28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 276/691/17
провадження № 51-2139ск22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2021 року й ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4 липня
2022 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
За вироком Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2021 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Погребища Погребищенського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , непрацевлаштованого, раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 4 березня 2016 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці,
засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки
3 місяці, за ч. 2 ст. 190 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік
6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 4 липня 2022 року зазначений вирок залишив без змін, а апеляційну скаргу засудженого - без задоволення.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним і засуджено за те, що він 23 червня
2017 року близько 13:00, перебуваючи на території ділянки в лісовому масиві поблизу «Іршанського гірничо-збагачувального комбінату», який розташований в смт Іршанську Житомирського (Хорошівського) району Житомирської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, відкрито заволодів жіночою сумкою, мобільним телефоном марки «Samsung», 9 літрами чорниці, що належали ОСОБА_6 , з викраденим майном утік з місця події, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 681 грн.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 4 липня 2017 року близько 14:00 ОСОБА_4 , перебуваючи в тому ж лісовому масиві, умисно, повторно, відкрито заволодів господарською сумкою, мобільним телефоном марки «Nokia», стартовим пакетом та
6 літрами чорниці потерпілої ОСОБА_7 . Із викраденим майном почав тікати, але був помічений потерпілою, яка вимагала повернути її майно. Проте ОСОБА_4 не відреагував на вимогу, викраденим розпорядився на власний розсуд, заподіявши останній матеріальну шкоду на загальну суму 1049 грн.
10 липня 2017 року близько 12:00, перебуваючи на ділянці лісового масиву неподалік адміністративного корпусу ДП «Іршанського гірничо-збагачувального комбінату» у смт Іршанську Житомирського(Хорошівського) району Житомирської області, умисно, повторно, відкрито заволодів майном ОСОБА_8 , а саме відром із 5 літрами чорниці на суму 250 грн.
Крім того, 29 липня 2017 року близько 22:00 ОСОБА_4 умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, прийшов до квартири АДРЕСА_2 , в якій проживала ОСОБА_9 , та, представившись працівником поліції, під приводом непритягнення її до адміністративної відповідальності за самогоноваріння незаконно заволодів грошима потерпілої в сумі 350 грн, двома банками курячої тушонки та ковбасою «Фермерська», заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 414 грн.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вважає, що часткове визнання вини засудженим не є безперечним доказом і не звільняє суд від всебічної, повної, неупередженої перевірки та оцінки його показань. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання і не забезпечив належних умов для реалізації його права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, чим порушив норми кримінально процесуального закону.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на таких підставах.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Натомість зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції в межах доводів засудженого в апеляційній скарзі. За результатами перевірки не було встановлено порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
Разом із тим висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованих йому злочинів, зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, відповідний висновок суд зробив на підставі показань, наданих у судовому засіданні: потерпілою ОСОБА_8 , яка повідомила, що в липні 2017 року разом
із невісткою зібрала 5 літрів чорниці, однак якийсь чоловік викрав відро з чорницями, і не реагуючи на її крики почав тікати; потерпілою ОСОБА_7 , згідно з якими влітку 2017 року в лісі вона збирала чорниці. Сумку, ключі, телефон та відро з ягодами залишила на велосипеді, прив'язаному до дерева, озирнувшись, побачила
ОСОБА_4 , який намагався вкрасти велосипед. Коли йому це не вдалося, він викрав її сумку з речами та відро з ягодами; свідком ОСОБА_10 , який повідомив суду, що працює дільничним офіцером поліції і двічі виїжджав на місце пригоди з приводу крадіжки чорниць у лісі, засудженого знає як такого, що раніше вчиняв крадіжку чорниць і телефонів. Також зазначив, що виїзджав на виклик до потерпілої ОСОБА_9 , яка повідомила йому, що ОСОБА_4 , представившись працівником поліції, забрав у неї гроші, горілку, тушонку та ковбасу; свідком ОСОБА_11 , яка повідомила суду, що в липні 2017 року разом із свекрухою ОСОБА_8 збирала чорниці, які викрав ОСОБА_4 . По дорозі вони зустріли жінку, яка розповіла їм, що засуджений також викрав у неї чорниці і мобільний телефон; свідком
ОСОБА_12 , який пояснив, що йому зателефонувала дружина та повідомила, що їх обікрали в лісі. Після того як він приїхав до лісу, назустріч їм виїхала жінка, яка вказала на ОСОБА_4 як на особу, яка обікрала його дружину та матір; свідком ОСОБА_13 , який пояснив суду, що засуджений прийшов додому до його хрещеної ОСОБА_9 та, представившись поліцейським, погрожував їй скласти протокол за самогоноваріння, після чого вона віддала йому гроші, консервацію та горілку, згодом у квартирі ОСОБА_4 було вилучено речі потерпілої; заявою потерпілої
ОСОБА_6 про викрадення у неї невідомою особою 9 літрів чорниць, мобільного телефону та відра блакитного кольору, яка під час пред'явлення особи для впізнання за фотознімками впізнала ОСОБА_4 , як особу, що викрала її майно; показаннями потерпілої ОСОБА_9 про вчинення щодо неї кримінального правопорушення та даними протоколу пред'явлення особи для впізнання згідно з яким ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_4 як особу, яка заволоділа її майном шляхом обману.
Указані показання потерпілих та свідків узгоджуються з письмовими доказами, наявними в матеріалах провадження і підстав не довіряти їм у суду не було.
Суд першої інстанції з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та проаналізував зібрані докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК.
Призначене ОСОБА_4 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вирок суду і направити справу на додаткове розслідування, а також провести експертну психологічну оцінку його особистості.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені засудженим в апеляційній скарзі, і вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у кримінальних правопорушеннях за ч. 2 ст. 186 та ч. 2 ст. 190 КК зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, що в судовому рішенні докладно мотивовано.
Посилання захисника в касаційній скарзі, як на порушення на те, що суд апеляційної інстанції відмовив йому у сприянні ознайомленню з матеріалами досудового розслідування за його клопотанням до прокурора, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів за скаргою, 30 травня 2022 року адвокат ОСОБА_5 та засуджений ОСОБА_14 уклали договір про надання професійної правничої допомоги. На момент укладення договору матеріали кримінального провадження перебували у провадженні апеляційного суду за скаргою засудженого. У місцевому суді інтереси засудженого представляла адвокат ОСОБА_15 . Захисник ОСОБА_5 у суді апеляційної інстанції не оспорював того, що вимоги ст. 290 КПК були виконані повністю і у встановленому законом порядку, а нормами КПК не передбачено повторного виконання вимог цієї статті, коли справа вже передана до суду.
Виходячи з принципу диспозитивності, втіленого, зокрема, у ст. 26 КПК, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. При цьому суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Таким чином, сторона, зацікавлена у розгляді та вирішенні певного питання, зобов'язана порушити його перед судом відповідної інстанції і на відповідній стадії кримінального провадження.
Частиною 3 ст. 404 КПК передбаченаповторна процедура дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження за наявності клопотання учасників судового провадження судом апеляційної інстанції, лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цьому кримінальному провадженні такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
З касаційної скарги та ухвали апеляційного суду видно, що сторона захисту і засуджений клопотань про визнання доказів у цьому провадженні неналежними або недопустимими ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не заявляли.
Відповідно до ст. 160 КПК сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у ст. 161 цього Кодексу. Проте ні засуджений, ні його захисник не заявляли клопотань про дослідження доказів та їх витребування, а також не підтримали прохання щодо експертної психологічної оцінки особистості засудженого.
Таким чином, апеляційний суд при розгляді справи повністю дотримався вимог процесуального закону, і цього достатньо для відхилення доводів касаційної скарги, оскільки виконання судом процесуальних правил не може бути підставою для скасування судових рішень.
Такі висновки ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження, і з ними погоджується колегія суддів та доходить висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими й обґрунтованими, за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час постановлення рішень.
Захисник ОСОБА_5 порушує питання про зупинення виконання вироку. Однак згідно з п. 4 ч. 1 ст. 430 КПК суддя-доповідач вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються лише після відкриття касаційного провадження.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника з наведених у ній мотивів немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Червоноармійського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2021 року й ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4 липня 2022 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3