Справа № 754/12722/21 Головуючий у суді І інстанції Таран Н.Г.
Провадження № 22-ц/824/213/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
28 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - ТОВ «Перший український експертний центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 41 185,18 грн, з яких: 35 870,16 грн - основна заборгованість, 3 810,64 грн - сума інфляційних втрат, 1 504,38 грн - 3 % річних, посилаючись на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 . Із 1 жовтня 2012 на утриманні у позивача знаходиться вищевказаний будинок, для мешканців якого ним надаються житлово-комунальні послуги. Між сторонами 28 листопада 2012 року укладено договір № 2807/1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Однак відповідач за спожиті послуги кошти не сплачує, у зв'язку з чим у нього станом на 28 липня 2021 року утворилася вищевказана заборгованість, погашення якої він ігнорує. Оскільки відносини між сторонам є грошовим зобов'язанням, то відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» заборгованість у розмірі 41 185,18 грн, з яких: 35 870,16 грн - основна заборгованість; 3 810,64 грн - сума інфляційних втрат; 1 504,38 грн - 3 % річних та понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач як власник квартири не здійснював оплату наданих позивачем послуг з утримання будинку та прибудинкової територіївідповідно до умов укладеного договору та вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заявленої суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач самостійно змінив умови договору та відповідно до наданих ним розрахунків з листопада 2018 року по червень 2021 року виставляв відповідачу рахунки по тарифу 8,58-9,70 грн за кв. м площі квартири, тобто своїми внутрішніми документами (наказами) застосував тарифи, які не передбачені укладеним між сторонами договором. Судом першої інстанції спотворено суть і тлумачення пункту 2 договору від 28 листопада 2012 року № 2807/1 та не враховано, що в матеріалах справи відсутні затверджені (погоджені) рішенням органу місцевого самоврядування зміни тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг більше ніж на 7,45 грн за кв. м, а також, що зміни умов договору погоджувались його сторонами, зокрема споживачем послуг. Крім того, стягнувши з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних, суд не застосував положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача за довіреністю - Щепанська Д.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність й обґрунтованістьта безпідставність доводів відповідача.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що із введенням в дію 10 червня 2018 року Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) позбавлений повноважень щодо встановлення тарифів на послуги, зокрема розрахованих шляхом коригування. Тому у жовтні 2018 року позивач шляхом розміщень оголошень звернувся до мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_2 з пропозицією провести загальні збори співвласників багатоквартирного будинку та прийняти рішення щодо погодження нового тарифу з обслуговування будинку. Зазначені збори відбулися і на них було ухвалено рішення підняти розмір тарифу на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оформлене протоколом від 28 жовтня 2018 року. Згідно із пунктом 2 зазначеного протоколу позивач проводить їх коригування, про що повідомляє мешканців за 15 днів шляхом вивішування об'яв на дошці оголошень будинку та на сайті (http://www.puec.com.ua/) в розділі оголошення.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 7 травня 2010 року за реєстраційним № 1376 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 .
Згідно з витягом № 3 із протоколу засідання правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» № 29 від 15 серпня 2012 року визначено ТОВ «Перший український експертний центр» експлуатуючою організацією житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. Вказаним протоколом погоджено передачу вказаного будинку від ДП «ЕКОС» до ТОВ «Перший український експертний центр» .
Факт передачі будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на баланс позивача підтверджується Актом приймання-передачі на баланс обслуговування житлового будинку від 1 жовтня 2012 року, підписаного представниками ДП «ЕКОС», ЖУ «Лівобережне» ДП «ЕКОС» та ТОВ «Перший український експертний центр».
Отже, із жовтня 2012 року позивач є обслуговуючою організацією вказаного вище будинку, здійснює його утримання, обслуговування та експлуатацію.
28 листопада 2012 року між ТОВ «Перший український експертний центр» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2807/1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення позивачем як виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку АДРЕСА_2 , а відповідачем як споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження забезпечення надання житлово-комунальних послуг за вказаною адресою позивачем було надано суду, зокрема копії: актів про надання послуг, приймання послуг, здачі-приймання робіт, договору № 107-0 на технічне обслуговування пожежних систем від 15 листопада 2012 року, договору № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження твердих побутових відходів від 1 жовтня 2012 року, договору № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 1 жовтня 2012 року, підрядний договір № 16-08-2013 на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем від 1 серпня 2013 року.
Таким чином встановленим є те і фактично не заперечувалося сторонами, що ТОВ «Перший український експертний центр» свої зобов'язання за договором про надання послуг виконувало належним чином, надаючи відповідачу як власнику квартири у багатоквартирному житловому будинку житлово-комунальні послуги, утім починаючи з 1 серпня 2018 року ОСОБА_1 належним чином не оплачував спожиті послуги з мотивів незгоди з підвищенням розміру щомісячної плати.
Відповідно до розрахунку від 28 липня 2021 року за житлово-комунальні послуги по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого для здійснення обліку операцій, що відображають розрахунки власника квартири АДРЕСА_1 , за період із серпня 2018 року по червень 2021 року включно за відповідачем рахується заборгованість, розмір якої становить 35 870,16 грн.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Отже, власник житлового приміщення у багатоквартирному будинку несе також обов'язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом пунктів 3, 9 договору про надання послугспоживач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлений цим договором строк. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше ніж 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, послуги оплачуються в готівковій чи безготівковій формі.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, між позивачем та відповідачем склалися договірні відносини шляхом укладення 28 листопада 2012 року договору про надання послуг № 2807/1, за яким ОСОБА_1 надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території, які він був зобов'язаний оплачувати, оскільки фактично користувався ними як власник квартири у багатоквартирному житловому будинку і цей правочин є чинним і не розірваним у встановленому порядку, а отже обов'язковим до виконання його сторонами.
Однак відповідач неналежним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за договором, своєчасно та у повному обсязі не оплачував спожиті послуги, внаслідок чого станом на 28 липня 2021 року виникла заборгованість у розмірі 35 870,16 грн.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , за вказаною адресою надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової територіїїх виконавцем ТОВ «Перший український експертний центр», в тому числі й відповідачу на підставі відповідного договору про надання послуг, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачем у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги залежно від площі квартири, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги.
Зі змісту спірних правовідносин випливає, що сторони фактично не заперечують, що позивачем надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території за спірний період згідно укладеного договору, однак відповідач вказував, що ним не оплачувалися у виставленому позивачем розмірі такі послуги, оскільки відповідач самостійно змінив умови договору, а саме його другий пункт, підвищивши вартість (тариф) відповідних послуг за один квадратний метр площі житлового приміщення без відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та не погодивши це із ним як стороною договору (споживачем).
В контексті наведеного слід зазначити, що згідно із пунктом 2 договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 28 листопада 2012 року виконавець надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг згідно Додатку № 1.
У разі зміни тарифу нарахування за послуги буде здійснюватись відповідно до вимог розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з моменту його дії.
Відповідно до частин першої, другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
У цьому випадку відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII), який набрав чинності 10 грудня 2017 року
За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 1 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII тут і далі в редакції, діючої на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону № 2189-VIII до повноважень органів місцевого самоврядування належать: 1) затвердження та виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм; 2) встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону; 3) затвердження норм споживання комунальних послуг; 4) інформування населення відповідно до законодавства про стан виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також про відповідність якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам; 5) здійснення моніторингу стану виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства; 6) встановлення одиниці виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Таким чином, з 10 червня 2018 року на законодавчому рівні не передбачено такої послуги як утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, натомість визначено саме житлову (а не комунальну) послугу з управління багатоквартирним будинком, яка визначається за згодою сторін і підлягає державному регулюванню.
Крім того, відповідно до частин першої-третьої статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком у разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу. Така ціна протягом строку дії договору управління може змінюватися виключно за погодженням сторін з підстав та в порядку, визначених таким договором. Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін.
Отже, з 10 червня 2018 року органи місцевого самоврядування не мають повноважень щодо встановлення (у тому числі і за результатами коригування) тарифів на житлові послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Виходячи з вищенаведеного та ураховуючи, що виконавчий орган Київської міської ради (КМДА), як орган місцевого самоврядування, згідно вимог Закону № 2189-VIII був позбавлений повноважень щодо встановлення тарифів на житлові послуги, а саме послуги з управління багатоквартирним будинком, зокрема розрахованих шляхом їх коригування, то ТОВ «Перший український експертний центр» у зв'язку з підвищенням вартості послуг (послуги з проведення протиепідемічних заходів, послуги з вивезення та знешкодження ТПВ накопичених у контейнерах, технічне обслуговування ліфтів тощо) скоригувало тариф за адресою: АДРЕСА_2 .
