Справа № 352/2594/21
Провадження № 11-кп/4808/104/22
Категорія ст. 389 ч.2 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
03 серпня 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Івано - Франківської прокуратури ОСОБА_10 на вирок Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 07 грудня 2021 року, відносно ОСОБА_8 за ст. 389 ч.2 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, непрацюючої, з середньою спеціальною освітою, неодруженої, раніше судимої 08.04.2021 року Івано - Франківським міським судом за вчинення кримінального проступку, передбаченого ст. 185 ч.1 КК України, до покарання у виді 80 годин громадських робіт,-
Вироком Тисменицького районного суду від 07 грудня 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчинені кримінального проступку, передбаченого ст. 389 ч.2 КК України, та призначено їй покарання у виді арешту на строк 2 (два) місяці.
Строк покарання вказано рахувати з моменту його фактичного виконання.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 ухилилась від відбування покарання у виді громадських робіт за наступних обставин.
Вироком Івано-Франківського міського суду від 08.04.2021 року, який набрав законної сили 08.05.2021 року, ОСОБА_8 засуджено за ст. 185 ч.1 КК України до покарання у виді громадських робіт строком 80 годин.
02 червня 2021 року копія вироку суду скерована до Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації» в Івано-Франківській області, для виконання.
06 липня 2021 року працівниками Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації», засудженій ОСОБА_8 роз'яснено порядок та умови відбування покарання у виді 80 годин громадських робіт, а також попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 389 ч.2 КК України у випадку ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт, про що в неї відібрана письмова розписка.
Того ж дня, працівниками Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації» видано ОСОБА_8 направлення до Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області для відбування призначеного покарання.
Згідно розпорядження №17 від 07.07.2021, виданого головою Лисецької селищної ради ОСОБА_11 та графіку виконання робіт, засудженій ОСОБА_8 визначено вид суспільно-корисних робіт, які вона повинна розпочати виконувати з 07.07.2021.
У період з липня по жовтень 2021 року засуджена ОСОБА_8 так і не з'явилася для виконання покарання, визначеного вироком Івано-Франківського міського суду, хоча належним чином була повідомлена про обов'язок його виконання.
08.10.2021 року, у зв'язку із не відбуттям покарання у виді громадських робіт, працівниками Івано-Франківського районного сектору № 4 філії Державної установи «Центру пробації» із ОСОБА_8 проводились бесіди профілактичного характеру, спрямовані на досягнення позитивних змін її посткримінальної поведінки, виправлення та перевиховання засудженої, а також останній під розпис 08.10.2021 виносилось письмове попередження про кримінальну відповідальність за ст. 389 ч.2 КК України у разі продовження порушення порядку відбування покарання у виді громадських робіт.
Однак, незважаючи на неодноразові попередження про недопущення порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт та зобов'язання відбувати вказане покарання, ОСОБА_8 , не маючи наміру виконувати громадські роботи, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своєї умисної бездіяльності, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи цього, без поважних на те причин продовжувала ухилятися від відбування покарання, не виконувала покладені на неї обов'язки у встановлені дні та час для відбування громадських робіт, і у період з 07.07.2021 по 01.11.2021, для відбуття покарання не з'явилася, визначену їй кількість громадських робіт, не відпрацювала.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи правильність кваліфікації дій та доведеність вини обвинуваченої, вважає вирок Тисменицького районного суду від 07.12.2021 року таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої внаслідок м'якості.
Зазначає, що суд першої інстанції призначив обвинуваченій ОСОБА_8 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченої та не застосував вимоги ст. 71 КК України.
Окрім цього, судом не враховано, що вироком Івано - Франківського міського суду від 08.04.2021 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 185 ч.1 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт. Вказане покарання обвинувачена взагалі не відбула та вчинила кримінальне правопорушення проти правосуддя, ухиляючись від відбування покарання. Звертає увагу суду на те, що зазначені у вироку обставини не дають підстави для призначення ОСОБА_8 покарання у виді арешту строком на 2 місяці.
Просить вирок Тисменицького районного суду від 07.12.2021 року щодо ОСОБА_8 за ст. 389 ч.2 КК України скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ст. 389 ч.2 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків повністю приєднати ОСОБА_8 не відбуте нею покарання за вироком Івано - Франківського міського суду від 08.04.2021 року, та остаточно призначити їй покарання у виді обмеження волі строком 1 рік 10 днів.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а вирок суду першої інстанції скасувати;
- обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник ОСОБА_9 заперечили з приводу поданої апеляційної скарги прокурора, просили залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Даних вимог закону суд першої інстанції не дотримався та в порушення загальних засад призначення покарання, призначив обвинуваченій явно несправедливе та надмірно м'яке покарання, не вмотивувавши належним чином таке рішення, а також не застосував вимоги ст. 71 КК України.
Тому, доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими.
Згідно ст. 420 ч.1 п. 2 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції на підставі зібраних доказів правильно кваліфіковано дії обвинуваченої ОСОБА_8 за ст. 389 ч.2 КК України, так як вона ухилилась від відбування покарання у виді громадських робіт і вина її у вчиненні даного кримінального проступку доведена повністю та ніким із учасників провадження не оспорюється.
Відповідно до ст. 65 ч.2 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження вчинення ними нових злочинів.
Цих вимог закону судом першої інстанції належним чином не дотримано.
У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При призначенні покарання обвинуваченій судом першої інстанції не враховано, що вироком Івано - Франківського міського суду від 08.04.2021 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 185 ч.1 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт, однак дане покарання вона не відбула.
Відповідно до ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Тобто, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченій ОСОБА_8 покарання не застосував закон, який підлягає застосуванню.
Апеляційний суд вважає, що призначення мінімального покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , не відповідає меті кримінального покарання, засадам застосування санкцій закону про кримінальну відповідальність та суспільним критеріям оцінки діяльності правоохоронних органів та суду.
Згідно ст.50 ч.2 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як ними самими, так і іншими особами. Тому, призначене обвинуваченій покарання у зв'язку з несправедливою м'якістю не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу обвинуваченої, яка раніше судима, не працює, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, на утриманні має одну неповнолітню дитину, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої, колегія суддів визнає: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриття злочину.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої колегією суддів не встановлено.
Окрім цього, судова колегія враховує те, що покарання призначене обвинуваченій ОСОБА_8 вироком Івано - Франківського міського суду від 08.04.2021 року у виді громадських робіт на строк 80 годин, взагалі не відбуте, тому при призначені покарання слід застосувати вимоги ст. 71 КК України.
З врахуванням наведеного, доводи прокурора про те, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню, на думку колегії суддів є підставними.
Апеляційний суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та буде необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання.
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою, і наведені в ній доводи дають підстави для її часткового задоволення, а тому вирок суду першої інстанції, слід скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок.
Керуючись ст.ст.373,374, 405, 407,409, 413,418,420 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Вирок Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 07 грудня 2021 року скасувати в частині призначеного покарання внаслідок м'якості, та ухвалити новий вирок.
Визнати ОСОБА_8 винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 389 ч.2 КК України та призначити їй покарання у виді арешту на строк 3 (три) місяці.
На підставі ст.71 КК України повністю приєднати не відбуту частину покарання за вироком від 08.04.2021 року Івано - Франківського міського суду Івано-Франківської області у виді 80 годин громадських робіт, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання - 3 (три) місяці 10 (десять) днів арешту.
В решті вирок Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 07 грудня 2021 року залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, засудженим у той же строк з дня вручення йому копії вироку.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5