Справа № 461/4758/19 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.
Провадження № 22-ц/811/2472/21 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія: 39
12 липня 2022 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Савуляка Р.В., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_3 -
ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_3 заборгованості за договором позики, а саме: суми основного боргу в розмірі 400000 доларів США; процентів від суми позики (боргу), розрахованих в порядку ст.1048 ЦК України, в розмірі 1634022 грн. 95 коп.; трьох процентів річних від простроченої суми, розрахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, в розмірі 9994,52 доларів США.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у грудні 2017 року до неї звернувся відповідач ОСОБА_3 з проханням позичити йому грошові кошти в сумі 400000 доларів США, на строк до кінця серпня 2018 року, для погашення попередньої позики, яку він брав на придбання земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку для сім'ї, а оскільки вона (позивач) перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у дружніх відносинах та добре знала його дружину - відповідачку ОСОБА_3 , яка проти отримання вказаної суми позики не заперечувала, крім того, ця родина складала враження забезпеченої, оскільки подружжя є власниками великої кількості рухомого майна, користувалось двома автомобілями за ціною, вище середнього класу, а вона (позивач), будучи приватним підприємцем та маючи у розпорядженні необхідну суму грошових коштів, уклала 05.01.2018 року з ОСОБА_3 договір позики, оформлений розпискою позичальника за письмової згоди другого з подружжя, згідно з умовами якої ОСОБА_3 (позичальник) отримав від неї (позивача, позикодавця) в позику грошові кошти в іноземній валюті у сумі 400000 доларів США, які зобов'язувався повернути в строк до 30.08.2018 року.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором позики відповідач ОСОБА_3 не виконав, кошти у вказаній сумі та у визначений строк їй не повернув, а оскільки позика бралась в інтересах сім'ї та зі згоди другого з подружжя, така підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.
Окрім суми основного боргу (позики), позивач вважає, що відповідачі повинні сплатити їй, відповідно до ст.1048 ЦК України, проценти за користування позикою, розмір яких необхідно визначати на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки в договорі розмір процентів не передбачено, а також сплатити три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 квітня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 400000 доларів США, що в еквіваленті до української гривні складає 11224000 грн.; проценти від суми позики (боргу), розраховані в порядку ст.1048 ЦК України, в сумі 1634022 грн. 95 коп.; три проценти річних від простроченої суми, розрахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за період з 31.08.2018 року по 30.06.2019 року в сумі 9994,52 доларів США, що в еквіваленті на українську гривню становить 280446 грн. 23 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 4802 грн. 50 коп. судового збору.
Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Дяківа Д.І., просить рішення скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявлених до неї позовних вимог відмовити.
Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що факт використання позичених коштів в інтересах сім'ї не підтверджено належними доказами, а в тексті самої розписки про це нічого не вказано. Звертає увагу, що стягуючи заборгованість за договором позики з неї, як із солідарного боржника, суд взяв до уваги лише факт написання нею письмової згоди на позику.
Посилаючись на висновок Верховного Суду в постанові від 06.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц, зазначає, що у випадку отримання позики в іноземній валюті, без обумовленої сторонами в договорі умови такої складової грошового зобов'язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч.1 ст.1048 ЦК України не можуть бути застосовані з огляду на відсутність передбаченого цим Кодексом, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму їх застосування та нарахування. Водночас, суд першої інстанції стягнув за валютною позикою проценти, які обраховувалися в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
29.10.2021 року відповідач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта.
Звертає увагу, що надаючи йому дозвіл на отримання такої позики, відповідачка добре знала, на які потреби позичалися кошти у позивача ОСОБА_1 , і не заперечувала наявність у подружжя боргу перед ОСОБА_6 за розпискою від 05.05.2008 року, кошти за якою були витрачені в інтересах сім'ї на придбання рухомого та нерухомого майна, будівництво будинку, яке є предметом поділу між колишнім подружжям в іншій справі, та повернуті ОСОБА_6 в повному обсязі за рахунок позичених у позивачки грошових коштів.
Також наголошує, що наявні в матеріалах справи довідки про дохід подружжя є явно неспівмірними з вартістю набутого у шлюбі майна.
Заслухавши пояснення сторони відповідачки ОСОБА_3 в підтримання апеляційної скарги, заперечення інших учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 18.09.2013 року (Справа №6-63цс13), письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК).
Частиною першою статті 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
У частині другій статті 65 СК України вказано, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.3 ст.61 СК).
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 з 08.05.1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2020 року (справа №465/1567/19).
Під час перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі, 05.01.2018 року між позивачем ОСОБА_1 (позикодавцем) та відповідачем ОСОБА_3 (позичальником) укладено договір позики у формі розписки, в якій зазначено, що 05.01.2018 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 400000 доларів США, які зобов'язався повернути до 30.08.2018 року.
У вказаній розписці дружина позичальника - відповідачка ОСОБА_3 власноручно написала, що не заперечує проти позики коштів її чоловіку ОСОБА_3 .
Отже, на момент укладення договору позики (05.01.2018 року), а також на момент настання виконання зобов'язання за цим договором (30.08.2018 року), відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Висновком судово-технічної експертизи №264 від 15.02.2021 року, призначеної у даній справі за клопотанням відповідачки ОСОБА_3 , підтверджено, що жодних змін до написання рукописних записів у розписці від 05.01.2018 року та у графі «отримав сьогодні, 05 січня 2018 року суму в розмірі 400000 доларів США від ОСОБА_1 » до відповідного розділового знаку, а саме, до коми після цифри «400000», шляхом підчисток, травлення, змивання, дописок, дорисовок не проводилось, а отже, доводи відповідачки ОСОБА_3 про зазначення у розписці меншої суми позики (40000 доларів США), є безпідставними.
Судом встановлено, що грошові кошти, позичені у позивача ОСОБА_1 за розпискою від 05.01.2018 року, використані на погашення боргу перед ОСОБА_6 , що виник за борговим документом - розпискою від 05.05.2008 року з терміном виконання до 15.12.2017 року, на якій ОСОБА_6 вчинено напис, що позичені в нього грошові кошти в сумі 400000 доларів США повернуті ОСОБА_3 15.01.2018 року в повному обсязі.
Матеріали справи містять правовстановлюючі документи щодо набуття у власність відповідачем ОСОБА_3 нерухомого майна, зокрема: земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, площею 0,0561 га, в АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.05.2008 року; земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, площею 0,0657 га, в АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.10.2011 року.
Вказані земельні ділянки, побудований житловий будинок в АДРЕСА_1 , автомобілі, гаражі та інше рухоме та нерухоме майно, є предметом поділу у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Належних доказів на спростування доводів протилежної сторони про отримання позики в інтересах сім'ї відповідачкою ОСОБА_3 подано не було, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою позичальника від 05.01.2018 року, з обох відповідачів солідарно.
При цьому, висновок суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів процентів за користування позиченими коштами, розрахованими відповідно до статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ, є помилковим, оскільки у випадку отримання позики в іноземній валюті, без обумовленої сторонами в договорі умови такої складової грошового зобов'язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч.1 ст.1048 ЦК України не можуть бути застосовані з огляду на відсутність передбаченого цим Кодексом, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму їх застосування та нарахування.
У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів процентів від суми позики (боргу), розрахованих в порядку статті 1048 ЦК України, в сумі 1634022 грн. 95 коп., підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України та враховуючи наслідки розгляду справи апеляційним судом - часткове задоволення позовних вимог позивача, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру судового збору, присудженого у користь позивача, шляхом його зменшення до 4178 грн. 18 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В іншій частині підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення немає.
У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивача у користь відповідачки ОСОБА_3 необхідно стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1872 грн. 98 коп., пропорційно до розміру позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено позивачу.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 квітня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_3 процентів від суми позики (боргу), розрахованих в порядку статті 1048 ЦК України, в сумі 1634022 гривень 95 копійок, - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 квітня 2021 року в частині визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 , змінити, зменшивши його до 4178 гривень 18 копійок.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1872 гривень 98 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 22 липня 2022 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: Р.В. Савуляк
А.В. Ніткевич