Справа № 466/9872/21 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/689/22 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
25 липня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю: секретаря Івасюти М.В.;
позивача ОСОБА_1 ;
ОСОБА_2 - представника Кабінету Міністрів України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної Казначейської служби України про стягнення з Держави Україна коштів на відшкодування шкоди, завданої майну працівника Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, яка завдана йому вчиненням кримінального правопорушення, у якому просив стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 261 522 грн. 20 коп.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач з 05.10.2015 року по даний час проходить службу в Національному антикорупційному бюро України на посадах детектива та старшого детектива. 17.12.2020 року троє невідомих осіб здійснили підпал його автомобіля «ШКОДА ОКТАВІЯ» А5, д.н.з. НОМЕР_1 . За даним фактом Шевченківським відділом поліції ГУНП у Львівській області 17.12.2020 року внесено відомості до ЄРДР за №12020140090002475 з попередньою правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 347 КК України (умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу у зв'язку з виконанням службових зв'язків працівником правоохоронного органу, здійснене шляхом підпалу) та розпочато досудове розслідування. Позивач визнаний потерпілим у даному кримінальному провадженні і такий в ході досудового розслідування повідомив, що підпал автомобіля на його думку є помстою за виконання ним своїх службових обов'язків, повідомив про конкретні факти та осіб, що можуть бути причетними до підпалу . На даний час розслідування триває, осіб, що вчинили підпал авто, не встановлено, про підозру нікому не повідомлено.
23.02.2021 року позивач звернувся до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та до Державної казначейської служби України з заявами про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду завдану його майну. Кабінет Міністрів України та Державна казначейська служба України відмовились задовольнити заяву та відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України завдану шкоду.
Таку відмову вважає протиправною, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» шкода, завдана майну працівника Національного бюро чи майну членів його сім'ї у зв'язку з виконанням службових обов'язків, відшкодовується в повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України з наступним стягненням цієї суми з винуватих осіб у порядку, встановленому законом. Законодавець, враховуючи актуальність боротьби з корупцією, встановив для працівників Національного антикорупційного бюро України додаткові соціальні гарантії, а саме: відшкодування шкоди працівнику Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) завданої кримінальним правопорушенням. Позивач вважає, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу без вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи. Оскільки його право на відшкодування заперечується відповідачами , вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав (а.с. 3-17).
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 176-181).
Дане рішення оскаржив позивач.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що до спірних правовідносин підлягають до застосування спеціальні норми, а саме: ст. 1177 ЦК України та ст. 22 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України».
Вважає, що відсутність спеціального нормативно-правового акту, який би визначав порядок компенсації шкоди, завданої працівнику НАБУ, не може бути підставою для відмови у відшкодуванні завданої шкоди, оскільки відсутність такого нормативно-правового акту не може позбавляти позивача гарантій захисту його прав на підставі норм міжнародного права та Конституції України, що мають пряму дію, та загальних правил щодо відшкодування шкоди, передбачених цивільним законодавством.
Вважає «незаконним та необґрунтованим» посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 про те, що Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілим за всі злочини, які залишились нерозкритими, оскільки статтею 1177 ЦК України встановлено, що шкода завдана кримінальним правопорушенням компенсується потерпілому не у кожному випадку, а лише у випадках «передбачених законом», а таким законом у даному випадку є Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» (а.с. 190-196).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника Кабінету Міністрів України, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на положення статті 1177 ЦК України та статті 22 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України».
Зокрема, частиною 2 статті 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, держава Україна взяла на себе зобов'язання компенсувати потерпілому шкоду, спричинену злочином, за наявності певних обставин, зокрема:
-наявності спеціальних законів, якими б було передбачено, як 1) випадки такої компенсації, так і 2) порядок такої компенсації;
-наявності відповідних коштів (статті видатків) у Державному бюджеті України, який також приймається (затверджується) відповідним законом України на кожен календарний рік.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував тим, що на даний час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає порядок відшкодування шкоди, відшкодування якої передбачено статтею 1177 ЦК України.
Відсутність такого порядку підтверджується всіма документами, які долучені самим позивачем до поданого ним позову в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а також визнається ним самим в доводах апеляційної скарги, в якій міститься посилання на те, що «відсутність відповідного «процедурного» закону не може бути перешкодою у захисті майнової шкоди від держави».
Щодо посилання апелянта на положення статті 22 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», то згадана норма закону (як і весь Закон в цілому) також не містить порядку компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення.
В той же час, як вбачається зі змісту вищезгаданої норми Закону, нею передбачено те, що шкода, завдана майну працівника Національного бюро чи майну членів його сім'ї, підлягає відшкодуванню лише у тому випадку, коли вона завдана у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Відтак, та обставина, що шкоду працівнику Національного бюро завдано саме у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, також підлягає доказуванню.
Твердження про те, що шкоду йому було завдано саме у зв'язку з виконанням ним, як працівником Національного бюро, службових обов'язків, позивач обґрунтовує тим, що по факту підпалу його автомобіля Шевченківським відділом поліції ГУНП у Львівській області 17.12.2020 року внесено відомості до ЄРДР за №12020140090002475 з попередньою правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 347 КК України (умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу у зв'язку з виконанням службових зв'язків працівником правоохоронного органу, здійснене шляхом підпалу).
На твердження самого позивача, на даний час розслідування триває, осіб, що вчинили підпал автомобіля, не встановлено, про підозру нікому не повідомлено.
За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів вважає, що попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення за частиною 2 статті 347 КК України - без встановлення осіб, які вчинили підпал автомобіля позивача, та (відповідно) без встановлення мотивів вчинення ними згаданого правопорушення - не може бути належним та допустимим доказом того факту, що це правопорушення пов'язано саме з виконанням позивачем службових обов'язків працівника НАБУ (а не, наприклад, з хуліганських мотивів, чи з мотивів особистої неприязні тощо).
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування та задоволення позовних вимог позивача відсутні і апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11 лютого 2022 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 03 серпня 2022 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.