Справа №753/2739/22 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1801/2022 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
26 липня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_7 ,
представника власника майна ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні клопотанняслідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києва ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100020000215 від 20 січня 2022 року.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, прокурор Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу. Постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на 1/4 частку квартири, загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .; земельну ділянку, площею 0,061 (га) з кадастровим номером 3221455300:01:011:0623, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .; квартиру, загальною площею 62,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , які належать на праві власності ОСОБА_7 із забороною відчуження та розпорядження вказаним майном.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як незаконна та необґрунтована, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Апелянт вказує на те, що 29.12.2021 ОСОБА_7 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якої передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
У разі доведення винуватості ОСОБА_7 у ході судового розгляду до його майна буде застосована конфіскація. У цей же час, наявність арешту майна, яке належить ОСОБА_7 забезпечить можливість вилучення вказаного майна і унеможливить його приховування, продаж чи знищення.
Апелянт звертає увагу на те, що у ході судового розгляду клопотання, ОСОБА_7 повідомив та не зміг заперечити твердження сторони обвинувачення, що він як член кредитного комітету був обізнаний про неповноту поданих боржником та заставодавцем пакету документів, необхідних для відкриття кредитної лінії. Крім того підтвердив, що знав про наявність ряду зауважень служб банку, зазначених у їх висновках щодо відкриття кредитної лінії. Незважаючи на вказане, ОСОБА_7 проголосував про видачу кредиту ТОВ «ІК «Будинок металу» разом з іншими членами кредитного комітету.
Судом не взято до уваги, що ОСОБА_7 плутався у своїх поясненнях, намагався маніпулювати відомостями, які у подальшому спростовувались прокурором. Крім того, ОСОБА_7 не зумів належним чином надати відповіді на питання слідчого судді, направлені на з'ясування обґрунтованості пред'явленої підозри.
Також слідчим суддею не надано належної оцінки висновкам експертиз, які у своїй сукупності підтверджували твердження прокурора, що процедура погодження та подальша видача кредитних коштів відбувалась із порушеннями і всупереч інтересам Банку та його внутрішнім положенням.
Крім того, судом не взято до уваги, що ОСОБА_7 на підтвердження своїх доводів не надавалось жодного документу, яким б він міг підтвердити свої твердження чи спростувати твердження прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора в підтримку поданої апеляційної скарги, яку останній підтримав та просив задовольнити з наведених в ній підстав, думку власника майна та його представника, які заперечували проти задоволення вказаної апеляційної скарги, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, СВ Дарницького УП ГУНП у місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100000000758, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 2 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 разом з іншими членами кредитного комітету АБ «Діамантбанк» (далі - Банк) за попередньою змовою з головою правління Банку, головою кредитного комітету ОСОБА_10 розтратили чуже майно, всупереч службовим інтересам в особливо великих розмірах та інтересах третіх осіб, що полягало у колегіальному та одноголосному прийнятті рішення про видачу кредитних коштів без наявності законних підстав для прийняття такого рішення у зв'язку з неподанням юридичними особами повного переліку документів, оформлених відповідно до вимог внутрішніх документів Банку.
Встановлено, що 11 травня 2011 року Службою правового забезпечення банківських операцій АБ «Діамантбанк» складено висновок щодо можливості відкриття кредитної лінії Товариству з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Будинок металу» (далі - ТОВ «ІК «Будинок Металу»), з якого випливає, що начальником Служби - ОСОБА_11 наголошено на необхідності надання додаткових документів для проведення повної перевірки дієздатності позичальника. Крім того, з висновку ОСОБА_11 вбачається, що у наданих документах ТОВ «Світ Сталі» для укладення договору застави встановлено наявність порушень вимог законодавства та рекомендовано внести зміни до статутних документів заставодавця і надати підтвердження вказаних змін. Крім того зазначено, що з аналізу документів по майнових правах наявні порушення, зокрема: відсутність підпису на додатковій угоду до Договору, відсутність дати на специфікації №1 до Договору, а також зазначено про неможливість проведення юридичної експертизи без наявності першої специфікації до Договору №1482/13 від 4 січня 2011 року та наголошено на необхідності інших документів.
Незважаючи на це, 17 травня 2011 року Протоколом засідання кредитного комітету з операцій VIP-клієнтів акціонерного банку «Діамант» б/н від 17 травня року на засідання комітету, винесено питання щодо відкриття відновлювальної кредитної лінії ТОВ «ІК «Будинок Металу» у розмірі 20 мільйонів гривень строком на 1 рік за кредитною ставкою 22% річних з метою поповнення обігових коштів останнього під заставу майнових прав, що належали ТОВ «Світ Сталі».
За відкриття кредитної лінії №11 проголосували «за» усі учасники кредитного комітету без жодних зауважень та заперечень.
На підставі ухваленого рішення 17 травня 2011 року між Акціонерним банком «Діамант» (кредитодавець), в особі Голови правління ОСОБА_10 , та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Будинок Металу» (Позичальник), в особі директора ОСОБА_12 , укладено Договір кредитної лінії №11.
Згідно з п. 1.1. Договору кредитодавець з 17 травня 2011 року по 16 травня 2011 року включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в розмірі 20 000 000 гривень. Відповідно до п. 1.2. Договору кредитні кошти подаються позичальнику в межах відкритої згідно цього Договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 22% річних. Пунктом 3.2. Договору передбачено, що позичальник зобов'язаний здійснити повернення фактично отриманого кредиту в останній день періоду; щомісячно протягом строку дії Договору не пізніше останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані по 24 число кожного місяця включно, у визначеному згідно Договору розмірі, та забезпечити повну сплату процентів за кредитом в останній день періоду.
На підставі цього Договору ПАТ «Діамантбанк» перерахувало на користь ТОВ «ІК «Будинок металу» кредитні кошти чотирма траншами: від 18 травня 2011 року у розмірі 600 000,00 грн., від 23 травня 2011 року у розмірі 5 000 000,00 грн., від 24 травня 2011 року у розмірі 12 380 000,00 грн. та від 25 червня 2011 року у розмірі 617 000,00 грн. Загальна сума перерахованих коштів склала 18 597 000,00 гривень.
У подальшому позичальником припинено виплату грошових коштів за вказаним договором, внаслідок чого 30 вересня 2011 року Банк направив ТОВ «ІК «Будинок Металу» вимогу щодо повного погашення заборгованості, яка не була виконана.
Проведеною експертизою у кримінальному провадженні, затвердженою висновком комісійного економічного дослідження №17/08/15-01 від 17 серпня 2015 року встановлено, що перелік документів, наданих Банку ТОВ «ІК «Будинок металу» для отримання кредитних коштів не відповідав Положенню про кредитування Банку у зв'язку з ненаданням усього переліку документів. Крім того встановлено, що з наданих на аналіз експертам документів, наданих ТОВ «Світ Сталі» для укладання договору застави до Договору про відкриття кредитної лінії №11, вбачаються порушення, що призвели до невірного розрахунку розміру застави майнових прав, неспівпадіння розміру застави з умовами укладених договорів, а також встановлено не надання усіх документів, зокрема оборотно-сальдової відомості. Також, встановлено, що внаслідок неналежного виконання умов Договору про відкриття кредитної лінії №11 Банку завдано збитки у розмірі 24 692 885,75 грн.
Відповідно до висновку економічної експертизи №37се від 11 травня 2016 року встановлено, що перелік документів, наданих Банку ТОВ «ІК «Будинок металу» для отримання кредитних коштів не відповідав Положенню про кредитування Банку, у зв'язку з ненаданням усього переліку документів. Крім того встановлено, що у наданих на аналіз експертам документів, наданих ТОВ «Світ Сталі» для укладання договору застави до Договору про відкриття кредитної лінії №11 наявні порушення, зокрема не надано оборотно-сальдові відомості. Також, встановлено, що внаслідок неналежного виконання умов Договору з боку ТОВ «ІК «Будинок Металу» Банку завдано збитки у розмірі 20 037 627,60, що засвідчено рішенням Господарського суду м. Києва.
Згідно з позицією органу досудового розслідування ОСОБА_7 як член Кредитного комітету Банку, прийняв рішення про надання кредиту ТОВ «ІК «Будинок Металу» без проведення належної перевірки наданих документів, без перевірки відповідності наданих документів переліку документів, які вимагались Банком для прийняття позитивного рішення щодо відкриття кредитної лінії.
29 грудня 2021 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, а саме у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
10.02.2022 слідчий Дарницького УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_9 , за погодженням з процесуальним керівником - прокурором Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, із забороною розпоряджатися ним у кримінальному провадженні № 12022100020000215 від 20 січня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а саме:
- 1/4 частку квартири, загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .;
- земельну ділянку, площею 0,061 (га) з кадастровим номером 3221455300:01:011:0623, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .;
- квартиру, загальною площею 62,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , які відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №297450874 належать
ОСОБА_7 метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, посилаючись на положення статей 40, 131-132, 170-173 КПК України, слідчий просив накласти арешт на вказане вище майно, вважаючи, що незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до наслідків у вигляді перепродажу майна, а також вчинення інших дій, направлених на уникнення конфіскації за результатами судового розгляду за обвинуваченням ОСОБА_7 , або внаслідок задоволення цивільного позову про стягнення збитків у кримінальному провадженні № 12022100020000215 від 20 січня 2022 року.
Також слідчий вказав, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб готується цивільний позов про стягнення збитків, завданих внаслідок безпідставного надання кредиту кредитним комітетом ПАТ «Діамантбанк».
17.02.2022 ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання слідчого про арешт майна.
Приймаючи таке рішення слідчий суддя врахував, що описана у клопотанні фабула у сукупності з матеріалами кримінального провадження, доданими до клопотання та наданими поясненнями, на даному етапі провадження дає слідчому судді можливість дійти висновку про наявність достатніх для цього етапу розслідування доказів, які свідчать про можливу причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Однак дослідивши додані до клопотання документи, оцінивши заперечення підозрюваного та його захисника, слідчий суддя дійшов висновку, що слідчим не доведено наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, яким встановлено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а саме по собі повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, за яке передбачено призначення покарання у виді конфіскації майна, не виправдовує таке втручання у права підозрюваного.
Недоведеність наявності ризиків також підтверджується тим, що з моменту повідомлення ОСОБА_7 про підозру і до дати розгляду клопотання про арешт, підозрюваний був обізнаний з можливістю обмеження його права власності, в тому числі майбутньої конфіскації майна, однак доказів вчинення ним дій, направлених на відчуження чи приховування майна, слідчим і прокурором не надано.
Також до клопотання слідчим не долучено цивільного позову у кримінальному провадженні, пред'явленого до підозрюваного ОСОБА_7 , що позбавляє слідчого суддю можливості зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту такого майна з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Слідчий суддя відмовляючи в накладенні арешту на майно не в повній мірі дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів справи, 29 грудня 2021 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. А тому, вирішуючи питання щодо наявності обґрунтованої підозри у даному кримінальному провадженні, колегія суддів також бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) згідно якої, стандарт доказування «обґрунтована підозра» вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (рішення «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини у вчиненні злочину чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходу забезпечення кримінального провадження.
За таких обставин колегія суддів вважає, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі на підставі досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку про обґрунтованість підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Однак колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді, що стороною обвинувачення не доведено наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, виходячи з наступного.
Частина 4 статті 173 КПК України передбачає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Слідчим суддею не враховано, що обізнаність власника про ризик можливого обмеження його власності, в тому числі майбутньої конфіскації майна, може спричинити негайне його відчуження, з урахуванням санкції ч. 5 ст. 191 КК України.
Колегія суддів вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус, як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням на що також не звернуто увагу слідчим суддею.
Посилання слідчого судді на те, що недоведеність наявності ризиків також підтверджується тим, що з моменту повідомлення ОСОБА_7 про підозру і до дати розгляду клопотання про арешт, підозрюваний був обізнаний з можливістю обмеження його права власності, в тому числі майбутньої конфіскації майна, однак доказів вчинення ним дій, направлених на відчуження чи приховування майна, слідчим і прокурором не надано, не ґрунтуються на матеріалах справи та обставинах кримінального провадження № 12015100000000758, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 2 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
На думку колегії суддів, ухвала слідчого судді є формальною та не містить обґрунтування підстав, передбачених ст. ст. 170-173 КПК України для відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши доводи клопотання слідчого та матеріали судового провадження вважає, що є достатні правові підстави для накладення арешту на вище вказане майно, з урахуванням обставин кримінального провадження № 12015100000000758, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, повідомленої підозри ОСОБА_7 , за ч. 5 ст. 191 КК України та мети застосування заходів забезпечення.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження не встановлено.
Крім цього, колегія суддів при вирішенні питання про накладення арешту на майно, також враховує той факт, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження з урахуванням обставин, які розслідуються у кримінального провадження № 12015100000000758. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту.
З урахуванням вказаних обставин, для забезпечення проведення всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування, колегія суддів апеляційного суду дійшла остаточного висновку, що у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170-173 КПК України, в даному кримінальному провадженні необхідно накласти арешт на майно, арешт на яке доведено прокурором. А оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, у зв'язку невідповідністю висновків суду, визначених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києва ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100020000215 від 20 січня 2022 року, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києва ОСОБА_9 , погоджене прокурором Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100020000215 від 20 січня 2022 року, - задовольнити.
Накласти арешт на 1/4 частку квартири, загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .; земельну ділянку, площею 0,061 (га) з кадастровим номером 3221455300:01:011:0623, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .; квартиру, загальною площею 62,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , які належать на праві власності ОСОБА_7 із забороною відчуження та розпорядження вказаним майном.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4