01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.10.2007 № 44/386
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Куровського С.В.
Михальської Ю.Б.
при секретарі: Василів О.В.
За участю представників:
від позивача - від позивача: Романов Д.М. - довіреність №125 від 01.01.2007 р.
від відповідача: Роздольський І.О. - довіреність № 2/6671 від 05.12.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.11.2005
у справі № 44/386 (Паламар П.І.)
за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця"
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення боргу, ціна позову 293200 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.11.2005 р. позов Державного підприємства “Придніпровська залізниця “Дніпропетровської області” (далі - ДП “Придніпровська залізниця”, позивач) до Державного комітету України з Державного матеріального резерву (далі - Держкомрезерв, відповідач) про стягнення 293 200 грн. був задоволений. Було стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Державного підприємства “Придніпровська залізниця” 293200 грн. боргу, 2932 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати і прийняти нове, яким в позові відмовити. Свої вимоги відповідач мотивує тим, що рішення є незаконним та таким, що має бути скасовано з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги відповідача не визнає і вважає їх необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що відповідає обставинам справи і всім вимогам законодавства. Позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Ухвалою від 27.12.2005 р. апеляційна скарга прийнята до провадження і призначена до розгляду.
07.03.2006 р. по даній справі ухвалою суду призначена судово-бухгалтерська експертиза, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Витрати по проведенню експертизи було покладено на відповідача. Апеляційне провадження було зупинене, до виконання ухвали.
Листом № 9264/9265 від 05.03.2007 р. в проведенні судово-бухгалтерської експертизи КНДІСЕ було відмовлено в зв'язку з тим, що попередня оплата за проведення експертизи здійснена не була.
Ухвалою від 11.09.2007 р. провадження у справі було поновлено і призначено до розгляду на 17.10.2007 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.
4 травня 2003 р. між сторонами по справі укладено договір № ПР НР 03 01/НЮ 1744д відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач - відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню згідно з погодженим кошторисом в межах асигнувань, передбачених на вказані цілі. Строк оплати за договором не встановлений.
Таким чином між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 36 ЦК УРСР, гл. 66 ЦК України, Законом України “Про державний матеріальний резерв”.
Відповідно до умов договору позивач протягом IV кварталу 2004 року зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 293200 грн.
В зв'язку з вказаним, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь суму витрат по зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції позов був задоволений правомірно в зв'язку з тим, що позивачем були надані такі докази своїх доводів, як розрахунок витрат на утримання матеріальних цінностей державного матеріальною з 1 жовтня до 31 грудня 2004 р., звітом про видатки на утримання мобілізаційного резерву № М-41/ДЕН від 28 січня 2005 р., акт контрольної перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву від 29 березня 2005 р.
Доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, суду не надано.
Згідно з вимогами ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. N 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги № 26/ДЕК від 28 січня 2005 р. оплату за договором не провів, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст. 622 ЦК України підлягає стягненню 293200 грн. боргу.
Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В зв'язку з тим, що судово-бухгалтерська експертиза, призначена Київським апеляційним господарським судом проведена не була в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем вимоги ухвали суду щодо оплати її вартості, то суд при розгляді даного спору керується матеріалами, які наявні в матеріалах справи.
Відповідач не спростував доводів наведених позивачем в позовній заяві.
За таких обставин, судова колегія також не вбачає правових підстав до скасування винесеної судом першої інстанції ухвали про забезпечення позову, тому апеляційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
Апеляційну скаргу Державного комітету України з Державного матеріального резерву залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.11.2005 р. в справі № 44/386 - без змін.
Справу № 44/386 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Куровський С.В
Михальська Ю.Б.
22.10.07 (відправлено)