Провадження № 22-ц/803/5168/22 Справа № 187/114/22 Суддя у 1-й інстанції - Караул О.А. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
03 серпня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Деркач Н.М.
суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі - Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, -
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 18.07.2020 року в смт Петриківка Дніпропетровської області відбулась дорожньо-транспортна пригода в якій автомобіль марки «Volvo FH 500», р.н. НОМЕР_1 , скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином позивачки, внаслідок даної ДТП від отриманих травм ОСОБА_2 помер. Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Volvo FH 500», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «Страхова компанія» Українська страхова група», відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3353387. Представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявами на виплату страхового відшкодування, але жодних дій, щодо виплати страхового відшкодування ПАТ «Страхова компанія» Українська страхова група» вчинено не було.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь 28338,00 грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю потерпілого; 133214,00 грн. відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника та витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого в розмірі 28 338 (двадцять вісім тисяч триста тридцять вісім) гривень 00 копійок, страхового відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 133 214 (сто тридцять три тисячі двісті чотирнадцять) гривень 00 копійок., судові витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн.
Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 615 (одна тисяча шістсот п'ятнадцять) грн. 52 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що 18.07.2020 року в смт Петриківка Дніпропетровської області відбулась дорожньо-транспортна пригода в якій автомобіль марки «Volvo FH 500», р.н. НОМЕР_1 , скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній помер.
Відповідно до копії висновку експерта №857-Е від 18.07.2020 року, встановлено, що пошкодження могли утворитись при дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок наїзду вантажного автомобілю на пішохода, з місцем первинного контакту в області переднє-зовнішній поверхні лівої нижньої кінцівки, з послідуючим ударом лівої частиною тулубу об автомобіль, відкиданням та паданням на дорожнє покриття; ушкодження виникли не задовго до надходження у стаціонар.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а/з №830 зареєстрованого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Магдалинівському, Петриківському, Царичанських районах Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро).
Відповідно до копії Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом ДТП СУ ГУНП в Дніпропетровській області внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань №120200405200000433.
Відповідно до копії полісу №АО/3353387 діючого включно до 19.08.2020 року, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу - автомобіль марки «Volvo FH 500», р.н. НОМЕР_1 застрахована ПАТ СК «Українська страхова група».
Позивач ОСОБА_3 доводиться матір'ю загиблого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 08.12.1972.
07.08.2020 року представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» із заявами на виплату страхового відшкодування, що підтверджується копіями відправлення Укрпошти Експрес, направленими на адресу відповідача. Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились: 28 338, 00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п 27.3 ст.27 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; 170 028,00 грн в рахунок відшкодування витрат у зв'язку з втратою годувальника, що підтверджується копіями заяв на виплату страхового відшкодування та копією повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 06.08.2020 року, які наявні в матеріалах справи.
Судом встановлено, що до цього часу страхове відшкодування позивачу не сплачено.
На день ДТП і день смерті ОСОБА_2 , був одружений з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_2 , виданого Петриківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, а/з №85.
На утриманні ОСОБА_2 знаходилась мати померлого, - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , а/з№46 зареєстрованого виконавчим комітетом Лобойківською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області. Батько померлого, ОСОБА_2 , вказаний із слів матері відповідно до ч.1 ст.135 СКУ, відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану. ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав один за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №726 від 28.07.2020 року, виданою Лобойківською сільською радою Петриківського району Дніпропетровської області.
Судом встановлено, що позивачка є непрацездатною особою, пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серією НОМЕР_4 , виданим 30.01.2001 року.
Відповідно до копії довідки №725 від 28.07.2020 року, виданої виконкомом Лобойківської сільської ради, ОСОБА_1 перебувала на утриманні нині покійного сина ОСОБА_2 , так як потребувала матеріальної допомоги.
Відповідно до копії довідки про доходи №519 від 10.08.2020 року, ОСОБА_2 , працював на ПАТ «Оріль-Лідер» на посаді оброблювача птиці та отримував доходи.
Задовольняючи позовні вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачка дійсно є особою, яка має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю її сина, в силу вимог законодавства.
Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди становить 56 676,00 грн. ( розрахунок: 4723,00 грн. х 12 м.з.п. = 56 676,00 грн., де 4723,00 грн. - мінімальна заробітна плата на момент ДТП; 12 мінімальних заробітних плат - загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди).
З огляду на викладене, у зв'язку із смертю внаслідок ДТП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як мати загиблого, має право на страхове відшкодування моральної шкоди, враховуючи той факт, що у загиблого є ще дружина, то позивачу належить 1/2 частка від загального розміру страхового відшкодування (56 676,00 грн.), а саме 28 338,00 грн.
Крім того, вірно вважав, що позивачка, ОСОБА_1 , відповідно до ст. ст. 1187, 1200 ЦК України та ст.6,27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є особою, на користь якої підлягає стягненню страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника, оскільки перебувала на утриманні нині покійного сина, так як потребувала матеріальної допомоги.
Суд також правильно визначив розмір такого відшкодування, так сума до стягнення склала 133214,00 грн. = (200000 грн.(ліміт відповідальності страховика) - 38448,00 грн.( страхове відшкодування, право на яке має дружина померлого) - 28338,00 грн.(моральна шкода у зв'язку із смертю потерпілого).
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість стягнення вищевказаної суми одноразовою виплатою, у зв'язку з похилим віком позивачки, а також з урахуванням того, що з дня смерті потерпілого минуло більше ніж 2 роки та увесь цей період позивачка не могла отримувати матеріальне утримання від свого сина.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» про те, що оскаржуване рішення суду є передчасним, так як у кримінальній справі щодо ДТП відсутній відповідний вирок суду, є безпідставними з огляду на наступне.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Посилання апеляційної скарги ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на те, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, суд не з'ясував повне коло осіб, які мають право на отримання своєї частки моральної шкоди згідно п. 27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що у загиблого на утриманні могли бути діти, які б мали право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого та моральної шкоди у рівних частинах, є безпідставними, оскільки вказане не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки можливі діти загиблого таких вимог не заявляли. Крім того доводи заявника про наявність у дітей права на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого та можливість пред'явлення ними такого позову, ґрунтується на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» про те, що стягнення судом суми відшкодування пов'язаного з втратою годувальника одноразовою сумою є порушенням вимог закону, так як п. 27.5 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює лише право, а не обов'язок страховика здійснити виплату одноразовим платежем, є необґрунтованими, оскільки відповідно п.27.5. Закону, відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.
Таким чином, з урахуванням того, що виплати не здійснювались відповідачем добровільно, а позивачка була змушена звернутись до суду з цього питання, і законом передбачена можливість відшкодування такої шкоди одноразовим платежем, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині не порушує вимог закону.
Крім того, поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, справедливості тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Посилання апеляційної скарги ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на те, що позивачка не надала ані відповідачеві, ані суду усіх необхідних документів на підтвердження перебування на утриманні у потерпілого, є помилковими, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19, під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.
Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20.
Так, судом встановлено, що позивачка є непрацездатною особою, пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серією НОМЕР_4 , виданим 30.01.2001 року.
Відповідно до копії довідки №725 від 28.07.2020 року, виданої виконкомом Лобойківської сільської ради, ОСОБА_1 перебувала на утриманні нині покійного сина ОСОБА_2 , так як потребувала матеріальної допомоги.
Відповідно до копії довідки про доходи №519 від 10.08.2020 року, ОСОБА_2 , працював на ПАТ «Оріль-Лідер» на посаді оброблювача птиці та отримував доходи.
Будь-яких доказів на спростування вищевикладеного, відповідачем суду не надано, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Отже, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами як потребу у матеріальній допомозі, передбачену положеннями статті 202 СК України, так і те, що її син - ОСОБА_2 надавав їй таку допомогу, яка була основним і постійним джерелом її існування.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" - залишити без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко