Справа № 759/1788/16-ц Головуючий в суді І інстанції Кириленко Т.В.
Провадження № 22-ц/824/6367/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
28 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського Олександра Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал»,
У листопаді 2021 року приватний виконавець звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
В обґрунтування подання виконавець посилався на те, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження № 62685174 з примусового виконання виконавчого документу, а саме виконавчого листа № 759/1788/16-ц, що видав Святошинський районний суд м. Києва 15.06.2017, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором.
Зазначав, що боржник ухиляється від отримання поштової кореспонденції, що направляється на його адресу та не виконує рішення суду.
Відтак просив застосувати до боржника такий захід забезпечення виконання судового рішення, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 рокуу задоволенні подання відмовлено.
Не погоджуючись з цією ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Вердикт капітал» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило її скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
Обґрунтовувало доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не враховано, що боржник має фінансову можливість виконати рішення суду, однак воно по даний час боржником не виконується.
Крім того, вказував, що приватним виконавцем здійснено вичерпний перелік можливих заходів у виконавчому провадженні, із врахуванням належного повідомлення боржника про наявність виконавчого провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності доказів, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон з метою ухилення від сплати боргу, та які б свідчили, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.08.2016 року № 759/1788/16-ц було частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» та на його користь стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість по кредиту в розмірі 58 423 грн. 27 коп., заборгованість по відсоткам в розмірі 12 580 грн. 19 коп., пеню в розмірі 11 730 грн. 40 коп., 3% річних від простроченого тіла кредиту в розмірі 1200,11 грн., 3% річних від прострочених відсотків по кредиту в розмірі 290,56 грн., судовий збір в розмірі 1707,55 грн., а всього стягнуто 85 932 грн. 08 коп.
Крім того стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість по кредиту в розмірі 14 692 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 588 грн. 04коп., пеню в розмірі 1000 грн., 3% річних від простроченого тіла кредиту в розмірі 544 грн., 3% річних від прострочених відсотків в розмірі 58 грн., а всього стягнуто 16 882 грн. 04коп. (а.с. 70-72).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.11.2019 року було замінено первісного стягувача за даним судовим рішенням - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с. 116-117).
29.07.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О.В. було відкрито виконавче провадження № 62685174 з примусового виконання виконавчого листа № 759/1788/16-ц, виданого 15.06.2017 року Святошинським районним судом м. Києва на підставі зазначеного вище рішення (а.с. 212). Крім того, 29.07.2020 року приватним виконавцем було винесено постанови про арешт майна та коштів ОСОБА_1 (а.с. 217, 219).
В межах виконавчого провадження №62685174 приватним виконавцем Кошарським О.В. були направлені запити до різних державних органів та банківських установ з метою з'ясування наявності коштів, рухомого або нерухомого майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення.
Згідно відповідей банків зазначені постанови повернуті приватному виконавцю без виконання, у зв'язку з відсутністю відкритих на ім'я боржника рахунківу банківських установах.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - інформація щодо наявності нерухомого майна боржника відсутня.
З матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2021 року приватним виконавцем Кошарським О.В. було здійснено виїзд за адресою проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , однак двері квартири ніхто не відчинив. Перевірити майновий стан та встановити фактичне місце проживання боржника виявилось неможливим, про що приватним виконавцем було складено акт (а.с. 239).
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо направлення приватним виконавцем на адресу боржника ОСОБА_1 повідомлення про те, що приватним виконавцем 25 листопада 2021 року буде здійснено виїзд за місцем проживання (реєстрації) ОСОБА_1 .
На запит приватного виконавця щодо перетину боржником державного кордону України, Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01 червня 2021 року надано відповідь про те, що ОСОБА_1 перетинає державний кордон України, а саме з 01 січня 2018 року боржник 7 разів виїжджав за межі державного кордону України.
З відповіді Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_1 12 липня 2019 року перетнув кордон України. При цьому, доказів про те, що боржник ОСОБА_1 повернувся до України матеріали справи не містять.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню відповідно до положення ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України.
Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання свого зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно ч.3 ст.441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом.
Мотивування судового рішення про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів не відповідає вимогам законодавства.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені законом саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
З урахуванням вказаних норм права та наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутністю доказів, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон з метою ухилення від сплати боргу, та які б свідчили, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Колегія суддів вважає, що будь-яких доказів ухилення боржника від виконання рішення суду, а також доказів про реальну можливість відповідача виконати зазначене рішення матеріали подання не містять.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О.В. про обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Доводи апеляційної скарги про те, що приватним виконавцем здійснено вичерпний перелік можливих заходів у виконавчому провадженні, із врахуванням належного повідомлення боржника про наявність виконавчого провадження, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що приватним виконавцем не долучено до подання та матеріалів виконавчого провадження рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення боржнику, а також інших доказів на підтвердження того, що відповідні постанови, вимоги були направлені саме за адресою проживання боржника та отримані саме ним.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року в справі № 643/8028/15, від 18 березня 2021 року в справі № 520/10954/15-ц про те, що виконавець не повинен пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, з огляду на те, що такі правові висновки зроблені Верховним Судом у інших правовідносинах та за інших обставин, а саме за результатами перегляду судових рішень за скаргами учасників виконавчого провадження на дії виконавців.
Доводи апеляційної скарги про те, що боржник перетинав державний кордон України, а тому має фінансову можливість виконувати рішення суду, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки це є припущенням.
Посилання апелянта на те, що боржник жодних дій спрямованих на виконання рішення суду не здійснив, відхиляються колегією суддів, оскільки в даному випадку приватний виконавець мав навести, в чому саме полягає факт ухилення боржника від виконання рішення, так як сам по собі факт наявності виконавчого провадження та вчинення певних виконавчих дій не можуть бути належною підставою обмеження права боржника у виїзді за межі України. Крім того, доведення факту умисного ухилення боржника від виконання зобов'язання покладено саме на приватного виконавця.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо не доведення приватним виконавцем факту ухилення боржника від виконання судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для її скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: