"20" липня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/4112/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Лічмана Л.В.,
секретар судового засідання Мисько І.С.,
за участю представників учасників справи:
від позивача за первісним позовом (Визирської сільської ради Одеського району Одеської області): Березовський Д.М.,
від відповідача за первісним позовом (ТОВ ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ”): Смиковський С.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Визирської сільської ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ” про стягнення 1692031,82 грн, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ” до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання недійсним договору.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.01.2022 р.: прийнято позовну заяву Визирської сільської ради Одеського району Одеської області (далі - Рада) до розгляду; відкрито провадження у справі № 916/4112/21; призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 01.02.2022 р.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.02.2022 р. оголошено перерву у підготовчому засіданні до 22.02.2022 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.02.2022 р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ” (далі - Товариство) до розгляду та об'єднано її в одне провадження з первісним позовом по справі № 916/4112/21.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.02.2022 р.: з ініціативи суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 08.04.2022 р.; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 10.03.2022 р.
Підготовче засідання 10.03.2022 р. не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.03.2022 р. повідомлено сторони про підготовче засідання, яке відбудеться 26.04.2022 р.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.04.2022 р. оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.05.2022 р.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.05.2022 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 21.06.2022 р.
Протокольними ухвалами Господарського суду Одеської області від 21.06.2022 р. оголошено перерву у судовому засіданні до 04.07.2022 р., від 04.07.2022 р. - до 19.07.2022 р., а від 19.07.2022 р. - до 20.07.2022 р.
Згідно із приписами ст.ст.233,240 ГПК України в судовому засіданні 20.07.2022 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства про стягнення 1288082,81 грн основного боргу за договором про пайову участь від 12.11.2018 р. № 2/18, 106615,20 грн пені, 198748,71 грн інфляційних нарахувань, 98585,10 грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог Рада посилається на приписи ст.ст.11,525,526,530,549,610-612,625-629 ЦК України, ст.ст.174,193,229,231,232 ГК України, ст.ст.39,40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”, правовий висновок, зроблений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. по справі № 925/756/20, рішення Ради ,,Про встановлення величини розміру пайової участі (внеску) ТОВ ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ” у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області” від 07.11.2018 р. № 968-VII, умови названої вище угоди тощо та вказує, що Товариство як замовник будівництва не прийняло пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради, незважаючи на те, що має такий обов'язок, та те, що виконання зобов'язань шляхом перерахування коштів мало бути здійснено до введення об'єктів в експлуатацію, а саме в сумі 676037,81 грн - до 16.04.2019 р., в сумі 612045,00 грн - до 23.07.2019 р.
У відзиві на первісний позов Товариство просить у задоволенні позовних вимог Ради відмовити з огляду на таке.
Згідно ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” в редакції, що діяла на момент прийняття рішення Ради від 07.11.2018 р. № 968-VII, у Товариства як замовника будівництва існував обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Законодавцем передбачено ряд випадків, в яких замовник не залучається до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Вони перелічені в ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”.
Пунктом 14 Закону України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів” від 23.11.2018р. № 2628-VIII (далі - Закон № 2628-VIII) норму ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” доповнено п.п.11-13 такого змісту: ,,11) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції)”.
Відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт № ІУ 113172860936, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, об'єкт будівництва: ,,Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт ,,Южний”, територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області”, має код згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000-1251.5.
В державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому і введеному в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507, код 1251.5 державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 надається будівлям підприємств харчової промисловості.
Враховуючи належність об'єкта будівництва, замовником якого є Товариство, до будівель підприємств харчової промисловості, на думку відповідача, є очевидним те, що з набранням чинності Законом № 2628-VIII він не залучається до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, тобто звільняється від сплати коштів на користь Ради.
Також Товариство вважає помилковими посилання Ради на п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні” від 20.09.2019 р. № 132-ІХ (далі - Закон № 132-ІХ), згідно якого договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, адже:
- відповідно до п.13 розд.І Закону № 132-ІХ у Законі України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” ст.40 виключено. Таким чином, обов'язок зі сплати пайової участі взагалі скасовано;
- п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ чітко визначає, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, проте, якщо об'єкт будівництва, як у даному випадку, згідно з державним класифікатором будівель та споруд належить до промислових будівель, то пайова участь взагалі не сплачується.
У відповіді на відзив на первісний позов Рада просить її позовну заяву задовольнити.
Рада зазначає, що, враховуючи положення ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” в редакції, чинній на момент укладання договору про пайову участь від 12.11.2018 р. № 2/18, приймаючи до уваги дату початку будівництва (01.10.2017 р.) 1-го та 2-го пускових комплексів об'єкту, у Товариства виник обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, в зв'язку з чим і було укладено договір від 12.11.2018 р. № 2/18.
На думку Ради, хибними являються доводи Товариства стосовно того, що з набранням чинності Законом № 2628-VIII воно звільняється від сплати пайової участі, оскільки Товариство не враховує, що забудову земельної ділянки ним розпочато ще в 2017 р. Рада стверджує, що згідно приписів чинної на той час ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” сплата пайової участі здійснюється до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. В названій нормі законодавець встановив строк виконання грошового зобов'язання. Саме ж зобов'язання у замовника будівництва в силу закону виникає з моменту виникнення наміру щодо забудови земельної ділянки. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. по справі № 925/756/19.
Крім того, Рада звертає увагу на те, що відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 зазначено, що норму ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Оскільки в Законі № 2628-VIII відсутня вказівка на надання йому зворотної дії в часі, а Закон № 132-ІХ прямо закріплює, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, Рада наполягає, що пільги, передбачені Законом № 2628-VIII, не мають зворотної дії в часі, стосуються лише замовників, у яких намір щодо забудови земельної ділянки об'єктами, що підпадають під дію пільги, виник вже після набрання чинності Законом № 2628-VIII, тобто з 01.01.2019 р., та жодним чином не стосуються Товариства.
Доповнюючи відповідь на відзив, Рада подала письмові пояснення, в яких звертає увагу на правовий висновок, зроблений в постанові Верхового Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.10.2021 р. по справі № 924/876/20, згідно якого: ,,…Зміна вимог законодавства, навіть якщо вони пом'якшують умови ведення підприємницької діяльності, не можуть розцінюватися як істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Водночас Закон № 132-ІХ регулює відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і за змістом розд.II цього Закону договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Аналогічні за змістом положення містяться і у Законі № 2628-VIIІ, який набрав чинності з 01.01.2019 р. Крім того, судом застосовано положення статті 5 ЦК і зазначено, що ці закони не мають зворотної дії в часі і застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ними чинності”.
У запереченнях на відповідь на відзив на первісний позов Товариство зазначає, що Радою не спростовано аргументи, наведені у відзиві на первісний позов.
Товариство вказує, що Рада посилається на судову практику Верховного Суду, яка, на думку Товариства, або підтверджує саме його доводи, або не має суттєвого значення для розгляду цієї справи. Зокрема, Рада посилається на постанову Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 27.10.2021 р. по справі № 924/876/20, де був інший предмет спору, через що позиція касаційної інстанції не має братись до уваги.
Натомість у постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 17.03.2021 р. по справі № 906/114/20, яка є аналогічною справі № 916/4112/21, підтверджено необхідність звільнення Товариства від сплати пайової участі у зв'язку з набуттям чинності до введення об'єкта будівництва в експлуатацію Законом № 2628-VIIІ, не дивлячись на укладення сторонами 12.09.2017 р. договору пайової участі.
Рада подала пояснення щодо заперечень на відповідь на відзив на первісний позов, у яких зауважує, що Товариство не конкретизує названі Радою постанови Верховного Суду, які підтверджують доводи Товариства,
Товариство подало до суду зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати недійсним договір від 12.11.2018 р. № 2/18, укладений між сторонами.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство посилається на приписи ст.ст.11,15,16,80,87,92,97,202,203,215,720,729 ЦК України, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, ст.ст.11,28,29,39,44,46,п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, положення п.п.10.1,10.6,11.1,11.7 статуту Товариства тощо та вказує наступне.
За умовами оспорюваного правочину, який за своєю правовою природою є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги, загальна кошторисна вартість об'єкту будівництва складає 204807371,00 грн.
Пунктом 11.7 статуту, чинного на момент укладання договору від 12.11.2018 р. № 2/18, передбачено, що генеральний директор виключно за згодою загальних зборів має право укладати договори (угоди) щодо надання або отримання будь-яких кредитів, позик, позичок, фінансової допомоги (поворотної або безповоротної). Будь-які договори та інші правочини, укладені Товариством або від його імені з порушенням вказаних у даному підпункті та п.10.4 даного статуту обмежень, є недійсними. В п.10.4 статуту йдеться про виключну компетенцію загальних зборів, до якої відноситься і надання згоди на укладання угод щодо фінансової допомоги. Про існування у керівника обмежень у представництві зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де передбачено представництво ним інтересів Товариства згідно зі статутом.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” в редакції, що діяла на момент укладення договору, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” в редакції, що діяла на момент укладення Договору, передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю.
Враховуючи те, що генеральний директор всупереч п.п.10.4 та 11.7 статуту Товариства згоду загальних зборів на укладання правочину щодо надання фінансової допомоги Раді не отримував, те, що в порушення ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” загальні збори учасників Товариства рішення про надання згоди на вчинення правочину, предмет якого перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу, не приймали, а в подальшому не схвалювали укладений між сторонами договір, на думку Товариства, зустрічний позов підлягає задоволенню, а договір від 12.11.2018 р. № 2/18 - визнанню недійсним у судовому порядку.
У відзиві на зустрічний позов Рада просить у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити, наголошуючи на тому, що:
- пайовий внесок не відноситься до безповоротної фінансової допомоги, а є обов'язковим платежем;
- аналіз п.10.4 статуту Товариства свідчить, що загальні збори не повинні надавати згоду на укладання договору про пайову участь;
- зі змісту ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, випливає, що перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі приписів закону, а не положень договору, в якому лише визначається сума, що належить до перерахування. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. по справі № 925/756/19 зазначено, що невиконання замовником будівництва обов'язку укласти договір про пайову участь до прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва не звільняє його від такого обов'язку. З наведеного слідує, що навіть відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначену суму пайової участі, таке зобов'язання повинно бути виконане до прийняття об'єкта в експлуатацію, а спір у правовідносинах щодо сплати пайової участі може виникнути лише щодо її розміру;
- законодавцем фактично відстрочено до 17.06.2019 р. необхідність використання уповноваженими особами Товариства норм Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, зокрема ч.2 ст.44 цього Закону, за умови, що положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю у частині порядку укладення представником товариства правочинів від імені такої юридичної особи станом на 17.06.2018 р. відповідали положенням Закону України ,,Про господарські товариства”. Така правова позиція узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.07.2019 р. по справі № 911/1394/18, від 11.09.2019 р. по справі № 922/3010/18, від 18.06.2020 р. по справі № 922/298/19, від 15.01.2020 р. по справі № 910/3648/19, від 10.06.2020 р. по справі № 922/2200/19;
- зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 р. по справі № 643/21744/19 висновки слід розуміти так, що договір про пайову участь не є правочином у розумінні ст.202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами ст.ст.203,215 ЦК України загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину;
- укладення договору про пайову участь відбулось за зверненням Товариства, яке усвідомлювало значення своїх дій та наслідки, спричинені укладенням договору, натомість Рада достеменно не знала (і, проявивши розумну обачність, не могла знати) навіть про теоретичну можливість відсутності необхідного обсягу повноважень у представника, який 08.06.2018 р. вже укладав аналогічний договір з Радою;
- приймаючи до уваги те, що укладення договору № 2/18 про пайову участь за звернення Товариства відбулося 12.11.2018 р., а зустрічний позов подано у лютому 2022 р., Товариством пропущено строк загальної позовної давності, що є окремою підставою для відмови у зустрічному позові. Доводи Ради щодо спливу позовної давності викладено також в окремому письмовому клопотанні.
У відповіді на відзив на зустрічний позов Товариство зазначає, що чинний на момент укладення договору статут Товариства передбачав, що генеральний директор Товариства виключно за згодою загальних зборів учасників має право укладати договори (угоди) щодо надання або отримання будь-яких кредитів, позик, позичок, фінансової допомоги (поворотної або безповоротної). Слово ,,щодо” відносить до таких договорів (угод) будь-який договір, умови якого, зокрема, передбачають надання Товариством безповоротної фінансової допомоги.
Враховуючи, що договір про пайову участь від 12.11.2018 р. № 2/18 містить умову про передачу коштів Товариством, а сам договір є подібним до договору дарування, що з посиланням на норми законодавства України Товариство обґрунтувало в зустрічному позові, укладення такого договору повинно було здійснюватись виключно за згодою загальних зборів учасників, тобто згідно п.п.10.4 та 11.7 статуту. Про обмеження у генерального директора Товариства на укладання договору Рада могла знати, ознайомившись зі статутом Товариства.
Крім того, на думку Товариства, не ґрунтуються на правильному розумінні законодавства посилання Ради на встановлення законодавцем відстрочки до 17.06.2019 р. у застосуванні норм Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, зокрема ч.2 ст.44 цього Закону. Товариство зазначає, що ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” (в редакції, що діяла на момент укладення договору) не протирічила жодній нормі статуту Товариства (в редакції, що діяла на момент укладення Договору), тому підлягала застосуванню.
Коментуючи посилання Ради на сплив позовної давності для подачі зустрічного позову, Товариство вказує, що позовну давність, визначену в ст.257 ЦК України, продовжено законодавцем на строк дії карантину, запровадженого у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби.
У запереченнях на відповідь на відзив на зустрічний позов Рада стверджує, що пайова участь є обов'язковим платежем згідно вимог діючої на час виникнення відповідних правовідносин ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”, та не розуміє, чому Товариство вважає, що пайова участь - це безповоротна фінансова допомога, визначення якої міститься в ПК України, або договір дарування згідно ст.717 ЦК України.
Рада ще раз зазначає, що договір про пайову участь є фіксацією обов'язку, що виникає в силу закону (ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”) з моменту виникнення наміру щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті. Відповідні доводи підтверджуються постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 р. по справі № 643/21744/19, в п.31 якої вказано, що зі змісту ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду, випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, щo належить до перерахування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам та нормам українського законодавства, господарський суд частково задовольняє первісний позов та відмовляє у задоволенні зустрічного позову з огляду на наступне.
07.11.2018 р. Рада, розглянувши звернення Товариства від 25.10.2018 р. про розрахунок, визначення розміру пайової участі та укладання договору про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів Ради щодо об'єкта будівництва: ,,Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт ,,Южний”, територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області”, прийняла рішення № 968-VII ,,Про встановлення величини розміру пайової участі (внеску) ТОВ ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ” у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області”.
12.11.2018 р. на підставі вищевказаного рішення Ради між нею та Товариством (Замовник) укладено договір № 2/18 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради (далі - Договір).
Відповідно до п.1 розд.І даного Договору Замовник зобов'язується прийняти пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради та перерахувати на спеціальний її рахунок грошові кошти у розмірі 1 (одного) відсотка від загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва: ,,Нове будівництво резервуарного парку рослинних олій за адресою: 2-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт ,,Южний”, територія Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області”, який включає шість пускових комплексів…
Загальна кошторисна вартість об'єкту будівництва визначена проектною документацією, затвердженою в установленому законодавством порядку, та складає 204807371,00 грн.
Замовнику будівництва сплату пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради, який (внесок) становить 2048073,71 грн, здійснювати частинами за графіком (згідно додатку № 2 до Договору), до моменту введення в експлуатацію відповідного пускового комплексу об'єкту будівництва.
Розрахунок та обсяг внеску визначено в додатку № 1 до Договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п.1 розд.V Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за цим Договором.
В додатку № 2 до Договору (,,Графік оплати коштів пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населених пунктів Визирської сільської ради”) зазначено, що Замовник зобов'язується здійснити сплату пайової участі… частинами, у відповідності до даного графіку… до моменту введення відповідного пускового комплексу в експлуатацію. Пайова участь підлягає сплаті… у такому розмірі:
- 1% від вартості по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва, у сумі 676037,81 грн (оплата - до моменту введення 1-го пускового комплексу);
- 1% від вартості по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва, у сумі 612045,00 грн (оплата - до моменту введення 2-го пускового комплексу)…
Як вбачається з сертифікатів ІУ 163191060146, ІУ 163192041654, роздрукованих Радою з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, та не заперечується сторонами, 1-ий пусковий комплекс об'єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 р., у той час як 2-ий пусковий комплекс - 23.07.2019 р.
Вказуючи на те, що Замовник до теперішнього часу не сплатив пайові внески у розмірах, визначених Договором, Рада звернулась до господарського суду з первісним позовом у рамках провадження у даній справі.
Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” в редакції, чинній на момент прийняття рішення Ради від 07.11.2018 р. № 968-VII та укладання Договору:
- порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч.1);
- Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч.2);
- пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч.3);
- до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); 10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків (ч.4);
- величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч.5);
- встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту… (ч.6);
- розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками (ч.8);
- договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч.9).
Господарський суд, проаналізувавши наведені приписи ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”, вказує, що з їх змісту випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 р. по справі № 911/594/18, від 22.08.2018 р. по справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 р. по справі № 904/2258/20, від 14.12.2021 р. по справі № 643/21744/19. Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, те, що в силу положень законодавства у Товариства як у замовника будівництва виник обов'язок щодо перерахування коштів для створення і розвитку інфраструктури Ради, те, що строк виконання цього обов'язку згідно ч.1 ст.530 ЦК України, ч.3 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” та умов Договору настав, адже з досліджених вище сертифікатів убачається, що 1-ий та 2-ий пускові комплекси об'єкта будівництва введено в експлуатацію 16.04.2019 р. та 23.07.2019 р. відповідно, а також те, що зобов'язання по сплаті пайового внеску не виконано Товариством, суд доходить висновку, що Рада цілком правомірно вимагає стягнення з Товариства основного боргу в розмірі 1288082,81 грн (676037,81 грн - пайова участь за 1-ий пусковий комплекс; 612045,00 грн - пайова участь за 2-ий пусковий комплекс), тому первісний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання… Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Замовник у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого розд.І цього Договору, сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ від суми Договору (п.2 розд.IV Договору).
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на наведене та те, що матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання по оплаті внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ради, господарський суд дійшов висновку, що Товариство має сплатити:
- 106601,60 грн пені, з яких: 58213,34 грн нараховано на суму 676037,81 грн (розмір пайової участі по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 16.04.2019 р. по 15.10.2019 р.; 48388,26 грн - на суму 612045,00 грн (розмір пайової участі по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 23.07.2019 р. по 22.01.2020 р.;
- 198748,71 грн інфляційних нарахувань, з яких: 108166,05 грн нараховано на суму 676037,81 грн (розмір пайової участі по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 16.04.2019 р. по 28.12.2021 р. (травень 2019 р. - грудень 2021 р.) (фактично розмір інфляційних нарахувань за вказаний період складає 109449,97 грн, проте позивач просить менше, що є його правом); 90582,66 грн - на суму 612045,00 грн (розмір пайової участі по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 23.07.2019 р. по 28.12.2021 р. (серпень 2019 р. - грудень 2021 р.) (фактично розмір інфляційних нарахувань за вказаний період складає 101979,09 грн, проте позивач просить менше, що є його правом);
- 98585,10 грн 3% річних, з яких: 54150,63 грн нараховано на суму 676037,81 грн (розмір пайової участі по 1-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 16.04.2019 р. по 28.12.2021 р. (фактично розмір 3% річних за вказаний період складає 54842,41 грн, проте позивач просить менше, що є його правом); 44434,47 грн - на суму 612045,00 грн (розмір пайової участі по 2-му пусковому комплексу об'єкта будівництва) за період з 23.07.2019 р. по 28.12.2021 р. (фактично розмір 3% річних за вказаний період складає 44721,21 грн, проте позивач просить менше, що є його правом).
Відтак, позовні вимоги Ради про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі, а про стягнення пені - частково в зв'язку з допущеними помилками в її розрахунку.
Не приймаються до уваги доводи Товариства, викладені у відзиві на первісний позов, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт № ІУ 113172860936, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, об'єкт будівництва, замовником якого являється Товариство, має код ДК 018-2000-1251.5. Таким чином, згідно державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507, Товариство виступило замовником будівель підприємств харчової промисловості.