Як зазначив позивач та не спростовано відповідачем, у жовтні 2018 року шляхом розміщень оголошень мешканцям будинку за адресою: АДРЕСА_2 здійснено пропозицією провести загальні збори співвласників багатоквартирного будинку та прийняти рішення щодо погодження нового тарифу з обслуговування будинку. Зазначені збори відбулися та на них були присутні представники товариства, які інформували мешканців про причини підвищення тарифів з управління багатоквартирним будинкомпо АДРЕСА_2 , а також про те, що без такого підвищення тарифу управитель не має можливості у повній мірі виконувати свої зобов'язання про належне утримання будинку та прибудинкової території. Підняття розміру тарифу на житлові послуги відбулося відповідно до протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 28 жовтня 2018 року. Згідно з пунктом 2 зазначеного протоколу позивач проводить їх коригування, про що повідомляє мешканців за 15 днів шляхом вивішування об'яв на дошці оголошень будинку та на сайті - http://www.puec.com.ua/ в розділі оголошення. В цьому ж розділі розміщена інформація про причини підняття тарифів їх складову, а також на сайті розміщується детальна інформація про підвищення вартості послуг підрядників з посиланням на листи та відповідні розпорядження, нормативно-правові акти, тощо.
З розрахунку за житлово-комунальні послуги по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого для здійснення обліку операцій, що відображають розрахунки власника квартири АДРЕСА_1 , вбачається, що із серпня 2018 року відповідачу нараховувалась плата за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 7,45 грн за 1 кв. м площі житлового приміщення, із листопада 2018 року - 8,58 грн, із січня 2019 року - 8,96 грн, із лютого 2019 року - 9,06 грн, із січня 2020 року - 9,40 грн та із січня 2021 року по липень 2021 року - 9,70 грн.
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, щ позивач протиправно змінив умови договору та виставляв відповідачу рахунки по тарифу 8,58-9,70 грн за 1 кв. м площі квартири, які не передбачені укладеним між сторонами договором.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно розтлумачив пункт 2 договору про надання послугвід 28 листопада 2012 року № 2807/1, не допустив порушень норм матеріального права, врахувавши, що позивачем в порядку та умовах визначених договором і законом нарахована вартість житлових послуг відповідачу, а починаючи з 10 червня 2018 року органи місцевого самоврядування не мають повноважень щодо встановлення тарифів на житлові послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Статтею 7 Закону України «Про житло-комунальні послуги» визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною першою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону № 2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами (стаття 67 ЖК УРСР).
Статтею 68 ЖК УРСР встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг та/або неактуальність його умов щодо вимог чинного законодавства само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Колегія суддів враховує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі в якому створено чи не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших комунальних послуг.
При цьому нормами Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що управитель або виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг.
Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач допустив невиконання умов договору та вимог закону щодо надання послуг щодо належної оплати вартості послуги з управління багатоквартирним будинком в установлений строк та у визначеній сумі вартості цієї послуги.
За приписами статей 530, 610, 611,612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
При цьому оплата житлових послуг проводиться щомісячними платежами, тому інфляційні втрати та три проценти річних повинні обраховуватися, виходячи із суми заборгованості за кожний місяць окремо за заявлений період.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Із долученого до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних боржника ОСОБА_1 вбачається, що вони обраховані позивачем по щомісячних сумах заборгованості відповідача окремо за весь період прострочення сплати коштів за надання послуг, а саме із серпня 2018 року по червень 2021 року включно, та складають 3 810,64 грнта 1 504,38 грнвідповідно. Даний розрахунок перевірений апеляційним судом та не викликає сумнівів в його правильності і обґрунтованості.
Посилання апеляційної скарги на те, що стягнувши з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних, суд першої інстанції не застосував положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ, відхиляються колегією суддів.
Згідно із підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону № 530-ІХ від 17 березня 2020 року на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Проте, у даному випадку стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасну та/або неповну оплату за спожиті послуги від суми заборгованості за кожний день прострочення не було предметом судового розгляду і таких позовних вимог в межах даної справи позивачем не пред'являлось.
Водночас в розумінні частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною відповідача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: Н.В. Ігнатченко
М.В. Мережко
С.І. Савченко