Справа № 420/6658/22
03 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхтенко Л.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення на відшкодування моральної шкоди, -
До Одеського окружного адміністративного суду 06 травня 2022 року (документ сформований в системі «Електронний суд» 05.05.2022 року) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6), в якій позивач просив:
Визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення відповідача, викладене у листі № 8247-7605/Р-02/8-2100/21 від 05.11.2021 року про припинення виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон;
Визнати дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправними да дискримінаційними;
Визнати бездіяльність відповідача щодо не продовження виплати пенсії позивачу з 01.12.2020 року на підставі спливу строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;
Зобов'язати відповідача виплатити усі неотримані позивачкою пенсійні виплати з урахуванням масових перерахунків з 01.12.2020 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу, починаючи з 01.12.2020 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно;
Стягнути з відповідача коштів в сумі 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Після усунення недоліків у позовній заяві ухвалою від 24 травня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України в адміністративній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, громадянин України, постійно мешкає в Ізраїлі, на підставі рішення суду отримував пенсію.
Проте листом від 05.11.2021 року № 8247-7605/Р-02/8-2100/21 відповідач повідомив позивача про припинення виплати пенсії, в якому зазначив, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон закінчився 23.10.2020 року, тому виплату пенсії призупинено з 01.12.2020 року та після надання до Головного управління діючого паспорту, пенсіонера буде включено у відомості для виплати пенсії.
Позивач вважає, що рішенням про припинення виплати пенсії на підставі спливу строку дії паспорту відповідач порушив його конституційне право на власність та на соціальний захист.
Так, позивач зазначив, що Законом № 1058-ІУ не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як припинення на підставі закінчення строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Також, на думку позивача, припинення виплати пенсії на підставі закінчення строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон є дискримінацією за ознакою місця проживання, в результаті якої відповідачем істотно погіршений майновий стан в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні, яким виплата їх пенсії з цієї ж причини не припиняється.
Щодо відшкодування моральної шкоди позивач зазначив, що йому спричинено страждання та приниження у вигляді болі, душевних мук, тривог стосовно долі його майна, страху його ніколи не отримати, занепокоєння, пов'язаного з думками стосовно цього, котрі разом з тривалою невизначеністю з цього приводу - приводять її до стресового стану, розчарування, відчуття несправедливості, та змушують її відчувати інші негативні переживання.
З приводу розміру відшкодування моральної шкоди позивач просить врахувати, що об'єктом правопорушення з боку відповідачів в даній справі виступають права позивача на соціальне забезпечення пенсією, яке є триваючим правопорушенням та понесло негативні наслідки для позивача.
Позивач стверджує, що відповідачем йому нанесено моральну шкоду у вигляді страждань та принижень, яких позивач зазнав внаслідок протиправних дій, бездіяльності та рішень відповідача та позивач оцінює нанесену йому моральну шкоду в сумі 100000 грн.
Також позивач вважає, що у звязку з протиправною бездіяльністю відповідача, внаслідок якої йому протиправно не виплачено пенсію з 01.12.2020 року, він має право на компенсацію втрати частини доходів і індексацію.
Копію ухвали про відкриття з позовною заявою з додатками доставлено до електронного кабінету відповідача 24.05.2022 року, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 25.05.2022 року
Відповідач не подав відзив на позовну заяву.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - є громадянином України, який постійно проживає в Ізраїлі.
У позовній заяві зазначено, що 22.09.1999 року позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон.
На підставі постанови Генічевського районного суду Херсонської області від 27.10.2017 року по справі № 653/2918/17 позивачу поновлено нарахування та виплату пенсії з 22 лютого 2017 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у відповідності до ст. 28 та 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з подальшим її перерахуванням у звязку зі змінами пенсійного законодавства.
Суд встановив, що представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою стосовно виплати пенсії ОСОБА_1 .
Листом від 05.11.2021 року № 8247-7605/Р-02/8-2100/21 відповідач повідомив позивача, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон закінчився 23.10.2020 року, тому виплату пенсії призупинено з 01.12.2020 року та після надання до Головного управління діючого паспорту, пенсіонера буде включено у відомості для виплати пенсії.
Суд встановив, що ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 0103, 24 жовтня 2000 року, термін дії якого було продовжено 24 жовтня 2020 року.
Не погодившись з вказаними діями, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч. 2 ст. 45 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.2003 пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Аналогічну норму містить і ст. 22 Закон України "Про пенсійне забезпечення".
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-ІУ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
З 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-1У з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.
Стаття 49 Закону №1058-1У регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідач не заперечує тієї обставини, що виплата пенсії позивачу з 01 грудня 2020 року була припинена на підставі закінчення строку дії його паспорту громадянина Україні для виїзду за кордон.
Водночас суд зазначає, що Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як припинення на підставі закінчення строку дії паспорта громадянки Україні для виїзду за кордон.
Ні Закон № 1058-1У, ані інші закони у сфері пенсійного забезпечення не пов'язують право на одержання пенсії від наявності або відсутності у громадянина закордонного паспорту, або із закінченням строку його дії.
Якщо у відповідача були обґрунтовані сумніви в тому, що позивач втратив громадянство України, то самостійно відповідач не наділений компетенцією констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України, або її втрати. Для цього відповідач має звертатись до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України, приймати рішення про припинення виплати пенсії.
Відповідач не заперечує тієї обставини, що на час подання заяви про поновлення пенсії весь необхідний пакет документів позивачем був наданий, та виплату пенсії було поновлено з 22 лютого 2017 року.
Суд вважає необхідним звернути увагу, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є один з документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Згідно з абз. 1 п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Але цей обов'язок покладається на особу при зверненні за призначенням пенсії, в даному випадку позивачу вже була призначена та поновлена виплата пенсії.
Відповідач не надав суду на день розгляду справи ніяких доказів втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави.
Таким чином, суд доходить висновку, що дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон є протиправними, а тому такі позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню.
З огляду на те, що судом встановлена протиправні дії відповідача, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання бездіяльність відповідача щодо не продовження виплати пенсії позивачу з 01.12.2020 року на підставі спливу строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною є безпідставними та не належать задоволенню.
Також не належать задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним та дискримінаційним та скасування рішення відповідача, викладене у листі № 8247-7605/Р-02/8-2100/21 від 05.11.2021 року про припинення виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оскільки цей лист не є рішенням в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий не керівником або іншою уповноваженою особою Головного управління ПФУ в Херсонській області, а є повідомленням представника пенсіонера про припинення виплати пенсії, та не тягне за собою необхідних правових наслідків, таких як дії щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2020 року на підставі спливу строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
У звязку з тим, що суд дійшов висновку про протиправність дії відповідача у припиненні виплати пенсії, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити усі неотримані позивачкою пенсійні виплати з 01.12.2020 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі та вважає необхідним задовольнити вказані позовні вимоги шляхом зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01 грудня 2020 року.
Щодо позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виплатити усі неотримані позивачкою пенсійні виплати з 01.12.2020 року з урахуванням масових перерахунків та з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу, починаючи з 01.12.2020 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що відповідачем не здійснені дії щодо поновлення пенсії позивачу, що виключає можливість оцінки таких дій на майбутнє.
Проведення масових перерахунків є компетенцією відповідача та такі дії не були виконані на час розгляду та вирішення справи, а отже такі позовні вимоги є передчасними.
Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає таке.
Згідно з статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що наразі виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними, а тому не належать задоволенню.
Також суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов'язання виплачувати пенсію позивачу довічно.
Так, виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн., яка заподіяна діями відповідача по припиненню виплати пенсії, то суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Отже, законодавець пов'язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.
Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі N 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі N 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі N 800/500/16, від 01.03.2018 у справі N 9901/377/18.
На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що йому спричинено страждання та приниження у вигляді болі, душевних мук, тривог стосовно долі його майна, страху його ніколи не отримати, занепокоєння, пов'язаного з думками стосовно цього, котрі разом з тривалою невизначеністю з цього приводу - приводять її до стресового стану, розчарування, відчуття несправедливості, та змушують її відчувати інші негативні переживання, та позивач оцінює нанесену йому моральну шкоду в сумі 100000 грн.
Суд звертає увагу, що при цьому позивачем не надано суду будь-яких доказів на понесення відповідних втрат та відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали йому моральної шкоди.
Таким чином, суд доходить висновку, що матеріали справи не містять доказів настання втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.
При цьому суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав відповідач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Натомість, позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди.
Враховуючи вище викладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що зазначені позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, а тому не належать задоволенню.
З огляду на вищезазначене, судом встановлено порушення відповідачем вищезазначених критеріїв, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову частково не довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог частково, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 992,40 грн.
У зв'язку з тим, що судові витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення на відшкодування моральної шкоди, -задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) з 01.12.2020 року на підставі спливу строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) поновити з 01.12.2020 року ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) нарахування та виплату пенсії.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду Українив в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 Розділу IV Прикінцеві положення КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко