Справа № 420/7694/21
03 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” з ринку (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Польський узвіз, 6; код ЄДРПОУ 41405070), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” з ринку (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Польський узвіз, 6; код ЄДРПОУ 41405070), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 17.05.2021р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою від 14.06.2021 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 19.07.2021 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою від 18.03.2022 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами з урахуванням ст. 287 КАС України.
Ухвалою від 01.07.2022 року призначено судове засідання на 25.07.2022р.
Ухвалою від 25.07.2022 року розгляд справи відкладено.
02.08.2022 року (вх. №ЕП/21575/22) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи без його участі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження № 62367223. 15.04.2021 позивачем надіслано заяву до відповідача про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та вжиття всіх заходів, передбачених частиною першою статті 40 вказаного Закону. Проте, вказану заяву відповідачем було проігноровано.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, відповідач отримав ухвалу про призначення судового засідання 06.07.2022 року.
В судове засідання 03.08.2022 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, від відповідача клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути позовну заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” з ринку Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з витягу з АСВП від 29.04.2021 р. на виконанні відповідача перебуває виконавче провадження № 62367223, відкрите 19.06.2020 року, згідно якого боржником є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства ПАТ «КБ'Інвестбанк», стягувач - ОСОБА_1 .
На підставі постанови Правління НБУ від 11.01.2017 року № 17-рш ПАТ «КБ'Інвестбанк» було відкликано ліцензію, у зв'язку з чим позивачем 15.04.2021 року направлено на адресу відповідача цінним листом заяву про закінчення виконавчого провадження № 62367223, при цьому суд акцентує увагу, що виконавче провадження було відкрито вже після відкликання НБУ ліцензії ПАТ «КБ'Інвестбанк».
При цьому, як зазначає у позові позивач наразі - відповідачем не вчиняється жодних дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо ПАТ «КБ'Інвестбанк», з приводу закінчення виконавчого провадження № 62367223 щодо на підставі пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а тому, права позивача є порушеними.
Не отримавши за своєю заявою рішення від відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно норм статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII, встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Тобто, з наведеного слідує, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Позивач наголошує на тому, що державний виконавець мав закінчити виконавче провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», 11.01.2017 Національним банком України прийнято постанову № 17-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «КБ«Інвестбанк».
Суд враховує, що суть адміністративного позову зводиться до оскарження бездіяльності державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження.
Так, підстави для закінчення виконавчого провадження наведені у статті 39 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
Перелік вказаних підстав для закінчення виконавчого провадження є вичерпним. При цьому, кожна з таких обставин є самостійною та достатньою підставою для закінчення виконавчого провадження.
Згідно частини 2 статті 39 Закону № 1404-VIII, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Як вбачається з позовної заяви, боржником у виконавчому провадженні № 62367223 є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства КБ «Інвестбанк», тобто, посадова особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (фізична особа), яка уповноважена Фондом здійснювати процедуру управління з ліквідації юридичної особи Публічного акціонерного товариства «КБ «Інвестбанк», а не юридична особа - Публічне акціонерне товариство «КБ «Інвестбанк»,.
Крім того, як вже зазначалось вище, згідно пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Таким чином, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ.
Водночас, відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Тож, виходячи з положень спеціального законодавства, суд зазначає, що уповноважена особа в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник.
Відтак, суд дійшов висновку, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб'єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження, як одна особа.
Таким чином, враховуючи те, що, як вбачається з позову, в межах виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у відповідача боржником є саме Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Інвестбанк», а не банк, з огляду на що, положення пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ, не розповсюджуються на особу, яка здійснює функції з управління ліквідації банку, натомість, вказані норми підлягають застосуванню виключно у тому випадку, коли боржником за виконавчими провадженнями є саме банк, тобто, юридична особа, у якого рішенням Національного банку України відкликано банківську ліцензію.
Суд враховує, що у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв'язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом.
Поряд з цим, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб'єкта владних повноважень будь-яких дій.
Зважаючи на фактичні обставини справи, в контексті норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність з боку державного виконавця оскаржуваної бездіяльності стосовно не прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки, на підставі звернення позивача, у відповідача були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження, а тому, його продовження не може розцінюватись судом, як протиправна бездіяльність.
У межах даного спору, суд не вбачає підстав для закінчення виконавчого провадження №62367223, яке перебуває на виконанні у Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі норм п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на відсутність законодавчо мотивованих підстав для цього, серед іншого акцентуючи увагу, що за результатами пошуку виконавчих проваджень (а.с. 16) в АСВП боржником вказано саме Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства ПАТ «КБ'Інвестбанк», а не банк, як вказує позивач.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” з ринку (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Польський узвіз, 6; код ЄДРПОУ 41405070), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2022 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.