Справа № 752/14945/21 Головуючий у суді І інстанції Колдіна О.О.
Провадження № 22-ц/824/353/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
21 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за прострочення сплати аліментів,
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 2 жовтня 2009 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який на підставі рішення суду від 8 вересня 2011 року у справі № 2-4581/11 було розірвано. Від шлюбу вони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після припинення шлюбних відносин за домовленістю батьків залишилася проживати з нею. На підставі рішення суду від 20 жовтня 2011 року у справі № 2-4579/11 з відповідача на її корись стягнуто аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 14 липня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття. 3 жовтня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 57336103 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 3 червня 2016 року на виконання вказаного рішення суду про стягнення аліментів. Відповідно до складеного державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 9 листопада 2020 року загальний розмір боргу відповідача за аліментами становить 113 438,50 грн.
Посилаючись на те, що відповідач не виконував покладені на його обов'язки та щомісячно не сплачував аліменти на утримання спільної дитини, у зв'язку з чим утворилась значна сума заборгованості, а також з урахуванням того, що розмір присуджених аліментів є недостатнім для забезпечення потреб дочки та є меншим від встановлених законом 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, позивач просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за аліментами у розмірі 113 438,50 грн, змінити спосіб стягнення аліментів, а саме стягнути аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно та стягнути пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 113 997,65 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2011 року, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з моменту набрання рішенням суду законної сили та до досягнення донькою повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 113 997,65 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 139,97 грн.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням в частині стягнення пені, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права,іухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача 2 985,52 грн пені за прострочення сплати аліментів.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що незважаючи на подане клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні, суд вирішив спір щодо стягнення неустойки, яка є санкцією за ухилення від сплати аліментів, в спрощеному порядку, чим допустив порушення процесуальних норм та принцип гласності судового процесу. Суд обрахував пеню у розмірі 113 997,65 грн, що становить 100 % розміру заборгованості по сплаті аліментів за період з 2011 року до липня 2021 року у зв'язку з тим, що відповідач не оскаржив розрахунку заборгованості, проведеного державним виконавцем, проте такий розрахунок він оскаржував і його скарга не вирішена.
До грудня 2018 року відповідач не мав перед позивачем заборгованості зі сплати аліментів, оскільки в період з 20 жовтня 2011 року до 1 жовтня 2018 року сторони спільно проживали однією сім'єю, позивач та дочка перебували на повному забезпеченні та утримання відповідача і в цей період дитина отримувала виховання та утримання в значно більшому розмірі ніж зазначено в рішенні суду про стягнення аліментів. Саме позивач повинна була довести, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів, а відповідач ухилявся від надання утримання дитині, проте матеріали справи не містять таких відомостей, вина відповідача судом не встановлена. На платника аліментів не можна покладати відповідальність, передбачену статтею 196 СК України, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Проте, доказом вини платника аліментів суд вказав його відмову подати зустрічний позов.
Державний виконавець не мав права обраховувати заборгованість за аліментами з 2011 року, оскільки виконавчий лист вперше було видано тільки 3 червня 2016 року та пред'явлено до виконання 3 жовтня 2018 року, відтак він протиправно посилив відповідальність відповідача та всупереч статті 58 Конституції України обрахував заборгованість за аліментами за 10 років та жодного разу не повідомляв про борг по аліментам. Відповідач визнає, що за період з грудня 2018 року по 2021 рік заборгованість з оплати аліментів складає 2 985,53 грн, тому пеня не може перевищувати 100 відсотків цієї суми боргу по аліментам.
Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Усудове засідання суду апеляційної інстанції сторони, які про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, не з'явились, причини неявки до суду не повідомили, будь-яких клопотань чи заяв не надіслали, тому з огляду на категорію справи та її малозначність в силу вимог процесуального закону (статті 19, 274 ЦПК України), колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки сторін у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, та на підставі статей 369, 372 ЦПК України ухвалила проводити розгляд справи за відсутності учасників справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргуслід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням від 20 жовтня 2011 року, про яке відповідач достеменно знав, на останнього було покладено аліментне зобов'язання щодо щомісячного забезпечення матеріального утримання спільної з позивачем дитини до її повноліття, однак внаслідок порушення цього зобов'язання з вини відповідача утворилась заборгованість, розмір якої встановлено відповідним розрахунком державного виконавця, який у свою чергу не був оскаржений боржником у встановленому законом порядку, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 113 997,65 грн, що становить 100 % розміру вказаної заборгованості по аліментам
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2011 року у справі № 2-4579/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 14 липня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 14, 19).
Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що відповідач був присутній під час розгляду справи № 2-4579/11, позов визнав частково, зазначивши, що згоден сплачувати 1 000 грн аліментів щомісячно, офіційно не працевлаштований з щомісячним доходом приблизно 3 500 грн.
На підставі цього судового рішення 3 червня 2016 року позивач отримала виконавчий лист і постановою державного виконавця Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 3 жовтня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 57336103 (а.с. 21, 22).
В матеріалах справи наявні три розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, виготовлених державними виконавцями 21 листопада 2018 року, 1 квітня 2020 року та 9 листопада 2020 року (а.с. 23-31).
Згідно із розрахунком від 9 листопада 2020 року загальний розмір заборгованості відповідача за аліментами станом на 1 листопада 2020 року становить 113 438,50 грн.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати своєчасно необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 7 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частини перша - третя статті 181 СК України).
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
З аналізу наведених правових норм, можна дійти висновку, що відповідач зобов'язаний матеріально утримувати спільну з позивачем дитину в обсязі не меншому, ніж це визначено рішення суду, яке набрало законної сили, а також створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачем.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Водночас особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 278/725/20 (провадження № 61-690св21).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вина ОСОБА_1 у простроченні сплати аліментів об'єктивно наявна та вбачається з матеріалів справи, оскільки останній не довів належними і допустимими доказами, що не знав і не міг знати про існування, як судового рішення про стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дочки, так і виконавчого провадження з приводу стягнення з нього аліментів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається саме на боржника, а не на стягувача, як помилково зазначено в апеляційний скарзі.
Та обставина, що після ухвалення судових рішень про розірвання шлюбу та стягнення аліментів за доводами відповідача сторони продовжили спільне проживання ніяким чином не звільняло останнього від виконання покладеного на нього в судовому порядку аліментного зобов'язання, а саме щомісячної сплати аліментів на утримання дитини у визначеному розмірі в добровільному та/або примусовому порядку (за вибором стягувача), адже сімейне законодавство не передбачає такої підстави припинення сплати аліментів і відповідний договір між сторонами не укладався в порядку статті 190 СК України.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
З матеріалів справи вбачається, що сума боргу зі сплати аліментів відповідача визначена, зокрема, у розрахунку заборгованості державного виконавця Голосіївського РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 9 листопада 2020 року, який є чинним і у вставленому законом порядку не скасовувався, тому в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав не брати його до уваги та не використати за основу при обрахунку стягнутої неустойки.
Так, порядок визначення розміру аліментів врегульовано Сімейним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року.
Згідно із частинами першою, третьою, восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах, зокрема, про стягнення аліментів може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (частина третя статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом пункту 4 розділу XVIІнструкції з організації примусового виконання рішень, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
При цьому, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження (пункт 3 розділу XVIІнструкції).
За частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
З наведених підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що предметом даного спору не є визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів за виконавчим документом, а відповідач, не визнаючи суму вказаної заборгованості, розраховану державним виконавцем в межах відкритого виконавчого провадження, не скористався своїм правом на пред'явлення зустрічного позову про визначення (скасування) суми заборгованості зі сплати аліментів в судовому порядку.
Відповідно до положень частини другої статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач подав скаргу на дії державного виконавця щодо складення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів не є належною підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення, а може бути підставою для його перегляду відповідно до вимог статті 423 ЦПК України.
Також безпідставними в межах даної справи є посилання відповідача на те, що державний виконавець не мав права обраховувати заборгованість за аліментами з 2011 року з огляду на те, що виконавчий лист вперше було видано позивачу 3 червня 2016 року та пред'явлено нею до виконання 3 жовтня 2018 року, оскільки таким діям та рішенням слід надавати оцінку виключно під час розгляду скарги, поданої в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі згідно статті 447 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, та дійшла висновку, що пеня за прострочення сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 3 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).
У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції, встановивши, що з вини відповідача, який був зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання малолітньої дитини за рішенням суду та допустив невиправдану бездіяльність при виконання зазначеного батьківського обов'язку, виникла заборгованість по сплаті аліментів, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойки (пені), передбаченої статтею 196 СК України, у розмірі 113 997,65 грн, що становить 100 % розміру заборгованості по сплаті аліментів відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ).
Відповідач, як платник аліментів, на підставі частини другої статті 196 СК України не порушував питання під час розгляду справи в судах про зменшення розміру неустойки з урахуванням його матеріального та сімейного стану і не оспорював розрахунок пені, який наданий позивачем, а пов'язує зменшення розміру пені за прострочення сплати аліментівдо суми 2 985,52 грн виключно з неправомірними діями виконавця щодо обрахунку боргу по сплаті аліментів.
Аргументи апеляційної скарги про те, що незважаючи на подане відповідачем клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні, суд вирішив спір щодо стягнення неустойки, яка є санкцією за ухилення від сплати аліментів, в спрощеному порядку, чим допустив порушення процесуальних норм та принцип гласності судового процесу колегія суддів відхиляє.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина друга статті 274 ЦПК України).
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3).
Встановлено, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості зі сплати аліментів, зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за прострочення сплати аліментів, а відтак справа є малозначною.
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин, зокрема пунктом 1 частини четвертої вказаної статті визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Правозастосування у даній категорії справ характеризується сталістю як законодавства так і судової практики. Справа, що переглядається апеляційним судом, не належить до тих, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Врахувавши вказані обставини та вимоги статті 19, частини третьої статті 274 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав розглядувану справу справою незначної складності та дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Крім того, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року було вирішено клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та надано обґрунтовану відмову у його задоволенні.
Суди першої інстанції забезпечив сторонам можливість доводити свої вимоги та заперечення у відкритому змагальному процесі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні відповідачем спірних правовідносин та положень законодавства,вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів, а відтак не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: М.В. Мережко
С.І. Савченко