Номер провадження 2/754/192/22 Справа №754/215/21
Іменем України
28 липня 2022 року м. Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Якименко А.І.
за участю представника позивача - адвоката Мирошніченко І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
До суду надійшла заява від позивача ОСОБА_1 про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом. Позивачка обґрунтовує позовні вимоги тим, що 16.06.2017 ОСОБА_1 надав грошові кошти ОСОБА_2 в розмірі 115000,00 доларів США, а ОСОБА_4 зобов'язалася повернути їх в термін до 01.07.2018, що підтверджується власноручно написаною розпискою. ОСОБА_4 не повернула позивачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 115000,00 доларів США, в обумовлений строк. Також, 19.06.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір позики. Відповідно до п. 1 договору позики від 19.06.2017 позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 2 992 518,00грн, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві кошти до 31.12.2017. В якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 19.06.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_5 зобов'язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 2992518,00грн до 31.12.2017 включно, отриманих боржником від кредитора за договором, укладеного між боржником та кредитором 19.06.2017. Однак, всупереч досягнутої домовленості ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в строк отриманні від позивача кошти не повернули. У зв'язку з викладеним позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором позики від 19.06.2017 розмірі 3261400,00грн, що є еквівалентом 115 000 доларів США, за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2018; солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача неустойку з розрахунку 0,06% від несплаченої суми за кожен день прострочення, яка становить 358 101, 72грн, що є еквівалентом 12 627 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 29.12.2020; солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача 3 % річних за прострочення за період з 01.01.2018 по 30.12.2020, що становить 290156,50грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за розпискою від 16.06.2017 у розмірі 3003 800, 00грн, що є еквівалентом 115 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 02.06.2018; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму 3 % річних за прострочення за період з 02.06.2018 по 18.03.2021, що становить 267 223, 73грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2021 року, справа за єдиним унікальним номером 754/215/21, номер провадження 2/754/2639/21, передана судді Клочко І.В.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15.01.2021 під головуванням судді Клочко І.В. відкрито провадження по справі, розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 листопада 2021 року, справа за єдиним унікальним номером 754/215/21, номер провадження 2/754/2639/21, передана судді Бабко В.В. у зв'язку звільненням судді ОСОБА_6 .
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16.11.2022 прийнято до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
До суду надійшов відзив від ОСОБА_3 відповідно до якого зазначено, що дійсно між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки від 19.06.2017. Проте, порука за цим договором від 19.06.2017 припинена. Як встановлює ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя, строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Відповідно до умов п. 1 договору позики бн від 19.06.2017 вся сума позики мала бути повернута до 31 грудня 2017 року (останній день строку - 30.12.2017). Таким чином, позивачу мав подати позов протягом трьох років від 30.12.2017, тобто до 30.12.2020. Як слідує з вхідного номера позовної заяви - вх. № 945 від 12.01.21 позовну було подано після припинення поруки. У зв'язку з викладеним відповідач просить суд відмовити в задоволені позивних вимог та застосувати строк позовної давності до договору поруки.
До суду надійшов відзив від ОСОБА_2 відповідно до якого зазначено, що дійсно між ОСОБА_5 та позивачем було укладено договір позики бн від 19.06.2017, проте, позивач значно завищив суму позовних вимог та не врахував часткове повернення боргу яке мало місце, а також, не надав суд графік платежів: договором позики бн від 19.06.2017, який письмово узгодили позивач з відповідачем ОСОБА_5 , який є частиною договору позики. Відповідачем було сплачено позивачу 40 000,00 доларів США. Прийняття цих коштів в рахунок виконання по договору позики бн від 19.06.2017 засвідчено власноручними підписами позивача. При цьому, в порушення вимог п. 4 Договору позики бн від 19.06.2017 позивач відмовився надавати відповідну заяву повернення грошових коштів. За його твердженням - його підписи про отримані коштів проставлені у відповідних графах Графіку платежів за Договором позики бн19.06.2017 і є достатнім підтвердженням отримання ним коштів в рахунок виконання договору позики бн від 19,03.2017. В подальшому при передачі готівки позивач відмовлявся надавати відповідачу відповідну заяву, а тому відповідач з огляду на такий перебіг подій затримала повернення боргу, відповідно до положень ч. 4 ст. 545 ЦК України. У зв'язку з викладеним позивач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача - адвокат Мирошніченко І.В. 20.01.2022 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві. 18.07.2022 до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судових засідань повідомлялась належним чином, до суду надійшов відзив від відповідача відповідно до якого просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судових засідань повідомлялась належним чином, до суду надійшов відзив від відповідача відповідно до якого просив відмовити та застосувати строки позовної давності до договору поруки.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.
