02 серпня 2022 року
м. Київ
справа №640/19365/21
адміністративне провадження № К/990/19396/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання судового рішення від 16 вересня 2020 року у справі №640/419/20 про поновлення його з 24 грудня 2019 року на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виконання судового рішення. Позов обґрунтовано тим, що судове рішення у справі №640/419/20 в частині негайного поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць, виконано відповідачем лише 19 травня 2021 року, після перегляду справи Верховним Судом 27 квітня 2021 року, що не відповідає приписам пунктів 2,3 частини першої статті 371 КАС України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у справі №640/419/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава (з місцем постійної дислокації у місті Полтаві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 17 вересня 2020 року по 18 травня 2021 року включно в розмірі 304771,66 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
22 липня 2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Заявник просить переглянути оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скасувати їх та відмовити в позові.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у системному зв'язку з положеннями пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України, сформованому, зокрема, у справах №№640/15058/19, 826/3465/18 та 640/19103/19 , предметом спору у якій було стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, у цих справах Верховний Суд сформував правову позицію, що незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, роботодавець не звільнений від відповідальності відповідно до статті 236 КЗпП України, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині стягнення компенсації, передбаченої статтею 236 КзпП України за період з 17 вересня 2020 року по 18 травня 2021 року, так як судове рішення в частині негайного виконання, прийняте 16 вересня 2020 року було реалізоване Офісом Генерального прокурора лише у травні 2021 року.
У касаційній скарзі заявник зазначив про відсутність вини зі свого боку, так як постановою суду апеляційної інстанції було скасоване рішення суду першої інстанції про поновлення на посаді та в органах прокуратури, з посиланням на низку постанов Верховного Суду та правову позицію Верховного Суду України, які заявник вважає такими, що підлягають застосуванню у цій справі.
Верховний Суд відхиляє такі аргументи касаційної скарги щодо незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, сформованих у адміністративних та цивільних справах №№760/9521/15-ц, 522/13736/15, 332/603/17, 6-76цс12, 522/13736/15, 910/4518/16,332/603/17, 802/1206/17-а, 711/8446/16-ц та інші, так як Офіс Генерального прокурора лише послався на подібність цих справ, проте навівши визначення "подібності" та не конкретизуючи норми щодо якої висловлено правову позицію, обмежився лише доводами щодо відсутності вини з його боку, обгрунтовані тим, що судове рішення (в частині негайного виконання) було виконане ним після перегляду справи в касаційному порядку і це, на його думку, є поважною причиною підставою для невиконання рішення суду.
Суд також не бере до уваги доводи заявника щодо необхідності застосування правової позиції Верховного Суду України висловленої у справі №6-76цс12, оскільки згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Ураховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, тлумачення норм законодавства, з посиланням на практику Верховного Суду, що не є релевантною, та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку відмовити.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська