03 серпня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/4015/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення і розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 07.06.2022 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (далі - Сновська міськрада, відповідач), у якому, просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення 15 сесії 8 скликання Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області ''Про звільнення керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Кравця Р.В.'' від 29.04.2022 №8-15/VIII та розпорядження Сновської міської ради ''Про звільнення та здійснення виплат ОСОБА_1 '' від 09.05.2022 №96-к;
- зобов'язати відповідача поновити його на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради з 10 травня 2022 року;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.05.2022 по день ухвалення рішення судом у справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено процедуру погодження та розгляду проекту спірного рішення. Так, на сайті міськради було розміщено один проект рішення, а прийнято зовсім інший, який не виносився на розгляд постійної комісії та не був опублікований. Також Сновською міськрадою, в порушення вимог ст. 19 Регламенту, у встановлені строки не було опубліковано розпорядження міського голови про скликання 15 сесії та питання, які передбачалось винести на розгляд ради.
Крім того, у спірному рішення наявне посилання на єдине розпорядження про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, що не може свідчити про систематичність невиконання позивачем покладених на нього обов'язків. Також у рішенні відсутні відомості про врахування ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких було вчинено проступок, і попередню роботу працівника, які є обов'язковими при притягненні особи до дисциплінарної відповідальності та обранні виду стягнення. Додатково позивач наголошував, що відповідачем двічі притягнуто його до дисциплінарної відповідальності за одне й те ж саме порушення (винесено догану, а потім звільнено з посади).
Ухвалою судді від 20.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Ухвалою суду від 18.07.2022 у відповідача витребовувались додаткові докази по справі.
Ухвалою суду від 21.07.2022 клопотання Сновської міськради про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін повернуто без розгляду.
Від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позов, у якому Сновська міськрада позовні вимоги не визнала, просила в їх задоволенні відмовити та зазначила, що ОСОБА_1 звільнено з посади у зв'язку з недодержанням ним вимог ст. 139 КЗпП України та посадових обов'язків. При цьому, спірне рішення прийнято у відповідності до норм діючого законодавства, з додержанням норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту. Так, відповідач вважає, що порушення вимог чинного законодавства при висвітленні проектів на офіційному сайті Сновською міськрадою не допускалось, процедура самого звільнення не порушувалась. Заборона чи будь-які обмеження щодо заміни проекту рішення нормативними документами не передбачена. Комісія, як і депутати, під час розгляду сесійного питання мають повне право на корегування проекту і рішення під час їх розгляду. Законним і остаточним є прийняте депутатами рішення у пленарному засіданні, що відповідає положенням Регламенту.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він свою правову позицію підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі та зазначив, що 28.04.2022 на засіданні комісії міської ради з питань законності, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, молоді, спорту, депутатської діяльності та етики, оформленому протоколом №3, були присутні 4 члени комісії, серед яких голова ОСОБА_2 . Разом з тим, вказана особа на той час була претендентом на посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету. Отже ОСОБА_2 був прямо зацікавлений в погодженні проекту рішення про звільнення позивача та рекомендації прийняти його на сесії, за що і голосував, незважаючи на порушення процедури.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Розпорядженням Сновської міськради від 27.01.2017 №3-2/VIIІ затверджено ОСОБА_1 на посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету ради, взято до уваги обставини присвоєння йому 9 рангу посадової особи місцевого самоврядування (а.с. 24). Відповідно до розпорядження Сновської міськради від 01.02.2017 №43-к позивачу з 01.02.2017 належало приступити до виконання обов'язків керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міськради (а.с. 25).
Рішенням Сновської міськради від 10.12.2020 №16-1/VIII затверджено ОСОБА_1 на посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міськради VIII скликання (а.с. 23).
Відповідно до статей 43, 83, 147 КЗпП України, статей 7, 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», статей 26, 51, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», враховуючи розпорядження міського голови від 25.10.2021 №353-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та позбавлення премії та надбавки за жовтень 2021 року ОСОБА_1 », за рекомендацією постійної комісії міської ради з питань законності, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, молоді, спорту, депутатської діяльності та етики, рішенням Сновської міськради від 29.04.2022 №8-15/VIII позивача звільнено із займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України (а.с. 47).
Відповідно до розпорядження Сновської міськради від 09.05.2022, враховуючи листи непрацездатності, ОСОБА_1 з 09.05.2022 припинено простій у роботі та встановлено звичайний режим роботи; взято до уваги факт звільнення ОСОБА_1 з 09.05.2022 з посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету міської ради; проведено із позивачем розрахунок при звільненні (а.с. 48).
Вважаючи рішення відповідача про звільнення із займаної посади протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Суд враховує, що в даному випадку виник спір з приводу звільнення позивача, як посадової особи органу місцевого самоврядування, діяльність якої є публічною службою, із займаної посади. Такий спір, відповідно до вимог частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 (справа №146/579/16-ц).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 визначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 3 Закону України від 07.06.2001 №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493-ІІІ) посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до матеріалів справи, позивач проходив службу у виконавчому комітеті Сновської міськради на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету ради.
За змістом статті 7 Закону №2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об'єктивну та суб'єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №112/6576/17).
Згідно із статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 150 КЗпП України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Тобто, застосувати пункт 3 статті 40 КЗпП України можливо для звільнення працівника, який неодноразово, без поважних причин, допускав навмисне невиконання (чи неналежне виконання) покладених на нього трудових функцій та до якого вже були застосовані дисциплінарні або громадські стягнення.
Для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №757/14922/17ц.
Під систематичним невиконанням трудових обов'язків слід розуміти неодноразове здійснення працівником таких вчинків.
Разом з тим, із наданих відповідачем документів не встановлено систематичність порушення позивачем трудового договору, розпорядку або неодноразове застосування до нього дисциплінарних стягнень.
Так, відповідно до змісту спірного розпорядження від 29.04.2022 №8-15/VIII позивача звільнено із займаної посади, враховуючи розпорядження міського голови від 25.10.2021 №353-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та позбавлення премії та надбавки за жовтень 2021 року ОСОБА_1 » (а.с. 47).
Разом з тим, наявність лише одного дисциплінарного стягнення не може свідчити про систематичне невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
При цьому, долучені відповідачем службові записки не підтверджують обґрунтованість звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки вони не містять резолюцій та на їх підставі до позивача не було застосовано жодних дисциплінарних стягнень (а.с. 79-80, 85-88). Крім того, суд звертає увагу, що доповідна записка ОСОБА_2 взагалі не пройшла реєстрацію в Сновській міськраді та містить всі ознаки оригіналу (а.с. 85-88).
Відповідно до змісту спірного рішення, звільнення позивача здійснювалось, у тому числі, за рекомендацією постійної комісії міської ради з питань законності, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, молоді, спорту, депутатської діяльності та етики.
Разом з тим, відповідно до витягу із протоколу засідання Комісії від 28.04.2022 №3 її головою є ОСОБА_2 , котрий був присутній на засіданні та проголосував «за» звільнення позивача (а.с. 89-90). При цьому, саме ОСОБА_2 після звільнення позивача рішенням Сновської міськради від 19.05.2022 №1-16/VIII з 01.06.2022 був призначений на посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міськради (а.с. 129).
З огляду на наведене, у суду наявні обґрунтовані сумніви щодо об'єктивності зазначеної посадової особи під час голосування з питання можливості звільнення позивача із займаної посади.
Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення від 29.04.2022 №8-15/VIII та витягу з протоколу засідання постійної комісії від 28.04.2022 № 3 вбачається, що в них відсутні відомості про врахування ступеня тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких було вчинено проступок, і попередню роботу працівника, врахування яких відповідно до вимог статті 149 КЗпП України є обов'язковим при притягненні особи до дисциплінарної відповідальності та обранні виду стягнення.
Також варто зауважити, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідне існування сукупності наступних умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають із правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні та громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.03.2020 по справі №215/2049/16-ц.
За наведених обставин, суд погоджується із позицією ОСОБА_1 , що його звільнення відбулось із порушенням вимог чинного законодавства, що має насідком скасування спірного рішення від 29.04.2022 №8-15/VIII.
Враховуючи наведене, у зв'язку із скасуванням судом вищевказаного рішення, позовна вимога про скасування розпорядження міського голови від 09.05.2022 №96-к також має бути задоволена як похідна.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно зі статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній посаді.
Враховуючи наведене, належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача поновити його на займаній посаді з 10.05.2022.
Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа №11-134ас18) вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15 вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.
Відтак, з огляду на вказане, обчислюючи кількість днів вимушеного прогулу позивача слід виходити з того, що останнього звільнено 09.05.2022, а дана справа вирішена судом першої інстанції 03.08.2022, тому вимушений прогул складає 62 робочих дні.
Згідно довідки Сновської міськради від 21.07.2022 №03-35/1106, середньоденна заробітна плата позивача становить 710,23 грн. Сума середньомісячної заробітної плати становить 11 161,03 грн. (а.с. 151).
Таким чином, оскільки період вимушеного прогулу позивача складає 62 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який має бути стягнутий з відповідача, становить 44 034,26 грн. (62*710,23).
При цьому, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.03.2019 №201/12340/16-а (№2а/201/1042/2016) та від 04.06.2020 №821/114/18.
Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно із нормами Податкового кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Також, ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд зазначає, що позов необхідно задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення і розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення 15 сесії 8 скликання Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області «Про звільнення керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Кравця Р.В.» від 29.04.2022 №8-15/VIII.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Сновської міської ради «Про припинення простою, звільнення та здійснення виплат ОСОБА_1 » від 09.05.2022 №96-к.
Зобов'язати Сновську міську раду Корюківського району Чернігівської області поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради з 10 травня 2022 року.
Стягнути із Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.05.2022 по 03.08.2022 в сумі 44 034 (сорок чотири тисячі тридцять чотири) грн. 26 коп.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Сновської міської ради та присудження виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 11 161 (одинадцять тисяч сто шістдесят одна) грн. 03 коп., звернути до негайного виконання.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 03 серпня 2022 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Сновська міська рада Корюківського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061932, вул. Незалежності, 19, м. Сновськ, Корюківський район, Чернігівська область, 15200).
Суддя С.В. Бородавкіна