Справа № 177/1591/21
Провадження № 2/177/182/22
Іменем України
02 серпня 2022 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Березюк М. В.
за участі: секретаря Баля А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особи Шоста Криворізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, -
Позивач звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок загальною площею 60,3 кв.м., в тому числі житловою площею 46,5 кв.м., що на технічному плані позначено літерою «А», літню кухню «Б», сарай «В», вбиральню «Г», гараж «Д», огорожу № 1, ворота/хвіртку № 2, водоколонку І, замощення ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який доводився їй чоловіком. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з майнового права на житловий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У визначений законом строк, позивач звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка. Вона є єдиним спадкоємцем за законом, заповіту спадкодавець за життя не складав, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з тим, що спірний будинок придбаний спадкодавцем у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 та відповідно, кожному з них належить шлюбна доля у праві на вказаний будинок.
Позивач вказувала, що оскільки після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 минуло більше трьох років, відповідно сплив строк позовної давності для звернення ОСОБА_2 з позовом про поділ спільного майна подружжя, тому спадковим майном є цілий житловий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала що при розлученні ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_2 про те, що вона не має права на будинок та проживання у ньому, змінив замки та унеможливив її доступ до будинку, надавши їй можливість лише забрати свої особисті речі. ОСОБА_2 не була згодна з цим, але до суду не зверталася, відповідно пропустила трирічний строк для пред'явлення вимоги про поділ майна. Однак, незважаючи на це, позивач позбавлена можливості оформити право власності на цілий житловий будинок.
В ході судового засідання 30.06.2022 позивач свої позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Пояснювала, що спірний будинок був придбаний її чоловіком ОСОБА_3 в період шлюбу з ОСОБА_2 , при цьому фактично він був придбаний матір'ю її чоловіка - ОСОБА_4 для сина - ОСОБА_3 . В послідуючому ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розлучилися, в суді між ними була усна домовленість, що ОСОБА_2 відмовляється від будинку та не має на нього права. Після розірвання шлюбу її чоловік та вона, з ОСОБА_2 не спілкувалися, між ними не укладалося жодних договорів щодо спільного сумісного майна.
В судове засідання 02.08.2022 позивач та її представник не з'явилися, про причини неявки не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в порядку визначеному законом (а.с. 150-152). Матеріали справи містять заяву представника позивача про розгляд справи за його відсутності (а.с. 129, 141).
Відповідач ОСОБА_2 повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи порядку визначеному законом (а.с. 69, 70, 82, 154, 157), але до суду не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила. Матеріали справи містять заяву від імені ОСОБА_2 про визнання позову та відсутність заперечень проти його задоволення (а.с. 139), але ухвалою суду від 02.08.2022 судом відмовлено у прийнятті заяви про визнання позову та продовжено розгляд справи.
Беручи до уваги викладене, керуючись п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників провадження які до суду не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили.
Відповідач Лозуватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області надала суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, при вирішенні питання покладалася на розсуд суду.
Третя особа - шоста криворізька державна нотаріальна контора надала суду заяву, в якій просила суд розглядати справу за відсутності їх представника (а.с. 84, 86, 110, 128).
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників провадження, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося.
Вислухавши пояснення позивача та свідка надані в попередніх судових засіданнях, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що уточнена позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 4).
В період з 15.10.2009 року по день смерті ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , позивачем по справі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 5).
З 21.02.1976 року по 24.10.2000 ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24.10.2000 (а.с. 13-14).
16.06.1987 року, в період шлюбу з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 придбав будинок в АДРЕСА_2 , розташований на присадибній ділянці радгоспу «Інгулецький», зареєструвавши право власності на вказаний будинок в Криворізькому БТІ. З реєстраційного посвідчення БТІ слідує, що придбаний будинок мав адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу будинку від 16.06.1987 року реєстровий номер 85, копією реєстраційного посвідчення БТІ (а.с. 6-7).
Згідно даних технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, будинок АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку загальною площею 60,3 кв.м., в тому числі житловою площею 46,5 кв.м., що на технічному плані позначено літерою «А», літньої кухню «Б», сараю «В», вбиральні «Г», гаражу «Д», огорожі № 1, воріт/хвіртки № 2, водоколонки І, замощення ІІ (а.с. 8-11). Згідно даних технічного паспорта вказані будівлі не є об'єктами самочинного будівництва, а згідно звіту про оцінку майна, їх вартість складає 89094 грн. (а.с. 8-11, 15-21).
Як вказувала позивач, за життя її чоловіка ОСОБА_3 між ним та ОСОБА_2 не існувало судових спорів щодо вищевказаного будинку, будь-яких договорів щодо поділу вказаного майна, відчуження частки будинку одного із співвласників іншому, між ними не укладалося.
Позивач, вважаючи, що її чоловік ОСОБА_3 за життя був одноосібним власником вищевказаного будинку, після його смерті звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину, що підтверджується матеріалами спадкової справи після смерті ОСОБА_3 . З матеріалів спадкової справи слідує, що після смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини звернулася лише дружина - позивач ОСОБА_1 , яка проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заповіту спадкодавець за життя не склав. Постановою нотаріуса від 04.08.2021 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , оскільки нотаріусом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 придбаний померлим в період шлюбу з ОСОБА_2 , у зв'язку з чим померлому та його колишній дружині, кожному з них, належить шлюбна доля у вищезазначеному майні. ОСОБА_2 з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні до нотаріуса не зверталася, що унеможливило видачу свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу. ОСОБА_1 запропоновано звернутися до суду з позовом про визнання права власності у судовому порядку на спадкове майно (а.с. 50-58).
Свідок ОСОБА_5 в ході судового засіданні вказувала, що є двоюрідною сестрою спадкодавця, перебувала в добрих стосунках з ОСОБА_3 , його родиною, була обізнаною з тим, що будинок АДРЕСА_1 для ОСОБА_3 придбавала його мати. В даному будинку ОСОБА_3 проживав з попередньою дружиною ОСОБА_2 , а після розлучення з нею, до дня своєї смерті проживав у будинку з ОСОБА_1 . Вказувала, що зі слів ОСОБА_3 їй було відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 домовилися про те, що ОСОБА_2 не претендуватиме на вказаний будинок.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю, які були чинними в період перебування в шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі,
якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до ст. 27 Кодексу про шлюб та сім'ю, подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження
майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов'язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб.
Згідно з положеннями ст. 28 КпШС, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю
кожного з них.
Відповідно до ст. 29 КпШС, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу
спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в
спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Виходячи з встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки придбаний в період шлюбу вказаних осіб, а презумпція спільності сумісної власності подружжя перед судом не спростована. Твердження позивача та свідка ОСОБА_5 про придбання вказаного будинку матір'ю ОСОБА_3 суд розцінює критично, оскільки вони спростовуються змістом договору купівлі-продажу будинку, в якому покупцем вказано саме ОСОБА_3 , саме за ним реєстровано право власності на вказаний будинок (а.с. 6-7). Будь-яких доказів того, що вказаний будинок є особистою власністю ОСОБА_3 , зокрема доказів пред'явлення ним за життя позову про визнання будинку його особистою власністю суду не надано.
Виходячи з принципу презумпції спільної сумісної власності подружжя, з урахуванням положень 28 КпШС, виходячи з принципу рівності часток подружжя, не доведення перед судом підстав для відступу від принципу рівності часток, суд приходить до висновку, що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вказаному майні були рівними. Доказів протилежного суду не надано.
Доводи позивача про те, що при розірванні шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 домовилися про те, що остання прав на будинок не має, суд розцінює критично, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного факту суду не надано. Рішенням суду від 24.10.2000 року, на яке посилалася позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, стосується лише спору про розірвання шлюбу, вказаним рішенням суду не вирішувалося питання щодо спільного майна подружжя, а зазначення в рішенні суду про те, що майнового спору між сторонами не існує, свідчить лише про те, що на момент розгляду справи про розірвання шлюбу між сторонами не існувало спору щодо спільного майна, що жодним чином не спростовує презумпцію спільності майна подружжя та не припиняє право одного з подружжя на майно. Припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні подружжя, за наявності таких домовленостей між колишнім подружжям, підлягало оформленню в порядку визначеному законом, зокрема шляхом укладення письмових договорів, з їх нотаріальним посвідченням, що вимагалося як нормами ст. 227 ЦК УРСР, так і нормами ЦК України. Недотримання письмової нотаріальної форми таких договорів має наслідком їх недійсність та не створює жодних правових наслідків.
Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 в межах строку позовної давності не зверталася до суду з позовом про поділ майна подружжя, як підставу для задоволення позову ОСОБА_1 , суд розцінює критично, оскільки відповідно до змісту ст. 29 КпШС, ст. 267 ЦК України, сплив строку позовної давності не припиняє право особи, а лише може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у разі подання позову до суду та заявлені іншою стороною про застосування позовної давності. Крім цього, у справах про поділ майна подружжя, перебіг строку позовної давності починається не з моменту розірвання шлюбу, а з моменту коли особа, в даному випадку один зі співвласників майна (колишній член подружжя), дізнався про порушення свого права. Аналогічна правова позиція сформована ВС у постанові від 13.02.2020 по справі № 320/3072/18. Позивачем суду не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 була обізнана з порушенням її прав у праві спільної сумісної власності подружжя.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у праві на спірний будинок були рівними, відповідно спадкодавцю ОСОБА_3 за його життя належало право власності на Ѕ частину вказаного будинку. Доказів протилежного суду не надано.
Позивач, вільно реалізуючи право на звернення до суду, пред'явлення позовних вимог, звернулася до суду з позовом саме про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до змісту ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 ЦК України. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Оскільки судом встановлено, що спадкодавцю ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини належало право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку з господарчими побудовами, позивач будучи дружиною спадкодавця на час відкриття спадщини проживала з ним, відповідно прийняла спадщину після його смерті, інші спадкоємці за законом відсутні, заповіт ОСОБА_3 не складався, при цьому позивач позбавлена можливості отримати спадщину в позасудовому порядку, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та визнати за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку з господарчими спорудами. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки перед судом не доведено належність ОСОБА_3 за життя права власності на весь вказаний будинок.
Керуючись ст. ст. 4-5, 13, 76, 258-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особи Шоста Криворізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з житлового будинку «А» загальною площею 60,3 кв.м., в тому числі житловою площею 46,5 кв.м., літню кухню «Б», сарай «В», вбиральню «Г», гараж «Д», огорожу № 1, ворота/хвіртку № 2, водоколонку І, замощення ІІ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В. Березюк