Господарський суд зазначає, що ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” в редакції, чинній на момент прийняття рішення Ради від 07.11.2018 р. № 968-VII та укладання Договору, передбачала випадки, коли до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники, проте до цих випадків будівництво будівель підприємств харчової промисловості не відносила.
01.01.2019 р. набрав чинності Закон № 2628-VIII, пп.14 п.2 розд.ІІ якого норму ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” доповнено п.п.11-13 такого змісту: ,,11) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції)”.
Отже, законодавець визначив, що з 01.01.2019 р. до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості.
Товариство вважає, що приписи п.12 ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” звільняють його від сплати пайового внеску, адже станом на момент набрання чинності цією нормою його обов'язок зі сплати внесків ще не настав, оскільки 1-ий та 2-ий пускові комплекси об'єкта будівництва введено в експлуатацію тільки 16.04.2019 р. та 23.07.2019 р. відповідно.
Між тим, в ст.5 ЦК України передбачено, що: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
З огляду на положення ст.5 ЦК України, за змістом яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи, господарський суд доходить висновку, що Закон № 2628-VIII, на який посилається Товариство в обґрунтування своїх заперечень, регулює відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не має зворотної дії в часі, тому не може бути застосований до прав та обов'язків сторін у даній справі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верхового Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.10.2021 р. по справі № 924/876/20.
Твердження Товариства про те, що приписи п.12 ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” розповсюджуються на спірні правовідносини, т.я. станом на момент набрання чинності цією нормою його обов'язок зі сплати внесків не настав, оскільки 1-ий та 2-ий пускові комплекси об'єкта будівництва введено в експлуатацію тільки 16.04.2019 р. та 23.07.2019 р. відповідно, господарський суд вважає помилковими та зазначає, що з моментом введення об'єкту в експлуатацію закон та Договір повязують настання строку виконання зобов'язання в розумінні ст.530 ЦК України, натомість саме зобов'язання в силу закону виникло раніше та вже існувало на дату набрання чинності Законом № 2628-VIII.
В названому аспекті господарський суд також зауважує, що не можуть бути враховані висновки, зроблені Верховним судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 17.03.2021 р. по справі № 906/114/20, де за схожих з даною справою обставин суд касаційної інстанції вирішив звільнити замовника від сплати пайової участі, адже в названій постанові, по-перше, не аналізувалось правове питання щодо дії Закону № 2628-VIII в часі, а, по-друге, вжито формулювання ,,до введення об'єкта будівництва в експлуатацію Товариство законодавчими актами було звільнено від сплати пайової участі законодавчими актами було звільнено від сплати пайової участі”, хоча в ч.4 ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” міститься формулювання ,,до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники”, тобто суд касаційної інстанції здійснив власне тлумачення норм права, з яким суд першої інстанції, беручи до уваги постанову Верхового Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.10.2021 р. по справі № 924/876/20, не погоджується.
Крім того, слід зазначити, що, як і Закон № 2628-VIII, не має зворотної дії в часі Закон № 132-ІХ, який набрав чинності з 17.10.2019 р. та яким ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” взагалі виключено. При цьому суд звертає увагу Товариства на п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, де зазначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, а також на те, що наведений у цьому ж пункті припис про несплату протягом 2020 р. пайової участі в разі будівництва промислових будівель на його відносини з Радою не розповсюджується.
Щодо зустрічного позову господарський суд повідомляє наступне.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1 та 2 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Як вже вказано вище, в обґрунтування зустрічного позову про визнання недійсним Договору зазначено, що генеральний директор:
- всупереч п.п.10.4 та 11.7 статуту Товариства згоду загальних зборів на укладання правочину щодо надання фінансової допомоги Раді не отримував;
- в порушення ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” загальні збори учасників Товариства рішення про надання згоди на вчинення правочину, предмет якого перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу, не приймали, а в подальшому не схвалювали укладений між сторонами Договір.
Пунктом 11.7 статуту, чинного на момент укладання Договору, дійсно передбачено, що генеральний директор виключно за згодою загальних зборів має право укладати договори (угоди) щодо надання або отримання будь-яких кредитів, позик, позичок, фінансової допомоги (поворотної або безповоротної). Будь-які договори та інші правочини, укладені Товариством або від його імені з порушенням вказаних у даному підпункті та п.10.4 даного статуту обмежень, є недійсними.
В п.10.4 цього ж статуту йдеться про виключну компетенцію загальних зборів, до якої відноситься і надання згоди на укладання угод щодо фінансової допомоги.
Про існування у керівника обмежень у представництві зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де передбачено представництво ним інтересів Товариства згідно зі статутом.
Між тим, господарський суд, дослідивши умови Договору, вказує, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою не є угодою про надання безповоротної фінансової допомоги або дарування, адже вони передбачають вільне волевиявлення особи передати кошти іншій особі, в той час як згідно ст.40 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, замовник нового будівництва зобов'язаний сплачувати кошти Раді для створення і розвитку необхідної інфраструктури, і така сплата надавала можливість ввести побудований об'єкт в експлуатацію.
З урахуванням наведеного, того, що статут Товариства не містить обмежень для генерального директора в частині укладання договорів про пайову участь, та того, що між сторонами вже укладалась та виконувалась аналогічна угода, відносно правомірності підписання якої у Товариства заперечень не виникало, суд вважає безпідставними посилання на недотримання п.п.10.4 та 11.7 статуту як на передумову для визнання Договору недійсним.
Відповідно до ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” в редакції, що діяла на момент укладення договору, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.
При цьому п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” в редакції, що діяла на момент укладення Договору, передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Як вірно з посиланням на судову практику зазначає Рада, запровадивши правило, викладене в попередньому абзаці, законодавець фактично відстрочив до 17.06.2019 р. необхідність використання уповноваженими особами Товариства Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, зокрема ч.2 ст.44 цього Закону, за умови, що положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю у частині порядку укладення представником правочинів від імені такої юридичної особи станом на 17.06.2018 р. відповідали положенням Закону України ,,Про господарські товариства”.
Господарський суд вказує, що статут Товариства станом на 17.06.2018 р. не містив положень, аналогічних нормі ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, тобто не відповідав названому закону, проте цілком кореспондувався з положеннями Закону України ,,Про господарські товариства”. Відтак, статут Товариства в частині повноважень його органів міг застосовуватись до 17.06.2019 р. без урахування ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”.
Оскільки оспорюваний правочин укладено 12.11.2018 р., суд не вбачає передумов для розповсюдження на поведінку сторін приписів ч.2 ст.44 Закону України ,,Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, тому вважає хибними твердження Товариства про те, що порушення цієї норми закону має наслідком визнання Договору недійсним.
За таких обставин, зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Окремо слід звернути увагу Товариства на правовий висновок, зроблений в п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 р. по справі № 643/21744/19, за змістом якого навіть відсутність договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє замовника від сплати пайового внеску, право на стягнення якого, у разі відсутності договору, повинно обґрунтовуватись з посиланням на ст.1212 ЦК України.
Доводи щодо спливу позовної давності суд залишає без оцінки, т.я. відмовляє у зустрічному позові по суті.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, сплачений Радою за подачу первісного позову, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, сплачений Товариством за подачу зустрічного позову, покладається на нього.
Керуючись ст.ст.129,232,233,238,240,241 ГПК України, вирішив:
Позов Визирської сільської ради Одеського району Одеської області задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ” (04655, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 72, код 37392940) на користь Визирської сільської ради Одеського району Одеської області (67543, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 56, код 04378669, отримувач: ГУК в Од. обл./Визирська сільська рада 24170000; код отримувача: 37607526; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); номер рахунку (IBAN): UA068999980314171921000015632; код класифікації доходів бюджету: 24170000; найменування коду класифікації доходів бюджету: надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту) 1288082/один мільйон двісті вісімдесят вісім тисяч вісімдесят дві/грн 81 коп. основного боргу, 106601/сто шість тисяч шістсот одну/грн 60 коп. пені, 198748/сто дев'яносто вісім тисяч сімсот сорок вісім/грн 71 коп. інфляційних нарахувань, 98585/дев'яносто вісім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять/грн 10 коп. 3% річних, 25380/двадцять п'ять тисяч триста вісімдесят/грн 28 коп. судового збору.
У задоволенні решти первісного позову відмовити.
У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОЛСІДЗ БЛЕК СІ” відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного його тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 03 серпня 2022 р.
Суддя Л.В. Лічман