянувши вказане клопотання, суд відмовив у його задоволені з огляду на таке.
Частиною сьомою статті 85 ЦПК України визначено, що у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста.
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується веб-сайт, та/або отримувач послуг хостингу.
Позивач, всупереч вищеназваних норм права, не надав доказів того, що веб-сайт, який він просить оглянути належить саме йому і відповідні докази були розміщені на ньому саме на момент виникнення правовідносин із відповідачем.
Крім того, огляд веб-сайту є фіксацією певних обставин, які можливо зафіксувати саме на момент здійснення такого огляду. Відповідно жодного доказового значення такий факт фіксації здійснений на момент проведення судового засідання для встановлення тієї чи іншої редакції «Умови та правила надання банківських послуг», і тим більше редакції станом на підписання заяви про приєднання відповідачем, не матиме.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом.
Відповідач 11.07.2014 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Пам'яткою клієнта і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він отримав примірник зазначеного договору шляхом самостійного роздрукування.
До кредитного договору банком додано Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг».
Тарифи банку, на яких би мався підпис відповідача про ознайомлення з їх змістом, суду надані не були.
Відповідач користувався грошовими коштами, що підтверджується наданою позивачем випискою, проте неналежним чином виконував своє зобов'язання щодо сплати суми кредиту, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 20 056,63 грн., з яких: 16 406,38 грн. заборгованість за тілом кредиту, 3 650,25 грн. заборгованість за відсотками. В підтвердження цього твердження позивачем надано відповідний розрахунок, складений самим позивачем.
Відповідно до наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача за період з 11.07.2014 року по 18.01.2022 року відповідачем використано кредитні кошти загалом у розмірі 30 213,26 грн. (розрахунки в магазинах, аптеках тощо), в той же час за названий період ним здійснено поповнення карткового рахунку на суму 65 119,08 грн.
ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1 та 2 ст.207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У долучених до матеріалів справи анкетах-заявах позичальника процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тарифи та Умови, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви - анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд доходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна правова позиція щодо стягнення непогашеного тіла кредиту, викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 342/180/17.
Крім того, суд наголошує на тому, що відповідач у своєму відзиві не спростовує того факту, що дійсно отримав від позивача грошові кошти у якості кредиту та здійснював користування ними, а також сплачував певні кошти для погашення заборгованості, здійснюючи поповнення свого карткового рахунку. Проте, здійснивши перерахунок названих сум, суд дійшов висновку про те, що дійсно відповідач здійснив повне погашення коштів, які фактично отримав від позивача.
Твердження позивача про те, що доданий до позову «Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить чітку вказівку на те, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% на місяць (30% річних), спростовується іншими документами, наданими самим позивачем. Так, у відповідності до наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач ніколи не здійснював відповідачу нарахування відсотків за ставкою 30% річних. Натомість, згідно його розрахунку, він здійснював нарахування або за ставкою 42% річних або ж 84% річних. Вказане підтверджує висновки суду викладені вище щодо не узгодженості між сторонами цих умов договору. За таких обставин в цій частині позову суд вважає за необхідне відмовити.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
вирішив:
Відмовити у задоволені позову акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін