Провадження № 22-ц/803/4666/22 Справа № 205/9195/21 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
03 серпня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У жовтні 2021 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 10 липня 2019 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення кредитного договору та отримання кредитної картки. На підставі анкети-заяву їй надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого, станом на 27 вересня 2021 року, виникла заборгованість у розмірі 15 908,84 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 12 024,95 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 3 883,89 грн., яку АТ «Акцент-Банк» просило стягнути з відповідача на свою користь.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 10 липня 2019 року у розмірі 12 024,95 грн, та судові витрати у розмірі 1 715,81 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині залишених без задоволення позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що залишаючи без задоволення позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не заперечувала факт укладення кредитного договору, ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписала Паспорт споживчого кредиту, отримала кредитну картку та скористалася кредитними коштами, що свідчить про її згоду з усіма умовами цього договору.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вимог про стягнення заборгованості по процентам, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу до суду не надала.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що АТ «Акцент-Банк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 10 липня 2019 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідно до якої відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПАТ «Акцент-Банк».
На підтвердження свого позову банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого станом на 27 вересня 2021 року банком нарахована заборгованість у розмірі 15 908,84 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12 024,95 грн., заборгованість по процентами за користування кредитом у розмірі 3 883,89 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленим факт отримання кредитних коштів відповідачем, про що свідчить наданий банком розрахунок і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути фактично отримані грошові кошти. В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті, оскільки підписана відповідачем анкета-заява не містить таких умов, а витяг з Умов та Правил надання банківських послуг взагалі не містить підпису відповідача. Банком не дотримано вимоги про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Із висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 липня 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 жовтня 2021 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді порядок нарахування процентів.
Умови та Правила надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначена правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Окрім того, у згаданій вище копії анкети-заяви не зазначений розмір встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок відповідача, відсутні відмітки про те, на який період, які саме кредитні картки видавались (перевипускались) відповідачеві та на яких умовах (зокрема, розмір процентів за користування кредитом). Відсутні будь-які докази видачі позивачем відповідачеві банківської картки.
Одночасно, доданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг, у розділі «Умови та правила» Тарифи користування кредитною карткою «Зелена», який є невід'ємною частиною кредитного договору, не можна вважати складовою кредитного договору, так як невідомо, які саме кредитні картки діяли на момент укладення кредитного договору з відповідачем, які кредитні картки отримав відповідач та, відповідно, які саме тарифи банку діяли на той час.
Долучена до позовної заяви копія “Паспорту споживчого кредиту за програмою “Кредитна картка” не приймається до уваги судом та не може вважатись складовою кредитного договору.
Більше того, у вказаній вище копії “паспорту споживчого кредиту за програмою “Кредитна картка” вказано, зокрема, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту (а.с. 7 на звороті).
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У розумінні положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно положень ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення в оскарженій частині відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписав Паспорт споживчого кредиту, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду в оскаржуваній частині є безпідставними та зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 7, 367,369,374,375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова