02 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/23185/21 пров. № А/857/6982/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року (головуючий суддя Мричко Н.І., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національнї академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного в якому просив визнати протиправною бездіяльність Національної академії щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02 2018 року, а також протиправними дії щодо зміни базового місяця (місяця підвищення посадових окладів) - січня 2008 року, для нарахування йому індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року; зобов'язати Національну академію здійснити перерахунок та провести виплату його індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення посадових окладів) для їх нарахування - січня 2008 року; зобов'язати Національну академію нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок (окладів)) для її нарахування - січня 2008 року; зобов'язати Національну академію провести донарахування та здійснити виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.08.2020 року із врахуванням раніше проведених виплат та застосовуючи приписи абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078; стягнути з Національної академії на його користь суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у грудні 2015 року з урахуванням базового місяця грудня 2013 року та бездіяльність щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року. Зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року лютий 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням виплачених сум. Зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного провести перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.08.2020, з урахуванням висновків суду. Стягнуто з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Національна академія сухопутних військ ім. П. Сагайдачного оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом порушено норми матеріального права, висновки викладені у ньому не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати таке рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ч.2 ст.5, ст. 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок №1078) визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з ст. 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.
Положеннями ст.ст. 3, 15 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Збройні Сили України - це військова державна структура, яка організаційно складається з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів, фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 3, 10 Закону України «Про Збройні Сили України» є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених завдань.
Відповідно до пп. 4 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1080 Міністерство оборони України організовує забезпечення Збройних Сил зокрема, фінансовими ресурсами у межах коштів, передбачених державним бюджетом, здійснює контроль за їх ефективним використанням.
Із врахуванням вищенаведених вимог чинного законодавства, Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснює відповідні функції держави у спірних відносинах - головним розпорядником фонду грошового забезпечення.
Відповідно до п. 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 року №73) Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Накази Міноборони, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності і громадянами.
Положеннями п. 15 наказу Міністерства оборони України від 12.02.2015 №60 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2015 рік» постановлено витрати на заробітну плату працівникам у 2015 році (за всіма бюджетними програмами) здійснювати за нормами, установленими законодавством України, у межах виділених асигнувань на оплату праці.
Аналогічні положення містяться і в п. 9 наказу Міністерства оборони України від 17.02.2016 № 80 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2016 рік»; п. 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік»; п. 7 наказу Міністерства оборони України від 15.02.2018 № 65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік»; п. 5 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік»; п. 5 наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік»; п. 5 наказу Міністерства оборони України від 12.03.2021 №59 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік».
Отже, Національна академія позбавлена можливості проводити індексацію грошового забезпечення військовослужбовців за відсутності відповідних асигнувань Міністерства оборони - головного розпорядника фонду грошового забезпечення, оскільки являється бюджетною установою і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином підстави для визнання бездіяльності Національної академії щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення протиправними - відсутні.
Крім того, апелянт зазначає, що правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком №1078.
Порядок визначення базового місяця для проведення індексації грошових доходів населення визначено у п. 5 Порядку №1078.
Відповідно до абз. 1 п. 5 Порядку №1078 в редакції, яка діяла з моменту виникнення спірних правовідносин до 01.12.2015 року, базовим вважався місяць, в якому було підвищено розмір виплат, що підлягають індексації (в т.ч. грошового забезпечення військовослужбовців) без перегляду їх мінімальних розмірів.
В подальшому, Кабінетом Міністрів України було істотно змінено порядок визначення базового місяця для проведення індексації грошових доходів населення.
Так, згідно з абз. 1 п. 5 Порядку №1078 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 (далі - Постанова №1013, набрала чинності з 15.12.2015 року, підлягала застосуванню з 01.12.2015 року), базовим вважався місяць, в якому було підвищено тарифні ставки (оклади) виплат, що підлягають індексації (в т.ч. грошового забезпечення військовослужбовців).
Пунктом 1 Постанови №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 тарифних ставок (окладів) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
Підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Ні постановою №1013, ні постановою №704 чи іншим нормативно-правовим актом можливості та порядку перегляду (зміни) базових місяців для індексації грошового забезпечення військовослужбовців визначених відповідно до абз. 1 п. 5 Порядку №1078 в редакції, яка діяла до набрання чинності Постановою №1013 у період до зміни тарифних ставок (окладів) не передбачалося.
Відтак, до набрання чинності Постановою №704 та зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, правових підстав для зміни раніше встановленого базового місяця для індексації грошового забезпечення військовослужбовців не було.
