02 серпня 2022 року
м. Київ
справа №640/1956/20
адміністративне провадження № К/990/14714/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі №640/1956/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
13 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі №640/1956/20.
29 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду визнано неповажними причини пропуску строку Офісом Генерального прокурора строку на касаційне оскарження та залишено без руху касаційну скаргу з наданням строку для усунення виявлених недоліків касаційної скарги шляхом подання заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів
На усунення недоліків касаційної скарги скаржником подано клопотання, в якому заявник просить визнати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження та поновити процесуальний строк.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вперше з касаційною скаргою Офіс Генерального прокурора звернувся в межах строку на касаційне оскарження, чим підтвердив намір на оскарження судових рішень та позицію щодо незгоди з ними. Заявник наголошує, що неодноразово звертався до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, проте ухвалами Верховного Суду від 26 січня, 12 квітня, 12 та 21 травня 2022 року касаційні скарги повернуто скаржнику та роз'яснено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. В цьому контексті скаржник зауважує, що нормами КАС України не визначено строків звернення до суду касаційної інстанції після повернення касаційної скарги. Крім того заявник пояснив, що об'єктивна неможливість вчасного звернення до Суду з касаційною скаргою певною мірою обумовлена перебуванням значної кількості працівників Департаменту представництва на лікарняному у зв'язку із захворюванням на COVID-19, а також зі збільшенням на них навантаження через судові справи пов'язані з реформою органів прокуратури. Тож ураховуючи, що вперше касаційну скаргу було подано в межах строку на касаційне оскарження, а в подальшому із касаційною скаргою Офіс Генерального прокурора звертався до Верховного Суду без зайвих зволікань після отримання копій ухвал про повернення, заявник просить визнати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження, поновити процесуальний строк та відкрити касаційне провадження.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Першу касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, яка надійшла до суду касаційної інстанції 06 січня 2022 року, було повернуто ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належно вмотивованих підстав для касаційного оскарження. 09 лютого 2022 року відповідачем повторно подано касаційну скаргу, однак ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. 28 квітня 2022 року відповідачем втретє подано до суду касаційної інстанції скаргу, яка ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року повернута з правом повторного звернення. 23 травня 2022 року відповідач вчетверте подав касаційну скаргу, однак ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2022 року скаргу також було повернуто з підстав її невідповідності вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. У вказаних ухвалах роз'яснено право скаржника на повторне звернення із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.
Суд звертає увагу скаржника, що в ухвалах Верховного Суду про повернення касаційної скарги скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Однак при поданні повторних касаційних скарг скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Водночас, у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність до статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Разом з тим обґрунтування скаржника пропуску строку на касаційне оскарження у зв'язку з встановленням карантинних обмежень не містять доводів щодо неможливості вчинення скаржником відповідних процесуальних дій щодо своєчасного оскарження судових рішень з дотриманням встановленого строку на касаційне оскарження та не підтверджені відповідними доказами.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Запроваджений Законом №731-ІХ механізм поновлення строку може бути реалізований виключно за умови, якщо особа, яка оскаржує судове рішення, доведе, що неможливість вчинення процесуальної дії була пов'язана з обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
При цьому, клопотання скаржника не містить доводів та обґрунтувань, підтверджених належними доказами щодо наявності конкретних обставин та причин пов'язаних саме із встановленням карантину та запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з урахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку (понад п'ять місяців) на оскарження постанов суду апеляційної інстанції та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені у клопотанні скаржника обставини не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі №640/1956/20.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі №640/1956/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді Л. О. Єресько
О. А. Губська