16.06.2017 ОСОБА_1 надав грошові кошти ОСОБА_2 в розмірі 115000,00 доларів США, а ОСОБА_4 зобов'язалася повернути їх в термін до 01.07.2018, що підтверджується власноручно написаною розпискою.
ОСОБА_4 не повернула позивачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 115000,00 доларів США, в обумовлений строк.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Також, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм статей 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміні від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
При цьому, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні висновки.
Досліджуючи правову природу розписки наданої позивачу відповідачем, судом враховується, що розписка містить всі необхідні відомості на підтвердження надання позики із зазначенням необхідних відомостей про сторін, умови надання, дату отримання та повернення коштів, а тому суд вважає встановленим той факт, що між сторонами у справі укладено договір позики.
Позичальник - відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання належним чином не виконувала у зв'язку з чим виник борг в розмірі 115000,00 доларів США.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за розпискою від 16.06.2017 в розмірі 3 003 800,00грн, що є еквівалентом 115000 доларів США, за офіційним курсом Національного банку України станом на 02.06.2018 та 3% річних за прострочення за період з 02.06.2018 по 18.03.2021 в розмірі 267 223,73грн є обґрунтованими та доведеними належними, допустимими і достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню.
Крім того 19.06.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір позики.
Відповідно до п. 1 договору позики від 19.06.2017 позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 2992518,00грн, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві 2992518,00грн до 31.12.2017.
Своїм підписом на цьому договорі сторони підтвердили, що позикодавець передав, а позичальник отримав грошові кошти в розмірі 2 992 518,00грн, зазначені у пункті 1 цього договору (позику), до моменту підписання цього договору.
За домовленістю між сторона встановлений наступний графік повернення суми позики у розмірі 2992518,00грн, що в еквіваленті за курсом Національного банку України, встановленим станом на 19 червня 2017 року складає 11500,00 доларів США.
Позичальник зобов'язується повертати позикодавцю щомісячно з липня по грудень (включно) 2017 року до 30 числа поточного місяця, суму у національній валюті гривні, що за курсом НБУ на момент сплати траншу, складатиме еквівалент 100000 доларів США - за поточний місяць, а до 31 грудня 2017 року повернути всю суму позики.
Відповідно до п. 4 договору позики від 19.06.2017 повернення суми позики здійснюється готівкою. Факт повернення позики підтверджується заявою від імені позикодавця у письмовій формі. Наявність у позичальника заяви від імені позикодавця про повернення йому грошових коштів на загальну суму позики - є підтвердженням виконанням ним зобов'язання за цим договором щодо повернення позики належним чином.
Відповідно до п. 6 договору позики від 19.06.2017 у разі, коли позичальник не покриває позику згідно умов зазначених в п. 1 даного договору позикодавець, вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбаченні чинним законодавством України.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 19.06.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_5 зобов'язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 2992518,00грн до 31.12.2017 включно, отриманих боржником від кредитора за договором, укладеного між боржником та кредитором 19.06.2017.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником за договором позики в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 договору поруки, поручитель свідчить, що на момент укладання та підписання цього договору він перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , яка надала згоду на укладення цього договору.
Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047 ЦК України визначає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Судом було встановлено, що позивач виконав свої договірні зобов'язання за договором позики шляхом надання відповідачу ОСОБА_2 коштів у розмірі 2 992 518,00грн, що підтверджується договором позики від 19.06.2017.
Однак відповідач ОСОБА_4 у свою чергу порушила умови договору позики, а саме не повністю повернула позивачу кошти у визначений договором строк.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З огляду на викладені вище положення ЦК України, що регулюють правовідносини поруки, а також виходячи зі змісту договору поруки, відповідач ОСОБА_3 відповідає перед позивачем як солідарний боржник за невиконання відповідачем ОСОБА_5 своїх договірних зобов'язань за договором позики від 19.06.2017.
Отже, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів заборгованості за договором позики від 19.06.2017 у розмірі 3 261 400,00грн, що є еквівалентом 115000 доларів США, за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2018.
Однак, судом установлено та убачається за графіком платежів за договором позики від 19.06.2017, який письмово узгодили сторони по справі, ОСОБА_5 було сплачено 40000,00 доларів США за період з 03.08.2017 по 10.11.2017, а тому до стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає сума 2 127 000,00грн, що є еквівалентом 115 000 доларів США за мінусом 40 000,00грн, за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2018.
Відповідач порушив вимоги ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, тобто згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ч. 3 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язань настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно пункту 4 договору позики сторони погодили, у випадку несплати у строки, передбачені графіком повернення суми позики, позичальник сплачує позикодавцю додатково грошові кошти з розрахунком 0,006% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до статей 1049, 1950 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позику та якщо він своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
У зв'язку із викладеним вище, суд дійшов висновку про те, що вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача неустойку з розрахунку 0,06% від несплаченої суми за кожен день прострочення, яка становить 358101,72грн, що є еквівалентом 12627,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 29.12.2020 та 3 % річних за прострочення за період з 01.01.2018 по 30.12.2020, що становить 290 156,50грн.
Щодо заяви відповідача ОСОБА_3 про застосування строк позовної давності, а саме до договору поруки від 19.06.2017, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Отже суд вважає, що заява відповідача про застосування строків позовної давності не має підстав для задоволення, оскільки договір позики підписаний 19.06.2017 строком повернення до 31.12.2017, позивач ОСОБА_1 направив до суду позов 30.12.2020, що підтверджується трекером «Укрпочта» на конверті, тобто у межах строку звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, визначений статтями 256 та 257 ЦК України.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України, стягненню підлягає судовий збір з відповідачів на користь позивача в розмірі 10510,00грн,а саме з кожного в рівних частинах по 5255,00грн.
Керуючись статтями 11, 207, 256-267, 525-526, 610, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, статтями 2, 7, 10-13, 76-83, 133, 141, 263-268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою від 16.06.2017 в розмірі 3 003 800,00грн (три мільйона три тисячі вісімсот гривень), що є еквівалентом 115 000,00 доларів США, за офіційним курсом Національного банку України станом на 02.06.2018, 3% річних за прострочення за період з 02.06.2018 по 18.03.2021 в розмірі 267 223,73грн (двісті шістдесят сім тисяч двісті двадцять три гривні) 73 копійки.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19.06.2017 у розмірі 2 127 000,00грн (два мільйона сто двадцять сім тисяч гривень), що є еквівалентом 115 000,00 доларів США, за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2018, неустойку з розрахунку 0,06% від несплаченої суми за кожен день прострочення, яка становить 358 101,72грн (триста п'ятдесят вісім тисяч сто одна тисяча гривень) 72 копійки, що є еквівалентом 12 627,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 29.12.2020 та 3 % річних за прострочення за період з 01.01.2018 по 30.12.2020, що становить 290 156,50грн (двісті дев'яносто тисяч сто п'ятдесят шість гривень) 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10510,00грн, а саме з кожного в рівних частинах по 5255,00грн.
В інших вимогах позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідачі:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , індефікаційний номер НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2022, у відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України.
Суддя В.В. Бабко