Справа № 759/15363/16-ц Головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.
Провадження № 22-ц/824/9525/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
2 серпня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 7 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11311552000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 70 000 доларів США зі сплатою 12,4 процентів за його користування на строк до 7 березня 2029 року.
Належне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором забезпечено порукою згідно з укладеним між банком та ОСОБА_2 договором поруки № 186130 від 7 березня 2008 року.
28 листопада 2011 року банк уклав з ОСОБА_1 додаткову угоду № 2 до вказаного кредитного договору, якою змінено форму кредитування, строк дії договору та процентну ставку. Цього ж дня ОСОБА_2 уклала з банком додаткову угоду № 1 до вказаного договору поруки, за яким надала згоду забезпечувати належне виконання позичальником змінених умов основного зобов'язання.
Позивач вказував, що позичальник в порушення умов кредитного договору не здійснює платежі на погашення кредиту, тому станом на 3 листопада 2016 року за ним рахується заборгованість у загальному розмірі 398 909,13 грн, з яких 348 863,10 грн - заборгованість за кредитом, 44 757,22 грн - заборгованість за процентами, 1 159,67 грн - пеня за прострочення сплати кредиту та 4 129,14 грн - пеня за прострочення сплати процентів, яку просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року відкрито провадження у справі.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 11 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся з апеляційною скаргою з підстав недотримання судом першої інстанції правил підсудності (територіальної юрисдикції).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач, отримавши 29 грудня 2018 року ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року про залишення його апеляційної скарги без руху, не усунув недоліки скарги, зазначені у вказаній ухвалі, та не подав до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції із зазначенням поважності причин пропуску такого строку.
Постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 січня 2019 року скасовано, справу направлено на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд помилково постановив одноособово ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, що призвело до порушення правил щодо складу суду, а тому поважність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження має оцінити суд апеляційної інстанції колегією у складі трьох суддів.
Дослідивши матеріали цивільної справи та обґрунтування апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження з наступних підстав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до пункту 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Станом на момент постановлення ухвали суду першої інстанції процедура апеляційного оскарження рішення була врегульована, зокрема, положеннями статей 292, 294, 297 ЦПК України від 18 березня 2004 (далі - ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Аналіз вказаних правових норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Таким чином, сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вищевказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352ск18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 9 Конституції України також передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
У рішенні ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» суд зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Із матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року про відкриття провадження у справі ОСОБА_1 особисто отримав 10 грудня 2016 року, а також 7 грудня 2016 року ознайомився з матеріалами справи № 759/15363/16-ц.
В послідуючому ОСОБА_1 приймав учать у розгляді справи, був присутній в судовому засіданні 27 лютого 2017 року, подавав самостійно та/або через представника заяви, клопотання, зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним та надав розписки щодо його повідомлення про наступні судові засідання.
4 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 29 листопада 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
11 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги від 3 липня 2017 року.
Постановою Верховного Суду від 20 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2017 року - без змін.
Також відповідач 13 серпня 2018 року оскаржував в апеляційному порядку ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2018 року про визнання неподаною та повернення зустрічної позовної заяви, яка постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2018 року була залишена без змін.
Повторна апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року про відкриття провадження у справі була подана засобами поштового зв'язку тільки 11 грудня 2018 року, тобто більше ніж через два роки після ухвалення та отримання скаржником цього судового рішення.
Відповідач мав здійснювати розумні кроки щодо виконання обов'язків по захисту своїх прав та інтересів в суді протягом розгляду справи, про яку йому було достовірно відомо, та бути обізнаним про її рух. Аргументів про існування обставин непереборної сили в апеляційній скарзі не наведено.
Слід врахувати, що річний строк, визначений частиною другою статті 358 ЦПК України є присічним, поновленню з інших підстав не підлягає, а тому колегія суддів з огляду на встановлені обставини справи не вбачає підстав для залишення апеляційної скарги без руху з наданням скаржнику терміну для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 357 ЦПК України.
Таким чином, оскільки апеляційна скарга відповідача подана після спливу одного року з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення і в ній не зазначено виключних випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, для поновлення строку на апеляційне оскарження, у відкритті апеляційного провадження у даній справі слід відмовити.
При цьому положення пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), є винятками із загального правила, передбаченого частиною другою статті 358 ЦПК України. Тому у випадках, коли за правилами дії норми у часі не діє норма частини другої статті 358 ЦПК України, не діють і винятки з неї.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справи «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалами Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року та від 4 листопада 2019 року було відмолено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року про відкриття провадження у справі.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Тобто, в процесуальному законодавстві закріплено обов'язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі за наявності постанови про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» суд зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Прецедентна практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
За таких обставин, надаючи правову оцінку обставинам справи в частині вирішення питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду про відкриття провадження у справі та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності і співставленні, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні умови необхідні для поновлення цього процесуального строку, а відтак з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тастаттями 352, 358 ЦПК України, суд
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року про відкриття провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованостівідмовити.
Копію ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати скаржнику до відома.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: Н.В. Ігнатченко
Т.Ц. Кашперська
В.О. Фінагеєв