вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"03" серпня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/225/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання С.Коваль, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому засіданні матеріали справи
за позовом Управління економіки і власності Дубенської міської ради
до Фізичної особи - підприємця Хом'яка Геннадія Петровича
про зобов'язання повернути майно,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Ю. Пасічник, ордер ВК № 1044962 від 30.05.2022,
У квітні 2022 року Управління економіки і власності Дубенської міської ради (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Хом'яка Геннадія Петровича (відповідач) про зобов'язання повернути майно.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
21.03.2016 між відділом культури та туризму Дубенської районної державної адміністрації (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди майна, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 36,6 кв.м першого поверху та нежитлове приміщення загальною площею 36,6 кв.м другого поверху будівлі, що знаходяться за адресою: вул. Кирила і Мефодія, 13, м. Дубно, строком до 08.01.2022 (з урахуванням додаткових угод). Так як строк дії договору оренди закінчився 08.01.2022, позивач 08.12.2021 направив на адресу відповідача повідомлення про закінчення строку договору та вимогу звільнити та передати до 15.01.2022 орендоване майно. 03.02.2022 позивач направив на адресу відповідача повідомлення про припинення договору оренди майна у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений, яке відповідач отримав 10.02.2022 та яке залишив без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із позовною вимогою про зобов'язання відповідача повернути орендоване майно.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна", ст. 526, 530 ЦК України.
17.05.2022 від відповідача надійшов відзив, в якому останній зазначає, що договір оренди майна є діючим, стверджує, що не отримував від орендодавця ніяких заяв про припинення або зміну договору, у тому числі після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, що врегульовано умовами договору оренди, а тому заперечує твердження позивача про те, що термін дії укладеного договору оренди закінчився. По теперішній час відповідач продовжує орендувати нежитлові приміщення та сплачувати за них орендну плату. Вважає, що п. 10.5. договору оренди чітко врегульовано, що саме пасивна поведінка сторін, яка виражається у бездіяльності щодо ініціювання припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця з часу його закінчення, є обставиною, яка свідчить про згоду сторін на пролонгацію укладеного договору ще на три роки на тих самих умовах. Стверджує, що повідомлень від позивача не отримував, а в письмових повідомленнях про їх отримання стоїть не його підпис, зазначає, що ці повідомлення направлені не за адресою: вул. Ціолковського, 11, м. Дубно, як передбачено умовами договору оренди, а на іншу адресу, адресу нежилих приміщень, в якому працюють наймані працівники, тощо.
27.05.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, де він вважає доводи відповідача у справі, викладені у відзиві, необґрунтованими з таких підстав. У відзиві відповідач зазначає, що договір оренди пролонгований на новий трирічний строк, однак з таким твердженням позивач не погоджується, так як п. 10.1. договору передбачає, що дія договору поширюється з 10.01.2016 до 09.01.2019. Тобто, пролонгація договору на новий строк відбулась саме з 09.01.2019, а не з 21.03.2019, як стверджує відповідач. Крім того, згідно з додатковою угодою № 2 від 11.06.2021 сторони підтвердили, що договір є дійсним до 08.01.2022, тому після спливу цього строку він припинив свою дію. Відповідач вважає договір згідно з п. 10.5. пролонгованим на новий трьохрічний строк, оскільки він не отримував заяв про припинення або зміну договору, а тому він продовжує орендувати нежитлові приміщення. Заразом договір не міг бути продовжений автоматично на новий строк, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна" продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, яка вказує, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими, договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч. 1 ст. 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч. 2 ст. 15 цього Закону відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абз. 11 та 12 ч. 2 ст. 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Однак, відповідач не належать до підприємств, установ та організацій, які згідно зі ст. 15 Закону мають право на укладення договорів без аукціону. Також він не належить до підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги, перелік яких затверджено постановою КМУ від 03.06.2020 № 483 та рішенням Дубенської міської ради від 09.10.2020 № 5178. Позивач зазначає, що договір оренди майна укладено не вперше, оскільки, як зазначає відповідач, нежитлове приміщення він орендує з 1997 року і, відповідно, не вперше продовжується (востаннє в 2019 році). За таких умов по закінченню строку, на який його було укладено, навіть якщо б не було відповідного повідомлення позивача про припинення договору, він в силу закону не міг бути пролонгований автоматично. Відповідач, достеменно знаючи про припинення договору оренди майна внаслідок закінчення строку, на який він був укладений, припинив сплату орендної плати, остання її сплата в розмірі 2 072,96 грн здійснена в січні 2022 року. Станом на 25.05.2022 за відповідачем рахується заборгованість за договором оренди майна в розмірі 541,91 грн. Крім того, із заявою про продовження договору оренди відповідач у справі звернувся до Дубенської міської ради, яка не є стороною договору, лише 05.05.2022, тобто після відкриття провадження у справі.
Процесуальні рішення, заяви і клопотання учасників, результати їх розгляду.
Ухвалою суду від 02.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначене на 30.05.2022.
17.05.2022 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 30.05.2022 клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, вирішено здійснювати розгляд справи № 918/225/22 за правилами загального позовного провадження, замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, яке призначене на 04.07.2022.
Ухвалою суду від 04.07.2022 у задоволенні клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи відмовлено, закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 03.08.2022.
02.08.2022 від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи по суті у зв'язку з тим, що представник позивача у період з 18.07.2022 по 19.08.2022 перебуватиме у відпустці.
Суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, вважає за необхідне зазначити таке. Неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами справи. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого суду», гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України"). З урахуванням викладеного, розгляд справи може здійснюватися без участі представників сторін за наявними матеріалами справи, зокрема: позовною заявою, відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь тощо, в яких викладається позиція сторін щодо предмета спору та подаються докази в підтвердження чи спростування позовних вимог, як це передбачено ст. 80 ГПК України. Суд уважає за необхідне також зазначити, що у справі «Смірнова проти України» зазначено, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
03.08.2022 від відповідача надійшло клопотання про витребування документів та встановлення додаткового часу для подання доказу - висновку почеркознавчої експертизи.
Суд, розглянувши клопотання відповідача, зазначає таке.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у ст. 13, 74 ГПК України.
Згідно з п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Суд звертає увагу відповідача на обов'язок "розкривати свої докази" разом із поданням відзиву на позовну заяву (ч. 3 ст. 80 ГПК України). Розкриття своїх доказів сторонами під час подання суду перших заяв по суті справи (позов, відзив, пояснення третьої особи) є обов'язковим елементом, що забезпечує функціонування основних засад господарського судочинства, зокрема принципу змагальності сторін, оскільки змагальність полягає у праві сторін завчасно ознайомитися з доказами, представленими іншими учасниками процесу, у праві бути поінформованими про аргументи один одного до початку розгляду справи по суті. Отже, розкриття доказів є процедурою, в межах якої здійснюється діяльність з метою повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та суду про наявні в конкретного учасника справи докази або повідомлення таких осіб про докази, якими сторона у справі збирається скористатися у процесі, та з метою надання можливості всім учасникам справи ознайомитися з такими доказами та змістом кожного з них.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
У свою чергу, вказана справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, тобто як зі стадією підготовчого провадження, так і розгляду справи по суті.
Згідно з правилами ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Відповідно до приписів ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За правилами ст. 201 ГПК України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
Суд зазначає, що у справі відповідачу забезпечене право на ефективне представлення в суді своєї справи, однак останній, в порушення вимог ГПК України, подав клопотання про витребування доказів та про намір подати докази на стадії розгляду справи по суті, тобто після того як суд розпочав стадію провадження, що передбачає з'ясування обставин справи та дослідження доказів, а не їх зібрання.
У силу вимог ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Статтею 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1-5 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Зважаючи на викладене, клопотання відповідача залишається без розгляду.
Інших заяв та клопотань від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши надані докази, суд установив таке.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
21.03.2016 між відділом культури та туризму Дубенської районної державної адміністрації (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди майна, що є спільною власністю територіальних громад Дубенського району, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 36,6 кв.м першого поверху та нежитлове приміщення загальною площею 36,6 кв.м другого поверху будівлі, що знаходяться за адресою: вул. Кирила і Мефодія, 13, м. Дубно.
Приміщення перебуває на балансі відділу культури та туризму Дубенської районної державної адміністрації. Вартість майна визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 225 000,00 грн.
Майно передається для розміщення аптечного пункту (п. 1.1. договору).
Пунктами 2.1. - 2.4. договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у строк, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта прийому - передачі вказаного майна, який складається протягом 10 - ти днів з моменту підписання сторонам цього договору. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Майно залишається спільною власністю територіальних громад Дубенського району, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди. У разі припинення дії цього договору майно повертається орендодавцеві відповідно до порядку, встановленого цим договором при передачі майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі. Обов'язок із складання акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.
У п. 10.1. договору сторони погодили, що дія цього договору поширюється 10.01.2016 до 09.01.2019 відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України.
Відповідно до п. 10.3., 10.4. договору зміна чи розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом 20 днів. Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не допускається. Договір може бути розірваний у разі невиконання його умов або на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Пунктом 10.5. договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Чинність цього договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду, в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п.10.7. договору).
21.03.2016 сторонами підписано акт приймання - передачі орендованого майна.
