про відмову у відкритті касаційного провадження
01 серпня 2022 року
м. Київ
справа №460/9491/20
провадження № К/990/19216/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Здолбунівської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 460/9491/20 за позовом ОСОБА_1 до Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №1222 від 17.06.2020;
- зобов'язати відповідача розглянути клопотання позивача про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення позивачу земельної ділянки в районі АДРЕСА_1 для садівництва, орієнтовною площею 0,1 га., та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в районі АДРЕСА_1 .
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021, яке було залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022, позовні вимоги задоволено частково, внаслідок чого:
- визнано протиправним та скасовано рішення Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області №1222 від 17.06.2020 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва;
- зобов'язано Здолбунівську міську раду Здолбунівського району Рівненської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,1 га та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у клопотанні питання у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, Здолбунівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, натомість, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги Здолбунівської міської ради, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою належить відмовити з огляду на таке.
Судом встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався в порядку спрощеного позовного провадження.
Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Із зазначеною правовою нормою кореспондуються пункт 7 частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також частина перша статті 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Виходячи з аналізу наведених положень законодавства, право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак, лише у визначених законом випадках.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності віднесено, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, оскільки воно не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме справи №460/9491/20.
Крім того, колегія суддів встановила, що скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково віднесли цю справу до категорії незначної складності, але Верховний Суд вважає необґрунтованим таке посилання з огляду на приписи п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України і, з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, суд першої інстанції скористався своїм дискреційним повноваженням на віднесення справи до категорії справ незначної складності, оскільки позовні вимоги не належать до вичерпного переліку справ, які повинні розглядатися винятково за правилами загального позовного провадження.
Посилання скаржника на те, що під час розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження неможливо належно дослідити надані суду докази та документи, які мають значення для правильного вирішення справи є невмотивованими, оскільки учасники справи необмежені в праві надання суду всіх наявних у них доказів та документів для підтвердження своєї позиції, а суд у випадку необхідності має повноваження для переходу із спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження.
Також Судом не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 12.04.2021 у справі №400/1832/20, оскільки як було встановлено судом апеляційної інстанції у справі №460/9491/20, судом першої інстанції було забезпечено право відповідача на подання відзиву на позовну заяву та надано достатній строк для реалізації такого права, враховуючи також ту обставину, що відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву продовжувався ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 за його клопотанням. Вказану ухвалу було надіслано на адресу електронної пошти відповідача. До того ж, відповідач як особа, яка зацікавлена у розгляді його клопотання та загалом у розгляді справи з врахуванням його заперечень, не позбавлений можливості отримання інформації щодо стану розгляду його справи, в тому числі, з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Так, скаржник фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені належними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга Здолбунівської міської ради подана на судові рішення, які за законом не належить оскаржувати у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити.
Керуючись приписами статей 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Здолбунівської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі №460/9491/20.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя В.М. Кравчук