справа № 156/408/22
Провадження № 2/156/210/22
рядок статзвіту 65
03 серпня 2022 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Малюшевської І.Є.,
за участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 156/408/22
за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Білецька Інна Миколаївна
до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
учасники справи:
позивач - в судове засідання не прибув,
представник позивача - в судове засідання не прибув,
відповідачка - в судове засідання не прибула,
І. Короткий виклад обставин справи
Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Білецьку І.М. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання останньої такою, що втратила право користування жилим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 . В обґрунтування зазначеного позову представник покликається на те, що позивач є власником вказаного житлового будинку. Відповідачка, колишня невістка позивача, за місцем реєстрації не проживає: з січня 2017 року вибула з домоволодіння та створила іншу сім'ю. Оскільки відповідачка за зареєстрованим місцем проживання фактично не проживає, не сплачує комунальні платежі, не несе інших витрат на утримання житлового приміщення, позивач вважає, що відповідачка створює йому перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном так, як позбавлений можливості скористатися субсидією по оплаті комунальних послуг. З огляду на викладене, позивач змушений звертатися з даним позовом до суду.
ІІ. Позиція учасників справи
Позивач та його представник для участі у судовому засіданні не прибули. У матеріалах справи міститься заява представника ОСОБА_3 , у якій просить розглядати справу без її участі та участі позивача, позов підтримує та просить задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка ОСОБА_2 для участі у судовому засіданні не прибула, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку шляхом надіслання судової повістки на адресу місця її реєстрації (вручено особисто 19.07.2022 року) та шляхом опублікування оголошення про її виклик на сайті Судової влади України (а.с. 30, 31). Причин неявки відповідачка суду не повідомила, відзив на позовну заяву не подавала.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 13.07.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи проводиться у порядку спрощеного позовного провадження.
03.08.2022 року сторони для участі в судовому засіданні не прибули.
Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Враховуючи, що відповідачка була належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, не повідомила суд про причини неявки, відзив не подала, тому судом 03.08.2022 року постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, проти якого не заперечив позивач.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 - позивачу по справі, що стверджується копією свідоцтва про право власності на такий житловий будинок від 28.08.2008 року (а.с.8) та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» № 21249134 від 12.12.2008 року (а.с.7).
Із копії будинкової книги А № 131712 слідує, що ОСОБА_2 зареєстрована у спірному будинку з 2002 року (а.с.13-16).
З акту обстеження умов проживання сім'ї позивача від 23.06.2022 року встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована, однак добровільно, по своїй волі з січня 2017 року залишила вказане місце проживання (а.с.19).
Згідно відповіді Павлівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак за вказаною адресою не проживає (а.с.22). Водночас відповідачка знятою з реєстрації за вказаною вище адресою, не значиться.
Відтак, судом встановлено, що відповідачка у спірному будинковолодінні не проживає понад понад п'ять років і жодним чином не бере участі в його утриманні, ремонті, оплаті комунальних послуг.
V. Застосоване судом законодавство та висновки суду
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з цим принципом норми цивільного законодавства не передбачають такого способу захисту як визнання дійне законними.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
У відповідності дост.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи зі змісту положеньст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу в спосіб, передбачений цією нормою Закону, або у спосіб передбачений договором чи законом.
Як слідує зі ст. 316 ЦК України, право власності являє собою право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким він розпоряджається на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 209/2642/18).
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст.391 ЦК України). Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Отже, із вищенаведеного вбачається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Аналогічні позиції містяться у постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 19.08.2019 року усправі № 369/9681/17 (провадження № 61-56св19).
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 39 постанови № 6 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. З урахуванням зазначеного, суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника жилого приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Відповідно до положень ч. 1, 5 статті 403, ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Крім того, Верховний Суд України у Постанові від 15 травня 2017 року, Справа № 734/387/15-ц, зауважив, що «право користування житловим приміщенням може виникати та існувати лише в членів сім'ї власника будинку»; «право відповідачки на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України».
Як убачається з матеріалів справи, предмет спору становить вимога позивача про позбавлення права користування спірним житловим приміщенням, вказуючи на те, що відповідачка, не будучи членом сім'ї позивача, не маючи договірних відносин із позивачем як власником будинку щодо права користування таким, зареєстрована за адресою спірного будинку, не несе тягар утримання житла та порушує право позивача, як власника спірного нерухомого майна на реалізацію права користування та розпорядження належним на праві власності майном.
Матеріалами справи підтверджено факт непроживання з січня 2017 року відповідачки ОСОБА_2 за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
В ході розгляду справи судом не встановлено наявності домовленостей між відповідачем та позивачем, як власником житла, щодо порядку користування спірним житловим будинком або щодо збереження за відповідачем права на користування житлом на час її відсутності; не встановлено судом і обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідачки у належному позивачу житловому будинку по даний час, факту чинення їй перешкод щодо користування та проживання у даному будинку чи вчинення відповідачкою дій у зазначений період часу, які б свідчили про її намір зберегти право на користування даним житловим приміщенням.
Оцінюючи встановлені у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 відсутня без поважних причин у житловому будинку АДРЕСА_1 , а тому вона є такою, що втратила право на користування вказаним житлом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_2 без поважних причин відсутня у спірному жилому приміщенні понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, самостійно залишила дане жиле приміщення і не намагалася вселитись у таке, перешкод в користуванні спірним житловим будинком їй не чинилось і вона добровільно обрала собі інше місце проживання, а також те, що учасниками справи не надано будь-яких доказів, які б ствердили протилежне, з огляду на те, що формальна реєстрація відповідачки у спірному житловому будинку є такою, що перешкоджає позивачу у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном, суд дійшов висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання відповідачки ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 .
VІ. Судові витрати
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанції № Р24А26277606D165040 від 07.07.2022 року (а.с.1) представником позивача ОСОБА_3 було сплачено 992,40 грн судового збору за подання до суду позовної заяви за позовом ОСОБА_1 . У зв'язку із повним задоволенням позову ОСОБА_1 , враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути по 992,40 грн судових витрат, понесених позивачем на оплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні) 40 коп. понесених останнім судових витрат.
Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно із п.3 розд. XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо сторін та учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
представник позивача: адвокат Білецька Інна Миколаївна, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;
відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя І. Є. Малюшевська