21.01.2020 додатковою угодою № 1 до договору змінено назву орендодавця, а саме: відділ культури та туризму Дубенської районної державної адміністрації змінено на Комунальний заклад "Дубенський районний будинок культури" Дубенської районної ради.
Рішенням Дубенської районної ради № 105 від 23.02.2021 Комунальний заклад "Дубенський районний будинок культури" Дубенської районної ради передано у комунальну власність територіальної громади міста Дубно.
Рішенням Дубенської міської ради № 402 від 26.02.2021 Комунальний заклад "Дубенський районний будинок культури" Дубенської районної ради прийнято у власність територіальної громади міста Дубно.
11.06.2021 сторонами підписано додаткову угоду № 2 до договору, де зазначено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди, з урахуванням рішення Дубенської районної ради від 27.04.2021 № 116 "Про затвердження передавальних актів”, та рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 04.06.2021 № 233 “Про затвердження передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів КЗ “Дубенська централізована бібліотечна система” та КЗ “Дубенський районний будинок культури” Дубенської районної ради", сторони домовились, що всі права та обов'язки орендодавця за договором перейшли від Комунального закладу "Дубенський районний будинок культури" Дубенської районної ради до Управління економіки і власності Дубенської міської ради. Всі умови договору, у тому числі предмет договору, розмір орендної плати, строк договору є обов'язковими для сторін протягом строку дії договору до 08.01.2022.
08.12.2021 позивач надіслав на адресу відповідача (вул. Кирила і Мефодія, 13, м. Дубно, 35603) повідомлення № 21-0319/218 про закінчення строку дії договору оренди від 21.03.2016, а також про звільнення орендованого нежитлового приміщення до визначеної дати - 15.01.2022, а також з'явитися до управління економіки і власності Дубенської міської ради для підписання акту приймання - передачі орендованого майна.
03.02.2022 позивач надіслав на адресу відповідача (вул. Кирила і Мефодія, 13, м. Дубно, 35603) повідомлення № 21-03-19/30 про припинення строку дії договору оренди від 21.03.2016 у зв'язку із закінченням строку його дії, а також про необхідність у 10 - денний строк з моменту отримання цього повідомлення передати управлінню економіки і власності Дубенської міської ради за актом приймання - передачі орендоване майно.
Судом установлено, що орендар до управління не з'явився, приміщення не передав.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли орендні правовідносини, а предметом позовних вимог є звільнення орендованих приміщень у зв'язку із закінченням строку оренди, регулювання яких здійснюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна", ГК України та ЦК України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Судом установлено, що договір оренди востаннє пролонгувався з 09.01.2019 до 08.01.2022.
У свою чергу, 01.02.2020 набрав чинності новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019.
Відповідно до п. 1, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020. Визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Отже, правовідносини сторін, які виникли до набрання чинності вказаним Законом, та продовжили існувати після введення його, підпадають під правове регулювання останнього.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Принцип, закріплений у ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Тобто незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 передбачено, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абз. 5 ч. 2 ст. 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Законодавство, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є загальнодоступним, чітким та зрозумілим, законодавцем встановлений перехідний строк у понад пів року для того, щоб сторони могли заздалегідь адаптуватися до змін та своєчасно реалізувати надані їм права, зокрема щодо подовження строку дії договору оренди. Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії"; рішення "Олександр Волков проти України"). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи.
Зважаючи на викладене, до правовідносин сторін, пов'язаних із продовженням договору оренди, застосовуються приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019.
У свою чергу, порядок продовження договору оренди врегульований ст. 18 вказаного Закону, згідно з п. 1-7, 9 якої продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1). Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою ст. 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою ст. 15 цього Закону відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої ст. 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. (ч. 2). Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (ч. 3). Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. (ч. 4). Граничний строк прийняття рішень, передбачених ч. 4 цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених ч. 4 цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря (ч. 5). Будь-яке рішення, передбачене ч. 4 цієї статті, приймається з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, на підставі довідки балансоутримувача, в якій зазначається інформація про: наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки; факти суттєвого (більше ніж на три місяці) прострочення сплати орендної плати чи інших обов'язкових за договором платежів; результати перевірок, які балансоутримувач та/або орендодавець здійснювали протягом строку оренди, а також інформація про цільове призначення, за яким об'єкт оренди фактично використовувався протягом строку оренди. У разі якщо перевірками виявлено порушення умов договору оренди, зазначається інформація про вжиті орендарем заходи для припинення порушення або про те, що порушення тривало і після строку, визначеного орендодавцем або балансоутримувачем для усунення порушення. Строк на усунення виявлених порушень не може перевищувати 30 календарних днів з дати отримання орендарем відповідного припису. Порядком передачі майна в оренду можуть бути встановлені додаткові вимоги до довідки балансоутримувача та порядку її подання (ч. 6). Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду (ч. 7). Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону (ч. 9).
Отже, продовження договору оренди здійснюється на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, за результатами розгляду якої орендодавець приймає рішення про продовження договору оренди комунального майна або про відмову у такому продовженні.
При цьому судом не установлено наявності підстав, визначених ч. 2 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», для продовження договору оренди без проведення аукціону.
Продовження договорів оренди врегульоване також постановою КМ України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", за п. 134-136, 139-141 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках. Орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості. Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені п. 113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Після отримання заяви і документів від орендаря орендодавець протягом десяти робочих днів отримує у балансоутримувача довідку, в якій зазначається інформація, передбачена ч. 6 ст. 18 Закону, а також інформація про суму орендної плати, яка підлягає сплаті орендарем за місяць оренди, який передує даті складення довідки балансоутримувача. Орендодавець не отримує довідку, передбачену п. 139 цього Порядку, у випадках, коли вона була надана балансоутримувачем орендарю і була подана орендарем орендодавцю разом із заявою про продовження договору оренди. Рішення про продовження договору оренди без проведення аукціону або про відмову у продовженні договору оренди приймається відповідно до ч. 4, 5 ст. 18 Закону. У межах строків, установлених ч. 5 ст.18 Закону, орендодавець може переглянути додаткові умови передачі майна в оренду згідно з п. 54 цього Порядку з урахуванням особливостей, передбачених п. 138 цього Порядку.
Як установлено судом із фактичних обставин справи, відповідач заяви про продовження договору орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії не подав (звернувся із заявою 05.05.2022, тобто через чотири місяці після закінчення строку дії договору, до міського голови та депутатів міської ради, а не до орендодавця), що виключає можливість продовження договору оренди на той самий строк, на який він був укладений.
Також судом установлено, що 08.12.2021 позивач надіслав повідомлення № 21-0319/218 про закінчення строку дії договору оренди від 21.03.2016, а також про звільнення орендованого нежитлового приміщення та підписання акту приймання - передачі орендованого майна, а 03.02.2022 позивач надіслав повідомлення № 21-03-19/30 про припинення строку дії договору оренди від 21.03.2016 у зв'язку із закінченням строку його дії, а також про необхідність у 10 - денний строк з моменту отримання цього повідомлення передати позивачу за актом приймання - передачі орендоване майно.
Вказані повідомлення направлені за місцезнаходженням орендованого майна, а не за місцем реєстрації відповідача, однак зазначене не впливає на те, що договір оренди не вважається таким, що продовжив свою дію на новий строк.
Суд також зі змісту вказаних повідомленням та самого факту звернення до суду з відповідним позовом установив відсутність у позивача волі на продовження договірних відносин із відповідачем.
За ч. 1 ст. 24 Закону України «По оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його укладено.
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України «По оренду державного та комунального майна»).
У силу вимог ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч. 2 ст. 795 ЦК України).
Судом із фактичних обставин справи установлено, що відповідач акт прийому-передачі орендованого майна не підписав, приміщення не звільнив.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на те, що відповідач своїх зобов'язань з повернення орендованого майна після закінчення строку користування не виконав, отже, існують усі правові підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо посилання відповідача на п. 10.5. договору (як на підставу своїх заперечень), то суд зазначає таке.
Приписами ч. 2, 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин. Приписи ч. 2, 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення (аналогічну правову позицію щодо застосування вказаних норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).
Зважаючи, що приписи ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є імперативними, відтак п. 10.5. договору не спричиняє відповідних правових наслідків для сторін.
Щодо інших аргументів, на які посилалися сторони та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, а, отже, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що позов задоволено повністю, відтак судовий збір в розмірі 2 481,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позов Управління економіки і власності Дубенської міської ради до Фізичної особи - підприємця Хом'яка Геннадія Петровича про зобов'язання повернути майно задовольнити.
Фізичні особі - підприємцю Хом'яку Геннадію Петровичу ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути за актом прийому-передачі Управлінню економіки та власності Дубенської міської ради нежитлове приміщення площею 36,6 кв.м на першому поверсі та нежитлове приміщення площею 36,6 кв.м на другому поверсі будівлі по вул. Кирила і Мефодія, 13 в м. Дубно.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Хом'яка Геннадія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Управління економіки і власності Дубенської міської ради (35603, Рівненська область, м. Дубно, вул. Замкова, буд. 4, ідентифікаційний код 34134055) 2 481,00 грн судового збору.
Позивач: Управління економіки і власності Дубенської міської ради (35603, Рівненська область, м. Дубно, вул. Замкова, буд. 4, ідентифікаційний код 34134055).
Відповідач: Фізична особа - підприємець Хом'як Геннадій Петрович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 03.08.2022.
Суддя О.Андрійчук