Провадження № 22-ц/803/4865/22 Справа № 209/4372/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є. Д. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
03 серпня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Деркач Н.М.,
суддів: Лаченкової О.В., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі - Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” на ухвалу Дніпропетровського районного суду м. Дніпродзержинська від 06 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
20 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про поворот виконання судового рішення, в якій просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти у розмірі 27718,33 гривень та судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.
В обгрунтування заяви ОСОБА_1 вказала, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року з неї на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.05.2010 року у розмірі 33 862,51 грн.
Рішення суду набрало законної сили, позивачу було видано виконавчий лист та направлено його на примусове виконання до Дніпровського відділу ДВС м. Кам'янське ГТУЮ у Дніпропетровській області. У результаті вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду з боржника було стягнуто кошти у сумі 27 718грн. 33 коп, які були перераховані АТ КБ «Приват банк» у рахунок погашення боргу, та виконавчий збір у сумі 3 386грн. 25 коп., який був перерахований на користь держави.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31.08.2020 року скасовано заочне рішення від 17.11.2015 року та направлено справу на новий розгляд у порядку спрощеного провадження. 11.09.2021 року виконавче провадження №57833308 було завершено, про що було винесено відповідну постанову.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05.05.2021 року частково задоволено позовні вимоги АТ КБ «Приват банк» до ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.11.2021 року рішення суду від 05.05.2021 року скасовано та у задоволенні позову банку відмовлено, вирішено питання про судові витрати, однак, не вирішено питання про поворот виконання заочного рішення суду від 17.11.2015 року, за яким з відповідача на користь позивача було стягнуто грошові кошти в сумі 27718,33 гривень.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2022 року заяву відповідача про поворот виконання судового рішення задоволено.
У порядку повороту виконання судового рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року по справі № 209/4372/15ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 27 718,33 грн.
Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та відмовити ОСОБА_1 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесення нею витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. Також апелянт зазначив про неспівмірність указаної суми.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Донець В.В. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з огляду на її законність і обгрунтованість. Також заявив клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та її представника.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з додатковою угодою до договору про надання професійної правничої допомоги № 37-20 від 27.07.2020 року, укладеною між адвокатом Редько С.М. та Дорогань Н.В., відповідач сплатила адвокатові за надання професійної правничої допомоги у справі за заявою про поворот виконання судового рішення гонорар у сумі 5000 грн. Актом виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги передбачено, що за договором адвокат відповідачці надав консультацію, збирав необхідні докази, складав процесуальні документи.
Квитанцією до прибуткового касового ордеру № 55 від 19 квітня 2022 року підтверджено сплату ОСОБА_1 адвокатові Редьку С.М. 5000 грн за надання професійної правничої допомоги. (а.с. 72)
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з банку на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надано належних доказів сплати нею витрат на правничу допомогу у сумі 5000 грн спростовуються квитанцією до прибуткового касового ордеру № 55 від 19 квітня 2022 року.
Посилання апелянта на неспівмірність розміру суми витрат на правничу допомогу складності справи та витраченому адвокатом часу є безпідставними, оскільки сторони у додатковій угоді до договору про надання правничої допомоги обумовили гонорар адвоката у розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду м. Дніпродзержинська від 06 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Н.М. Деркач
О.В. Лаченкова
І.Ю. Ткаченко