02 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/6139/21 пров. № А/857/5069/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Гінди О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Осташ А.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 29 грудня 2021 року,
28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: визнати дії неправомірними та скасувати рішення - протокол № 96 від 09 липня 2020 року в частині відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону (у редакції Закону України від 06 вересня 2018 року № 2522-VII) «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»; зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступені втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 лютого 2020 року йому було встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку із захворюванням з виконанням бойового завдання по захисту територіальної цілісності Вітчизни. З огляду на вказане звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення йому виплати одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Проте, відповідач протоколом № 96 від 09 липня 2020 року відмовив у виплаті допомоги із мотивів пропуску 3-місячного строку встановлення ступеня втрати працездатності після звільнення з військової служби. Вважає зазначену відмову протиправною, вказує, що його право на отримання грошової допомоги є безстроковим з огляду на підставу виплати - втрата здоров'я, пов'язана із захистом Батьківщини. Зазначає, що довідку МСЕК отримав через майже 4 місяці після звільнення з військової служби, через обставини непереборного характеру (форс-мажорні обставини), а саме через те, що комісія МСЕК так довго не могла зібратись та розглянути його питання.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, викладене в протоколі № 96 від 09 липня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок часткової втрати працездатності через захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, в порядку та розмірах встановлених п. 7 ч. 2 ст. 16 та ч. 2 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення суду.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач був звільнений з військової служби 23 жовтня 2019 року, а 18 лютого 2020 року встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, тому відповідач дійшов помилкового висновку, що ступінь втрати працездатності позивача внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби та безпідставно відмовив у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII та згідно Порядку № 975. Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що безпідставним є посилання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення за одноразовою грошовою допомогою, оскільки відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги в тому числі й після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що законодавцем у п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко визначено часовий проміжок між звільненням з військової служби та втратою працездатності, а саме три місяці. Звертає увагу на те, що цей трьохмісячний строк є преклюзивним (присічним), з яким пов'язане існування права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права. Вказує, що датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317. Зазначає, що позивач не клопотав про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, а судом першої інстанції не розглянуто клопотання представника Міністерства оборони України від 29 грудня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, а якому зазначено, що відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги в тому числі й після закінчення трьохмісячного строку звернення за одноразовою грошовою допомогою, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби. Вказує, що із позовною заявою позивачем подано вмотивоване клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 05 жовтня 2018 року по 23 жовтня 2019 року проходив військову службу у Збройних силах України.
Згідно з витягу з наказу № 286 від 23 жовтня 2019 року позивача звільнено з військової служби у запас згідно підпунктом «б» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я) (а.с.6).
У період з 09 жовтня 2018 року по 06 червня 2019 року позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і отримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується Довідкою Військової частини А4267 від 16 липня 2019 року № 1446 (а.с.5).
18 лютого 2020 року відповідно до Довідки МСЕК серія АГ №0021613 ОСОБА_1 встановлено 25 відсотків втрати працездатності, внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини (а.с.8).
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, проте 09 липня 2020 року Комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що відображено у протоколі № 96, зокрема у зв'язку з тим, що згідно з п. 7 ч. 2. ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 06 вересня 2018 року № 2522-VIII) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі у разі отримання військовослужбовцем захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її військової служби (а.с.7).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно із підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України від 06 вересня 2018 року № 2522-VII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Частиною другою статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно із пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Згідно із пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Згідно із пунктом 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено присічний строк реалізації права на призначення одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби, а саме: одноразову грошову допомогу може бути призначено лише у разі, якщо втрату працездатності встановлено не пізніше ніж через три місяці після звільнення військовослужбовця з військової служби.
Застережень щодо відходу від цього строку з будь-яких причин ні Закон № 2011-XII, ні Порядок № 975 не містять.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що до 06 вересня 2018 році вказана норма не передбачала присічного строку реалізації права на призначення одноразової грошової допомоги і діяла у наступній редакції: «одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності».
Проте, на момент встановлення позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чинним законодавством України не було передбачено виплати одноразової грошової допомоги звільненим військовослужбовцям у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьохмісячного строку після звільнення зі служби.
Колегія суддів зазначає, що у разі встановлення військовослужбовцю ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності в період дії п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України від 06 вересня 2018 року № 2522-VII) після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця не виникає.
Із матеріалів справи слідує, що позивача було звільнено з військової служби з 23 жовтня 2019 року. Після звільнення позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону № 2011-XII, додавши довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ № 0021613 від 18 лютого 2020 року, де визначено ступінь втрати працездатності 25 %, причини втрати працездатності: захворювання пов'язане із захистом Батьківщини (а.с.8).
Таким чином, з урахуванням положень пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а саме - 18 лютого 2020 року.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки ступінь втрати працездатності, встановлено пізніше, ніж через три місяці після звільнення ОСОБА_1 з військової служби, тому позивач не набув права на отримання зазначеної допомоги відповідно до вимог Закону № 2011-XII та Порядку № 975.
Враховуючи, що позивач був звільнений з військової служби 23 жовтня 2019 року, а 18 лютого 2020 року встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, колегія суддів вважає, що відмова відповідача у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII та згідно Порядку №975 є правомірною.
Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги в тому числі й після закінчення трьохмісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.
Колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 826/6846/16 та від 29 квітня 2020 року у справі 760/9823/16-а, на які покликався суд першої інстанції, у цій справі не підлягають застосуванню, оскільки такі стосуються правовідносин щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, яким, на відміну від п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, не визначено присічного тримісячного строку після звільнення з військової служби.
Доводи позивача про те, що довідку МСЕК він отримав майже через чотири місяці після його звільнення із військової служби через те, що комісія МСЕК так довго не могла зібратись та розглянути його питання є безпідставними, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували дане твердження.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок, захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, встановлено поза межами тримісячного строк після звільнення з військової служби.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити повністю.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 500/6139/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
О. М. Гінда
Повне судове рішення складено 02 серпня 2022 року.