79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
26.09.07 Справа № 3/117-1451
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Чаплик І.Д.,
з участю представників:
від скаржника (відповідача 2) - з»явився,
позивача - з»явився,
відповідача 1 - не з»явився,
розглянув апеляційну скаргу Тернопільської міської ради, м.Тернопіль
на рішення господарського суду Тернопільської області від 05.04.2007 року, суддя Турецький І.М. у справі № 3/117-1451
за позовом спільного малого підприємства «Оселя». м.Тернопіль
до відповідачів:
1 товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації», м.Тернопіль
2 Тернопільської міської ради, м.Тернопіль
про визнання права власності та зобов»язання здійснення її державної реєстрації,
рішенням господарського суду Тернопільської області від 05.04.2007 року задоволено позов спільного малого підприємства «Оселя»до товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації»та Тернопільської міської ради про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, розташоване у м.Тернополі по вул.Микулинецька бічна,10 та зобов»язано відповідача 1 здійснити державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за позивачем.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем спірне нерухоме майно набуто на законних підставах, в даний час останній володіє і користується вищеназваним майном, інше місцевим господарським судом не встановлено, а тому позовні вимоги про визнання права власності на нього за позивачем є підставними. З наведених підстав місцевим судом задоволено і позовні вимоги в частині зобов»язання відповідача 1 здійснити державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за позивачем, оскільки у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Міністерством юстиції України від 7.02.2002 року №7\5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №6\5 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року №157\6445 державна реєстрація права власності на нерухоме майно покладено на товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації".
В апеляційній скарзі відповідач 2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, в зв»язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що згідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами про захист прав та охоронюваних законом інтересів. Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документів, які засвідчують його право власності. Скаржник зазначає, що позивачем не доведено оспорення Тернопільською міською радою права власності позивача на спірне майно та не доведено порушення міською радою прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а судом не досліджено створення спірного майна та введення його в експлуатацію, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
У поясненнях на апеляційну скаргу відповідач 1 зазначив, що згідно п.10 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно та на підставі рішення місцевого суду, що оскаржується, відповідач 1 вже здійснив реєстрацію спірних нежитлових приміщень за СМП «Оселя».
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що на земельних ділянках, які надані позивачу в постійне користування, знаходяться нежитлові приміщення, які були внесені Тернопільським міжгосподарським підприємством по виробництву яловичини в статутний капітал СМП «Оселя», що підтверджується актом передачі основних фондів. Позивач вважає, що даний документ підтверджує його право власності на спірне нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, а тому відповідачем 1 безпідставно відмовлено у здійсненні такої в зв»язку з відсутністю первинної реєстрації права власності на майно.
В судове засідання представник відповідача 1 не з"явився, письмовим клопотанням просить розгляд справи провести без його участі, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без участі представника відповідача 1 за наявних в справі документів про права і обов»язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та скаржника, перевіривши та оцінивши докази по справі, вважає, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України виникнення права власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", що визначено ст. 1 цього Закону.
Підтвердженням наявності права власності можуть бути насамперед правовстановлюючі документи. Пе релік таких документів зазначено у додатку №1 до п.2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, а згідно п.6.1 оформлення права власності на об'єкти не рухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: - фізичними особами та юридичними особами на новозбудовані, перебудовані або реконструйо вані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведен ня земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому законом. А за приписами п. 1 Переліку правовстановлювальних документів, затвердженого як Додаток N 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно наказом Мінюсту N 7/5 від 07.02.2002, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, до правовстановлювальних документів належать договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій чи спільній сумісній власності.
В силу п. 4 ст. 5 Закону, державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі.
Місцевими органами державної реєстрації, у відповідності з ст. 7 Закону, є відділеннями державної госпрозрахункової юридичної особи з консолідованим балансом (центру державного земельного кадастру).
У відповідності з п. 5 Прикінцевих положень зазначеного Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Повноваження бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно на час звернення позивача щодо здійснення реєстрації також визначені п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за N 157/6445).
За таких обставин, залучене до участі у справі в якості відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» є належним відповідачем за вимогами щодо реєстрації права власності на вищевказане майно.
Підставою для державної реєстрації прав, за змістом ст. 18 Закону, є заява, зокрема, правоволодільця (правонабувача) або уповноваженої ним особи. При цьому, разом із заявою, в силу п. п. 4, 5 ст. 18 Закону, подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права; документ про сплату державного мита.
Вимоги щодо подання разом із заявою правовстановлюючих документів та визначених положенням документів, встановлені п.2 Тимчасового положення.
Позивач зазначає, що на його звернення про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно відповідачем 1 відмовлено йому в реєстрації з посиланням на відсутність первинної реєстрації права власності на майно, проте, в матеріалах справи відсутня відповідна заява позивача з доказами надання документів, передбачених зазначеними нормативними актами.
Крім того, предметом спору у даній справі є також визнання права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, розташоване у м.Тернополі по вул.Микулинецька бічна,10.
В якості доказів його права власності на спірне майно позивачем подано заключення №7 від 03.06.1991 року, надане Цеху Залізобетонних виробів Тернопільського міжгосподарського підприємства по виробництву яловичини по відводу земельної ділянки на будівництво (а.с.13-14), рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №199 від 23.04.1991 року, п.1 якого дозволено Тернопільському облагропрому будівництво цеху залізобетонних виробів на закріпленій території по вул..Микулинецькій бічній, 10 (а.с.15), акт вибору земельної ділянки реконструкції приміщень міжгосподарського підприємства по виробництву яловичини під цех залізобетонних виробів від 14.03.1991 року (а.с.16-18).
Також позивачем подано акт передачі основних засобів та дольової участі від 30.09.1991 року (а.с.9,10), згідно якого Тернопільським міжгосподарським підприємством по виробництву яловичини в статутний капітал СМП «Оселя»передано приміщення, склад, три автомашини та трактор та довідка бухгалтера про знаходження спірних приміщень на балансі позивача станом на 01.03.2007 року (а.с.8). Проте, за змістом позовних вимог позивач просить визнати за ним право власності на приміщення гаражу і мийки автотраспорту, приміщення адміністративного будинку, приміщення складу №4, приміщення каналізаційно-насосної станції, приміщення електропідстанції ТП-99, приміщення лабораторії та зазначає, що вказане майно створено власними силами за рахунок позивача у відповідності до проектно-кошторисної документації, проте відповідної документації не надано і відсутні дані, що позивач звертався до компетентних органів за її виготовленням, чи відповідно до міського архіву, якщо вони втрачені.
В судовому засіданні позивач покликався на те, що за актом передачі основних засобів та дольової участі від 30.09.1991 року (а.с.9,10), згідно якого Тернопільським міжгосподарським підприємством по виробництву яловичини в статутний капітал СМП «Оселя»передано приміщення, склад, три автомашини та трактор та довідка бухгалтера про знаходження спірних приміщень на балансі позивача станом на 01.03.2007 року (а.с.8) є доказом переходу власності до них цих спірних приміщень. Інших документів, які би підтверджували набуття права власності не збереглося, проте доказів звернення до міського архіву позивачем не надавалося, щоб зробити висновок про їх втрату. А також, вимоги про визнання права власності до попереднього власника позивачем не заявлялося при умові, що частина майна набувалася за вищевказаним актом передачі основних засобів. У відповідності до вимог ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У позовній заяві позивач не вказує, яким чином відповідач- Тернопільська міська рада оспорює його право власності. При цьому, судом також не встановлено фактів порушення цим відповідачем права власності позивача.
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації, а згідно ч.2 зазначеної норми за заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною.
Позивачем не подано ні доказів прийняття спірного майна в експлуатацію, ні висновку експерта (спеціаліста) щодо готовності спірного майна. Також позивачем не подано доказів відповідності спірного майна будівельним нормам та стандартам (ДБН В.2.6.-14-95, СНиП 2.08.02-89, 2.04.01-85, 3.04.01-87, 2.04.02-91, 3.05.01-85 та іншим).
Крім того, згідно позовних вимог позивач просить визнати право власності на приміщення гаража і мийки автотранспорту, приміщення адміністративного будинку (контори); приміщення складу №4; приміщення каналізаційно - насосної станції; приміщення електропідстанції ТП-99; приміщення лабораторії, що свідчить про невідповідність переданого позивачу майна згідно вищевказаного акту від 30.09.1991 року та майна, на яке просить позивач визнати право власності.
Безпідставним є покликання позивача та місцевого суду на те, що спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користування у позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні, як акти про право постійного користування землею серії І-ТР №000532 від 05 червня 1996 року та серії ТР №000530 від 4 січня 1996 року, про що зазначено в рішенні місцевого суду, так і докази знаходження на цій земельній ділянці спірного нерухомого майна.
Згідно приписів ч. 3 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших передбачених законом підстав.
Відповідно до п. 3.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, при укладенні угод між юридичними особами, які нотаріально не посвідчені, не надано правовстановлювальний документ попереднього власника. Оскільки позивачем ці вимоги закону не виконані, а тому відмова у здійсненні державної реєстрації компетентного органу є правильною.
Виготовлений позивачем технічний паспорт на спірне приміщення не тягне за собою обов'язку відповідача 1 здійснити державну реєстрацію права власності позивача на це приміщення при відсутності встановлених чинним законодавством документів, що є підставою для такої реєстрації і не є підтвердженням ідентичності переданого позивачу та існуючого в даний час нежилого приміщення за адресою: м.Тернопіль по вул.Микулинецька бічна,10.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин рішення місцевого господарського суду про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно та зобов»язання відповідача 1 здійснити державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за позивачем не можна визнати законним і обгрунтованим, оскільки воно прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та невідповідності висновків суду зібраним у справі доказам, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити, скасувавши рішення місцевого суду.
Оскільки судом першої інстанції неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача 2 -задоволенню.
При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат, в зв»язку з чим з позивача на користь відповідача 2 належить стягнути 42,5 грн. державного мита за апеляційне провадження.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,104, 105 ГПК України, суд,
рішення господарського суду Тернопільської області від 05.04.2007 року в справі за номером 3/117-1451 скасувати.
В позові спільного малого підприємства «Оселя»до товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації»та Тернопільської міської ради про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, розташоване у м.Тернополі по вул.Микулинецька бічна,10 та зобов»язання відповідача 1 здійснити державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за позивачем відмовити.
Стягнути з спільного малого підприємства «Оселя»(адреса: м.Тернопіль, вул..Микулинецька бічна,10) на користь Тернопільської міської ради (адреса: м.Тернопіль, вул.Листопадова,5) 42,5 грн. державного мита.
Наказ видати суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко