Рівненський апеляційний суд
Іменем України
25 липня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12019180010007216 за апеляційною скаргою прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 09 травня 2021 року стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України,
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 09 травня 2022 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.263 КК на три роки позбавлення волі, на ч.4 ст.296 КК на три роки 1 місяць позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК, шляхом часткового складання покарань, призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки 2 місяці. Початок строку відбуття покарання ухвалено рахувати з 26 листопада 2019 року.
До вступу вироку в законну силу ОСОБА_5 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07 липня 2022 року.
Судом вирішено питання стосовно речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Цим вироком ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він у 2016 році, точну дату, час та місце в ході досудового розслідування не встановлено, на добровільних засадах, знаходячись у зоні проведення Антитерористичної операції в Україні та маючи доступ до військового майна, реалізовуючи свій умисел на незаконне придбання бойових припасів, усвідомлюючи суспільну небезпеку вчинюваних ним дій та розуміючи настання їх наслідків, в порушення вимог «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробника для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за властивостями, метальними снарядами несмертельної дії, зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї, або вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 року і «Положення про дозвільну систему», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 576 (зі змінами від 31.01.2018), тобто без передбаченого законом дозволу, придбав бойовий припас - бойову оборонно-осколкову ручну гранату Ф-1 (корпус з маркуванням 107 9-77 Т, запал з маркуванням на важелі 114-83 УЗРГМ-2 УЗЧП), що придатна до вибуху, яку зберігав та носив при собі без передбаченого законом дозволу, до моменту вилучення працівниками поліції під час огляду, який проводився 26.11.2019 неподалік Рівненського відділу поліції, що за адресою: м. Рівне, вул.Пушкіна,4.
26 листопада 2019 року, приблизно о 20:50 год., ОСОБА_5 , перебуваючи неподалік Рівненського відділу поліції по вул. Пушкіна, 4, в м. Рівне, під час його затримання працівниками поліції на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харків від 29.07.2019, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень чи здоров'ю людей внаслідок своїх дій і свідомо допускаючи їх настання, умисно, діючи з метою уникнення затримання і відповідальності за вчинені раніше злочини, дістав з кишені свого одягу бойовий припас - бойову оборонно - осколкову ручну гранату Ф-1 (корпус з маркуванням 107 9-77 Т, запал із маркуванням на важелі 114-83 УЗРГМ-2 УЗЧП), що придатна до вибуху, висмикнув кільце, привівши у бойову готовність та почав погрожувати нею працівникам поліції Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області ОСОБА_9 та ОСОБА_10 здійснити вибух. Після чого, не реагуючи на неодноразові вимоги поліцейських зупинитися та здатись, намагався втекти з місця події, пересуваючись по вулицях м. Рівне з приведеною у бойову готовність гранатою, весь час погрожуючи вибухом гранати, однак був затриманий 26.11.2019 неподалік Рівненського відділу поліції, що за адресою: м. Рівне, вул. Пушкіна, 4. Вказаними протиправними діями ОСОБА_5 грубо порушено громадський порядок, а саме: спокій, звичайний уклад, життя та відпочинок громадян міста, що виразилось у зупинці руху - перекритті центральної вулиці міста Рівне - Соборної, нормальну роботу відділу поліції та його працівників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить вказаний вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання: за ч.1 ст.263 КК - чотири роки позбавлення волі, за ч.4 ст.296 КК - п?ять років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК, шляхом часткового складання покарань, призначити обвинуваченому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
На обґрунтування цих вимог апелянт зазначив, що вчинені ОСОБА_5 злочини є тяжкими, характеризуються підвищеним рівнем суспільної небезпеки. Крім того, обвинувачений раніше був неодноразово судимим за вчинення тяжких злочинів, відбував покарання у місцях позбавлення волі. Зазначив, що місцевий суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання, та врахував при ухваленні вироку характеристику ОСОБА_5 датовану 2017 роком, тобто складену задовго до вчинення інкримінованих нових злочинів та за період перебування на військовій службі у 2016 році, однак не взято до уваги інших документів. Зазначив, що ОСОБА_5 перебував у розшуку за вчинення аналогічних злочинів, характеристику особи на час вчинення нових кримінальних діянь.
Прокурор вказав на те, що місцевим судом було необґрунтовано відмовлено у клопотанні про повторний допит свідка ОСОБА_11 стосовно обставин щодо яких цей свідок не допитувалась, а саме щодо погроз зі сторони обвинуваченого.
Також вважає, що визнане судом щире каяття обвинуваченого суперечить фактичним обставинам, оскільки ОСОБА_5 не визнав своєї вини в цих правопорушеннях. Прокурор зазначив, що усі обставини в сукупності вказують на стійку злочинну направленість дій обвинуваченого та можливість його виправлення тільки за умови відбування покарання у виді значеного позбавлення волі.
У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисника-адвокат ОСОБА_6 покликався на законність оскаржуваного вироку та відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 про безпідставність апеляційних вимог та залишення вироку без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Згідно припису ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК, за викладених у вироку обставин, є вірним, відповідає фактичним обставинам даного провадження і підтверджений наявними у справі доказами, що в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до положень ст.370 КПК, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Колегія суддів, перевіривши вказане кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, вважає, що місцевий суд при постановленні даного вироку в повній мірі дотримався цих вимог закону.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з частиною 2 ст.50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційній повноваження суду визначаються також Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначив лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Тобто, реалізуючи свої дискреційній повноваження, суд для вибору такого покарання повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Зокрема, призначаючи ОСОБА_5 мінімальне покарання, передбачене ч.1 ст.263 КК, а також покарання наближене до мінімальної санкції ч.4 ст.296 КК, місцевий суд врахував тяжкість вчинених злочинів, наявність пом'якшуючих обставин - щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також особу винного, а саме його вік (62 роки), його участь в антитерористичній операції в районі проведення антитерористичної операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської та Донецької областей, позитивну характеристику за місцем проходження військової служби.
Також колегія суддів враховує позицію обвинуваченого, висловлену ним під час апеляційного розгляду, щодо його готовності стати до лав Збройних Сил України на захист, оскільки має необхідний бойовий досвід і знання.
Щодо доводів прокурора про наявність у ОСОБА_5 попередніх судимостей за вчинення тяжких злочинів, то, як було встановлено колегією суддів, на час вчинення обвинуваченим злочинів у даному кримінальному провадженні, попередні судимості вже були погашені.
Так, колегія суддів наголошує, що судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості.
З огляду на вказане, врахування погашених судимостей ОСОБА_5 при вирішенні питання щодо міри покарання є неприпустимим.
Також сторона обвинувачення обґрунтовувала свої вимоги щодо призначення ОСОБА_5 більш суворого покарання погрозами обвинуваченого свідку ОСОБА_11 та внесенням за вказаним фактом відомостей до ЄРДР. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись, що вказана обставина впливає на міру покарання обвинуваченого у даному кримінальному провадженні. Окрім того, на даний час відсутній обвинувальний вирок, який набрав законної сили, за вказаним фактом.
Окрім того, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду щодо врахування як пом'якшуючої покарання обставини щире каяття. Так, обвинувачений ОСОБА_5 в судах першої та апеляційної інстанції свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів визнавав, надавав пояснення щодо обставин їх вчинення, не приховуючи суттєвих обставин. При цьому, він висловлював жаль з приводу своїх дій, зазначав, що не бажав завдати шкоди оточуючим.
При цьому, колегія суддів зауважує, що обставини, на які покликається прокурор у своїй скарзі, зокрема те, що ОСОБА_5 перебував у розшуку за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.263 КК, а також обставини скоєння ним злочинів у даному кримінальному провадженні, були підставами для висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень тільки в умовах ізоляції від суспільства, тобто відсутність підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання.
Таким чином, стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду не було доведено, що призначене ОСОБА_5 покарання є явно несправедливим через м'якість та не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим з дотриманням вимог як кримінального процесуального закону, так і закону про кримінальну відповідальність, а тому підстав для його скасування та задоволення апеляційних вимог прокурора не вбачається.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 09 травня 2021 року стосовно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_5 - у той самий строк з дня вручення йому копії цієї ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3