Справа № 757/8662/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/6891/2022
14 липня 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації,
У лютому 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.
В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виступу на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності ОСОБА_2 було розповсюджено недостовірну інформацію, яка порушує честь, гідність та ділову репутацію відносно позивача, а саме: … «… ОСОБА_1 , который контролирует на сегодняшний день самый большой публичный дом по улице Богдана Хмельницкого. Это публичный дом Рио, который беспрепятственно работает на протяжении многих лет. Конечно, он входит в состав преступной группы, которую контролирует вор в законе. …»; «…ОСОБА_1 контролирует публичные дома в нашей столице…». Зазначена інформація про позивача є такою, що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, щооскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
21.06.2022 року на електронну адресу Київського апеляційного суді від відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
29.06.2022 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у задоволенні вищевказаного клопотання відмовлено у зв'язку з відсутністю технічної можливості перенесення судового засідання в зали, які обладнані відповідним обладнанням.
В судове засідання 14.07.2022 року сторони не з'явились, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з двох обставин:
1) спірні висловлювання відповідача є оціночними судженнями;
2) на підставі положень Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат звільняється від відповідальності за висловлювання, здійснені ним в ході виконання обов'язків народного депутата.
З такою позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.
Відповідно до ст.ст. 3, 28 Конституції України честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності. Разом із цим, у відповідності до ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно вимог ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Крім цього, у відповідності до ч. 2 ст. 302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Згідно із положеннями ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та її діяльність становить суспільний інтерес. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria).
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо певних обставин не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
З іншої сторони, твердження про факти можуть бути перевірені на їх достовірність, а особа, яка розповсюджує такі твердження, несе відповідальність у разі не доведення їх обґрунтованості та правдивості.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду.
Зважаючи на специфіку правовідносин, передбачених положеннями ст. 277 ЦК України, автор та розповсюджувач спірної інформації має представити докази на підтвердження її достовірності, а особа, якої така інформації стосується, має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності під час розгляду проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочиною спільнотою» ОСОБА_2 висловив наступне: …«Да, ОСОБА_1 , который контролирует на сегодняшний день самый большой публичный дом по улице Богдана Хмельницкого. Это публичный дом Рио, который беспрепятственно работает на протяжении многих лет. Конечно, он входит в состав преступной группы, которую контролирует вор в законе. …»; «…ОСОБА_1 контролирует публичные дома в нашей столице…».
Стороною відповідача було представлено до суду висновок експерта № 5558/21-39 від 29.03.2021 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення лінгвістичної експертизи (семантико-текстуального дослідження усного мовлення), відповідно до якого у висловлюваннях ОСОБА_2 , які є предметом розгляду у справі, міститься інформація негативного характеру щодо особи і діяльності ОСОБА_1 , яка викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги вказаний доказ на підставі лише того, що експертне дослідження проводилось за замовленням однієї із сторін по справі, а експерт не був повідомлений про кримінальну відповідальність. Дана обставина може зумовлювати можливість критичного відношення до документу лише у випадку підтвердження його недостовірності чи неналежності за допомогою інших матеріалів справи, які мають доказове значення, що в даному випадку відсутнє. За таких умов підстави для відхилення даного доказу відсутні.
Зважаючи на наведене, проаналізувавши характер та зміст спірних висловлювань, колегія суддів апеляційного суду погоджується з вищевказаним експертним висновком щодо того, що такі висловлювання відповідача не містять ознаки оціночних суджень та мають оцінюватися саме як твердження про певні факти, відтак потребують перевірки їх достовірності.
В ході розгляду справи позивачем були представлені до суду докази як щодо характеру спірних тверджень, так і щодо невідповідності їх дійсності. При цьому, сам факт розповсюдження спірної інформації фактично жодною зі сторін не заперечувався. Натомість, не зважаючи на встановлений ст. 12 та ст. 81 ЦПК України обов'язок доведення, відповідач в свою чергу, жодного належного доказу на підтвердження достовірності тих обставин, про які він висловлювався публічно, а також обґрунтованості своїх тверджень, до суду не представив.
З урахуванням вказаного колегія суддів при вирішення справи виходить з висновку про розповсюдження відповідачем тверджень негативного характеру, достовірність яких не була підтверджена в ході розгляду справи, за що чинним законом передбачена відповідальність.
Не можуть з точки зору колегії суддів апеляційного суду виключати відповідальність відповідача й положення Закону України «Про статус народного депутата», на які посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата» народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Схожі положення закріплені й в ст. 80 Конституції України.
З аналізу вказаних норм вбачається, що звільнення народного депутата від відповідальності за висловлювання при безпосередньому здійсненні своїх повноважень має певні виключення і не розповсюджується на відповідальність за образу чи наклеп. За таких умов норма ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата» 9на яку посилався суд першої інстанції) не поширюється на дії особи щодо розповсюдження негативної інформації, яка не відповідає дійсності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог стосовно розповсюдження недостовірної інформації.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно положень ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання недостовірною спірної інформації, розповсюдженої відповідачем відносно позивача, зобов'язання відповідача припинити дії, які порушують особисті немайнові права відповідача, та спростувати поширену недостовірну інформацію колегія суддів апеляційного суду вважає такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
При вирішенні питання судових витрат колегія суддів виходить з наступного:
Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та апеляційної скарги позивача, судові витрати необхідно покласти на відповідача. За таких умов з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 2 522, 40 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 784, 50 грн., а разом 6 306, 90 грн.
В суді першої інстанції позивач також заявляв про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу. В той же час такі вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
В своїй позовній заяві позивач анонсував судові витрати лише у вигляді витрат на сплату судового збору і жодним чином не зазначив про витрати на правову допомогу, що в свою чергу позбавляє суд можливості стягнення з іншої сторони таких витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову.
Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права інформацію, поширену відносно ОСОБА_1 , народним депутатом України ОСОБА_2 під час виступу на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1, такого змісту: «… ОСОБА_1 , который контролирует на сегодняшний день самый большой публичный дом по улице Богдана Хмельницкого. Это публичный дом Рио, который беспрепятственно работает на протяжении многих лет. Конечно, он входит в состав преступной группы, которую контролирует вор в законе. …»; «…ОСОБА_1 контролирует публичные дома в нашей столице…».
Зобов'язати народного депутата України ОСОБА_2 припинити дії, які порушують особисті немайнові права ОСОБА_1 шляхом заборони поширення недостовірної інформації.
Зобов'язати народного депутата України ОСОБА_2 спростувати поширену ним недостовірну інформацію шляхом оголошення резолютивної частини рішення суду на наступному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РОНКПП НОМЕР_1 ) 2522 (дві тисячі п'ятсот двадцять дві) гривні 40 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 784 (три тисячі сімсот вісімдесят чотири) гривні 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, а разом 6 306 (шість тисяч триста шість) гривень 90 коп. судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько