Постанова
Іменем України
02 серпня 2022 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/7987/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О.В., Кравець В.А.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва
від 25 травня 2022 року про відмову в забезпеченні позову
в складі судді Луценко О.М.
у цивільній справі №756/15479/21 Оболонського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Приватного підприємства "БУДІНВЕСТМОНТАЖ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАДОБУД 1",
третя особа - Акціонерне товариство закритого типу "ДВК",
про захист майнових прав,
В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати за ним майнові права та право власності на однокімнатну квартиру, загальною площею 46,6 кв.м., що розташована на 15 поверсі секції 1 житлового будинку АДРЕСА_1 .
25 січня 2022 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майнові права дев'яти квартир під номером АДРЕСА_2 .
Як на підставу вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що майнові права на належну йому квартиру відповідачі можуть передати третім особам, у зв'язку з чим не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду позивач, діючи через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з'ясування обставин справи, які мають значення при вирішенні питання про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки обґрунтованості доводів заяви щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову, не дослідив докази надані позивачем, які підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Зазначив, що ухвалу суд не містить жодних обґрунтувань на підставі яких суд дійшов висновку про відсутність необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту, обмежившись лише цитуванням норм права, що не відповідає принципам цивільного судочинства.
Також зазначив, що спірні майнові права згідно рішення суду належать йому, а тому є припущенням висновок суду про те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на ці майнові права може вплинути на права третіх осіб, які не є учасниками справи. Додав, що оскільки він просить накласти арешт на власне майно, то таке забезпечення позову не обмежує суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів та будь-яких інших осіб.
Суд допустив істотне порушення норм процесуального права, застосувавши лише пункти 4 та 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".
Суд дійшов помилкового висновку про неспівмірність та не відповідність виду забезпечення позову про накладення арешту на квартири під АДРЕСА_3 , що відповідає позовним вимогам.
Суд в порушення вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заяву про забезпечення позову розглянув лише через чотири місяці.
Резюмував, що суд першої інстанції допустився порушення норм процесуального права, що полягають у відсутності дослідження судом фактичних обставин справи та не застосуванні правових висновків Верховного Суду, які підлягали застосуванню.
Також, як на підставу скасування ухвали суду, позивач в апеляційній скарзі навів обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зазначені в заяві.
За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25.05.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач - ТОВ "Градобуд 1" подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб не відповідає предмету спору, є не пропорційним і порушить права як відповідачів, так і третіх осіб.
Від іншого відповідача та третьої особи до апеляційного суду не надходило відзиву на апеляційну скаргу.
Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній.
Представник відповідача Приватного підприємства "БУДІНВЕСТМОНТАЖ" - Яценко Д.С. та представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАДОБУД 1" - Лазько С.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Третя особа - Акціонерне товариство закритого типу "ДВК", належним чином повідомлене про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направило.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його неправильним, з наступних підстав.
Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову наведені в статті 150 ЦПК України. Зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Аналіз вказаної норми закону приводить до висновку, що забезпечення позову шляхом накладення арешту можливе лише на майно та грошові кошти, які належить на праві власності відповідачу. ЦПК України не містить положень щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майнові права.
В свою чергу, Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3).
Отже, майнові права - це права фізичних чи юридичних осіб, які пов'язані з майном, але відмінні від права власності.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Тобто, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (постанова Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №826/9263/17).
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, з позовними вимогами.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом майнових прав, а саме просив визнати за ним майнові права та право власності на однокімнатну квартиру, що розташована на 15 поверсі секції 1 житлового будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2015 у справі №756/7790/15-ц за ним визнано майнові права на об'єкт договору - однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майнові права дев'яти квартир під номером АДРЕСА_3 , які розташовані в різних об'єктах будівництва, а саме в житлових будинках НОМЕР_1 (секція 1 ), НОМЕР_2 (секції: 3, 03/С-1, 03/С-2), НОМЕР_3 (секція 1, 2), АДРЕСА_9 . Тобто, предметом заяви про забезпечення позову є накладення арешту на майнові права дев'яти квартир, які не є предметом позову.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_3 просив визнати за ним майнові права та право власності на квартиру без зазначення номера, площею 46,6 кв.м., яка розташована на 15 поверсі секції 1 житлового будинку №1 першої черги будівництва, розташованого на земельній ділянці (кадастровий номер: 8000000000:78:053:0029) за адресою: АДРЕСА_8 , тоді як в якості забезпечення позову просив накласти арешт на 9 (дев'ять) квартир з АДРЕСА_3 в будинках, розташованих на земельній ділянці з кадастровим №8000000000:78:053:0029 за адресою: АДРЕСА_8 .
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не просив забезпечити позов накладенням арешту на майно, належне йому чи відповідачам на праві власності. А посилання скаржника на те, що забезпечення позову не обмежує прав відповідачів та будь-яких інших осіб, так як він просить накласти арешт на власне майно колегія суддів визнає неприйнятними, оскільки як вказувалося вище, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2015 у справі №756/7790/15-ц за ОСОБА_3 визнано лише майнові права.
З наведеного слідує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що майнові права, на які позивач просить накласти арешт в якості забезпечення позову буде впливати на права та інтереси осіб, які не є учасниками справи.
Суд першої інстанції, з огляду на викладені обставини, також дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволенні позову.
Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову, з'ясувавши співмірність виду забезпечення позову із предметом позову, оцінивши рівноцінність заходу забезпечення позову змісту позовних вимог, дійшов правильного та мотивованого висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб.
Ухвала суду є обґрунтованою та мотивованою, судом в мотивувальній частині ухвали зазначено норми права, якими врегульовано процесуальне питання забезпечення позову, а саме положення ст. 149-151 ЦПК України. Також судом наведено в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали обґрунтування відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене є безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду немотивована, необґрунтована і не містить мотивів відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Оскільки, як вказувалося вище, ОСОБА_3 в позовній заяві просив визнати за ним майнові права та право власності на квартиру без номера за адресою: АДРЕСА_8 , а забезпечити позов шляхом накладення арешту на дев'ять квартир з АДРЕСА_3 в ріних будинках за цією ж адресою, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про неспівмірність та невідповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неспівмірність позовних вимог та враховуючи невідповідність вимогам ст. 150 ЦПК України заходу забезпечення позову, який просить здійснити позивач, не мають правового значення посилання скаржника, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що він буде змушений звертатися до суду з новими позовними вимогами.
Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують висновок суду про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права та розгляд заяви понад строк, встановлений ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
Однак, таке порушення норм процесуального права, зважаючи на приписи ч. 2 та ч. 3 ст. 376 ЦПК України не є обов'язковою підставою для скасування ухвали суду.
Сукупність вищезазначених обставин та положень закону приводить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, мотивував своє судове рішення та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову.
Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 03 серпня 2022 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді О.В. Желепа
В.А. Кравець