Номер провадження 22-ц/821/947/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №699/126/22 Категорія: 304090000 Літвінова Г.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
03 серпня 2022 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І.
учасники справи:
позивач (скаржник) - АТ «Державний ощадний банк України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08.06.2022 (повний текст складено 08.06.2022, суддя в суді першої інстанції Літвінова Г.М.) у цивільній справі за позовом АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
у січні 2022 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 34035,80 грн., вказуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов'язання по кредитному договору, укладеному між сторонами 16.01.2019, внаслідок чого у нього перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими процентами, пенею, 3% річних та інфляційними втратами банк порушує питання в даній справі.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08.06.2022 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2941,31 грн. (тіло кредиту за вирахуванням незаконно стягнутих відсотків), а в задоволенні решти вимог - відмовлено із вказівкою на те, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідач, як позичальник, належним чином ознайомився з умовами надання кредиту та погодився з ними, підписавши договір.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 16.06.2021 через відділення поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги банку. В обґрунтування вказано на те, що умови кредитування розміщені на сайті банку та на стендах в його приміщенні. За умовами заяви про надання кредиту клієнт приєднується до умов кредитування, розміщених на сайті банку, в редакції, чинній на час підписання такої заяви, з якими він ознайомився та погодився перед укладення договору. В умовах кредитування наявні погодження сторін щодо нарахування платежів, про стягнення заборгованості по яким банк порушує питання в цій справі - відсотків та пені. Факт використання кредитних коштів позичальником свідчить про визнання умов кредитного договору.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 34035,80 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що 16.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою №553272/090816 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (а.с. 6-7).
Відповідно до підпунктів пункту 3.4 блоку 3 цієї Заяви банк на підставі наданих відповідачем документів відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні України на умовах тарифного пакету «Мій Комфорт», тарифів за обслуговування поточних рахунків з використанням платіжних карток, розміщених на сайті Банку та/або на інформаційних стендах, що знаходяться у приміщеннях установ Банку (а.с. 6 звор).
Підписом заяви про приєднання ОСОБА_1 засвідчив укладення між сторонами договору банківського рахунку та кредитного договору.
Крім того, 16.01.2019 відповідач звернувся до позивача з кредитною заявою №260400467 (а.с. 8-9), у якій просить надати йому кредит у розмірі 36000,00 грн. Строк кредитування визначено на строк дії картки (а.с.8).
У цій заяві не вказано про відсоткову ставку за кредитом та відповідальність позичальника за прострочення проведення платежів по кредиту у виді сплати пені.
Натомість такі дані, за доводами позивача у справі, містяться в умовах кредитування, наявних на сайті банку, та інформаційних стендах, розташованих у приміщенні банківської установи.
Доказів того, що такі умови кредитування були належним чином доведені до відома позичальника матеріали справи не містять.
Позивач взяті на себе зобов'язання щодо надання відповідачу платіжної картки та встановлення кредитного ліміту виконав належним чином, що вбачається з банківських виписок по картковому рахунку. З цих же виписок вбачається, що відповідач, після одержання кредитних коштів, користувався ними та здійснював часткове погашення наявної заборгованості.
Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконав належним чином своїх зобов'язань по їх поверненню та сплаті відсотків, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість у загальному розмірі 34035,80 грн., яка складається з такого: 30267,32 грн. - заборгованості по кредиту; 3659,40 грн. - заборгованості за процентами; 26,05 грн. - пені за несвоєчасне погашення основного боргу; 4,28 грн. - пені за несвоєчасне погашення процентів з користування кредитом; 37,04 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу; 17,64 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; 24,07 грн. - суми витрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, яка, за доводами банку, має бути стягнута судом з позичальника.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У заявах про надання банківських послуг від 16.01.2019 (у тому числі й про кредитне обслуговування), підписаних сторонами, не визначено відсоткову ставку по кредитному договору та не передбачено обов'язку позичальника сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, також не вказано відповідальність за порушення договірних зобов'язань у виді сплати пені.
Натомість такі положення наявні в умовах кредитування (договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб), долучених до позову, а також наявних на веб-сайті банку та на інформаційних стендах у приміщенні банку, на що вказує позивач, у тому числі і в поданій апеляційній скарзі.
Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці умови кредитного договору розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків та пені у визначених позивачем порядку та розмірі.
Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату відсотків та пені у розмірах, визначених банком, надані Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи.
Надані позивачем умови кредитування (договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб), не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15).
Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів враховує, що умови кредитування (договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб), які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 16.01.2019 шляхом підписання кредитної заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору.
З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог банку про стягнення з позичальника заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами та пені.
При цьому посилання скаржника на Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, слід відхилити, адже вказані положення договору не погоджувались позичальником та не підписувались.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18.
Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Отже суд першої інстанції в цій справі вірно вказав, що банк безпідставно нарахував позичальнику відсотки за кредитом, оскільки відповідні положення договору сторонами належним чином погоджено не було, таким чином сплачені позичальником по кредиту кошти, які банк направив на погашення відсотків, мають бути зараховані як погашення тіла кредиту.
Не можна погодитися з посиланнями скаржника у справі на те, що згідно заяви про надання кредиту клієнт приєднується до умов кредитування, розміщених на сайті банку, в редакції, чинній на час підписання такої заяви, з якими він ознайомився та погодився перед укладення договору, адже належних доказів доведення до відому позичальника умов кредитування суду не надано. Сама по собі вказівка сторони кредитного договору на те, що вона погоджується з умовами кредитування без надання доказів доведення до її відому відповідних положень правочину (наявності під ними підпису позичальника в тій чи іншій формі) не свідчить про наявність належним чином укладеного кредитного договору, що вбачається з вищенаведених правових висновків, викладених у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18.
Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин (про що зазначає в поданій апеляційній скарзі скаржник), не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками та пенею, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів, отже суд не може здійснити відповідні розрахунки боргу. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судами не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі.
Інших апеляційних доводів, які б свідчили про належне погодження сторонами справи умов кредитного договору в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами та пені скарга банку не містить.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08.06.2022 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за перегляд цієї справи судом апеляційної інстанції залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08.06.2022 у цивільній справі за позовом АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за перегляд цієї справи судом апеляційної інстанції залишити за скаржником.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 03.08.2022.
Суддя-доповідач
Судді