Справа № 761/24182/18
Провадження № 2-а/752/62/20
02.09.2020 року Голосіївський районий суд м.Києва у складі:
головуючого судді Колдіної О.О.,
з участю секретаря Медведєвої К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
26.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив скасувати постанову поліцейського Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Пшетюка О.О. серії АА № 117750 від 18.06.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 178 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 85 грн., а провадження у справі - закрити.
В обґрунтування вимог, викладених у позові, зазначено про те, що згідно оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення, 18.06.2018 року о 02 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебував у громадському місці у п?яному вигляді, з явними ознаками алкогольного сп?яніння: різкий запах із порожнини рота, нестійка хода та почервоніння обличчя, чим ображав людську гідність та громадську мораль.
Позивач вказує, що 18.06.2018 року перебував у парку Муромець (острів Муромець) біля Північного мосту у м. Києві, погодився на пропозицію знайомого ОСОБА_2 поїхати разом з ним додому на його мотоциклі, були зупинені екіпажом поліції на вул. Теліги в м. Києві. Позивач вказує, що перебував у якості пасажира, жодних дій, направлених на ображання людської гідності та громадської моральні не вчиняв.
Постановою відповідача серії АА № 117750 від 18.06.2018 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 178 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач вважає, що при складення оскаржуваної постанови, відповідач не керувався жодними доказами, які б свідчили про вчинення адміністративного правопорушення, такі докази взагалі відсутні, у іншому б випадку були надані відповідачем, у зв'язку із чим просить скасувати постанову відповідача, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.09.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 передано до Голосіївського районного суду м. Києва для розгляду за підсудністю.
06.02.2019 року матеріали адміністративної справи надійшли до Голосіївського районного суду м. Києва та в порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями 27.02.2019 року передані в провадження судді Шкірая М.І.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірая М.І. від 28.02.2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
15.06.2020 року в порядку повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано в провадження судді Колдіної О.О.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Колдіної О.О. від 15.06.2020 року справу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач у встановлений судом строк не подав відзив на позов.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 18.06.2018 року поліцейським Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Пшетюком О.О. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АА № 117750, якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 178 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 85 грн.
Звертаючись до змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 18.06.2018 року о 02 год. 30 хв. ОСОБА_1 , знаходячись у громадському місці, перебував у п?яному вигляді з явними ознаками алкогольного сп?яніння: різкий запах із порожнини рота, нестійка хода та почервоніння обличчя, чим ображав людську гідність та громадську мораль.
Диспозицією ч. 1 ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за появу в громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік яких визначений ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Слід зазначити, що матеріали справи не містять жодного належного, допустимого та достатнього доказу, який би фіксував порушення, виклад якого міститься в оскаржуваній постанові та яке інкриміновано позивачу.
Крім того, згідно з п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В даному випадку суд зазначає, що сама по собі постанова відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення, містить лише виклад обставин, які відповідач визнав достатніми для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, однак, вона не може бути єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 178 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтями 245-246 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказати мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України), суд констатує, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, яке інкриміновано позивачу, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим, належним доказом та достатнім доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.
Отже, суд приходить до висновку про те, що відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. ст. 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про вчинення позивачем адміністративного правопорушення в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.
На думку суду, належні, допустимі та достатні докази на підтвердження наявності встановлених відповідачем обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в матеріалах справи відсутні, відповідачем, як того вимагає ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в розпорядження суду не подані.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.2, 6, 19, 20, 73-77, 241-245, 153-163 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АА № 117750 від 18.06.2018 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.178 КУпАП, скасувати.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, встановленого цим Кодексом.
Рішення відповідно до ч.1 ст.286 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення
Суддя :