03 серпня 2022 року № 320/4784/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати із 01 грудня 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити із 01 грудня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням вже виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018. Проте, відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 № 796-XII.
Позивач вважає, що відмовляючи йому у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону № 796-XII Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяло всупереч нормам закону, нехтуючи Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018.
05 липня 2022 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області 23 жовтня 1997 р. Відповідно до паспорта громадянина України позивач зареєстрований та проживає в смт. Іванків, Вишгородського району Київської області.
Позивач є особою, яка постійно працює або проживає в зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 15 січня 1995 р.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" смт Іванків Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення категорії 3.
Згідно з довідкою виданою Іванківською селищною радою Київської області від 14 лютого 2022 р. № 101 позивач зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 на території зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач звернулася із заявою до відповідача, в якій просить з 01 грудня 2021 року нарахувати та виплатити підвищення (доплату) до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Листом від 26 березня 2022 р. № 1000-0202-8/27510 відповідач повідомив позивача, що для відновлення виплати підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" немає підстав.
Не погоджуючись з відмовою, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (стаття 16 Конституції України).
Законом, що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Зміст статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, викладений наступним чином:
" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 1 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
4 лютого 2016 року прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04 лютого 2016 року №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом II "Прикінцеві положення" набрав чинності з 1 січня 2016 року і яким включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту: "Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, який втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У пункті 7 зазначеного Рішення Конституційний Суд України вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Так, з 17 липня 2018 року відновлено дію редакції статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 1 січня 2015 року, і має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 4 лютого 2016 року.
Вказана редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 в редакції Закону №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, чинної з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Водночас, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, регламентувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Поряд з цим, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону №796-XII у редакції Закону №987-VIII.
На переконання суду, дана колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, з урахуванням статей 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, суд зазначає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю на підставі статті 39 Закону №796-XII.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 (провадження №11-150заі19).
Так, Верховний Суд вказав, що за ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, є:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-XII, у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
Дослідивши матеріали даної справи, з огляду на її суб'єктний склад та аналогічність підстав виникнення цього спору, враховуючи норми, якими врегульовано спірні відносини, та зважаючи на зміст заявлених вимог, суд дійшов висновку, що справа №320/2095/21 відповідає вказаним вище ознакам типової справи, для якої зразковим є рішення у справі №240/4937/18.
Частиною 3 статті 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючий пенсіонер, що проживає на території зони гарантованого добровільного відселення (с. Горностайпіль Вишгородського району Київської області), що підтверджується постановою Кабінету Міністрів Української РСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 липня 1991 р. № 106.
Ураховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі №240/4937/18, суд вважає, що оскільки позивач із 17 липня 2018 року набув право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, розмір якого встановлено статтею 39 Закону №796-XIІ, яка була чинна до 1 січня 2015 року, як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плати, то з 25 серпня 2020 року (день, що передує початку шести місяцям до дня звернення до суду) отримав право на перерахунок і тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу такого підвищення з указаної дати.
При цьому, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210 (далі - Постанова №1210), суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 63 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі - Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII.
Постановою №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), та постановлено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до вимог пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснюється в таких розмірах:
- тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні;
- тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;
- тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону №79-VIII неконституційними не визнавалися, положення Постанови №1210 є також чинними.
Водночас, як уже зазначалося судом, з 17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакції статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 1 січня 2015 року, і має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 4 лютого 2016 року відповідно до положень якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 наголосила на тому, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до вимог частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
На підставі наведеного Верховним Судом зроблено висновок про те, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Частиною 1 статті 67 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Надання Законом №79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-XII, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, в якому, крім іншого, зазначено, що Кабінету Міністрів України не надано права зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що розмір щомісячного підвищення до пенсії непрацюючого пенсіонера, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, прямо встановлено статтею 39 Закону №796-XII, а саме - у розмірі двох мінімальних заробітної плати.
Отже, суд зазначає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити із 01 грудня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням вже виплачених сум, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд вважає, що це є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у зразковій справі №240/4937/18.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено у перерахунку доплати до пенсії, отже порушено права позивача на отримання пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на отримання вказаних видів пенсії порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати із 01 грудня 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ: 22933548, адреса: 08500, Київська область, м.Фастів, вул. Саєнка Андрія,10), здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01 грудня 2021 р., з урахуванням вже виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.