Таким чином:
до 01.12.2015 (введення в дію Постанови №1013) для індексації грошового забезпечення військовослужбовців слід було застосовувати базовий місяць визначений згідно з абз. 1 п. 5 Порядку №1078 в редакції, яка діяла до набрання чинності Постановою №1013;
з 01.12.2015 до 01.03.2018 (після введення в дію Постанови №1013 та до зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відповідно до Постанови №704) базовий місяць для індексації грошового забезпечення військовослужбовців перегляду не підлягав;
з 01.03.2018 для індексації грошового забезпечення військовослужбовців слід було застосовувати базовий місяць, визначений згідно з абз. 1 п. 5 Порядку №1078 в редакції Постанови №1013.
При обчисленні розміру індексації грошового забезпечення станом на початок періоду спірних правовідносин Національною академією застосовувався базовий місяць, визначений згідно з абз. 1 п. 5 Порядку №1078 в редакції, яка діяла до набрання чинності Постановою №1013 - січень 2014 року (місяць в якому було збільшено грошове забезпечення позивача, без перегляду його мінімального розміру - розпочато виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, відповідно до наказу Міністра оборони України 15.11.2010 №595 України), що підтверджується карткою особового рахунку позивача за 2014 рік (копія додається).
Таким чином, визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача з грудня 2015 року здійснено Національною академією у спосіб, що прямо передбачений чинним законодавством. Жодної зміни базового - січня 2008 року, для нарахування індексації грошового забезпечення позивача з грудня 2015 року, до березня 2008 року (місяця в якому відбулась зміна посадових окладів військовослужбовців відповідно до Постанови №704) - не здійснювалось.
При цьому, апелянт зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
У спірних правовідносинах індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то апелянт вважає, що розмір витрат на правничу допомогу за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю справи та ймовірним обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Таким чином, рішення суду в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач до 19.08.2020 проходив службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Листом від 24.11.2021 № 6120 відповідач повідомив, що базовим місяцем при виплаті позивачу індексації грошового забезпечення у грудні 2015 року був грудень 2013 року (збільшення розміру посадового окладу). З січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. У зв'язку з тим, що величина індексу споживчих цін у квітні-грудні 2018 року не перевищувала поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103%, індексація за цей період не проводилась.
Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця (арк. справи 34-39) відповідач за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року здійснив нарахування індексації грошового забезпечення у грудні 2015 року у розмірі 697,27 грн. За період з березня 2018 року по серпень 2020 року відповідач здійснив нарахування індексації грошового забезпечення з грудня 2018 року по березень 2019 року по 71,08 грн, у квітні 2019 року у розмірі 197,86 грн, з травня та червень 2019 року по 134,47 грн, з липня по вересень 2019 року та з листопада по грудень 2019 року по 206,72 грн, з січня по липень 2020 року по 216,51 грн, у серпні 2020 року 226,29 грн.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закон України №2011-XII).
Статтею 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними у гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону України №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 п. 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
З огляду на це, суд правильно вважав, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, суд правильно врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.
Судом першої інстанції з'ясовано, що відповідач за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року здійснив нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 697,27 грн (а саме у грудні 2015 року). Базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за вказаний період визначено - грудень 2013, що підтверджується листом відповідача від 24.11.2021 № 6120.
При вирішенні питання про визначення базового місяця індексації грошового забезпечення позивача, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до абзаців першого-п'ятого пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 вказаного Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому зазначеного пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Зміна посадових окладів з урахуванням періоду проходження військової служби позивача відбулась 01.01.2008 згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 і яка діяла до 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
При цьому, суд вірно зауважив, що доказів підвищення посадового окладу позивача у інші періоди не надано. Крім того, відсутні докази, що мало місце підвищення грошового доходу позивача, яке перевищило суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу та яка мала нараховуватися із базового місяця січня 2008 року.
Отже, виходячи з положення абзацу п'ятого пункту 5 Порядку №1078, збільшення заробітної плати позивача за рахунок інших її складових без підвищення тарифної ставки (окладу) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати.
Визначення базового місяця починаючи з 01.12.2015 (з урахуванням змін до Порядку №1078, внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Згаданий висновок суду першої інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 26.01.2022 у справі №400/1118/21.
З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про те, що базовим місяцем для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року є січень 2008 року, а не грудень 2013 року.
Відтак, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у грудні 2015 року з урахуванням базового місяця грудня 2013 року та бездіяльність щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року є протиправними.
Надаючи оцінку вимогам щодо нарахування і виплати у неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.08.2020, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що як зазначалось вище, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (у редакції від 24 лютого 2018 року) (далі - Постанова №704) змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.
У відповідності до пункту 4 Постанови №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.
Таким чином, цією Постановою визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.
Так, пункт 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам (затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено те, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий час.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадового окладу позивача та, відповідно, інших складових грошового забезпечення, тобто з квітня 2018 року.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1%, в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року - 100,0%, в червні 2018 року - 100,0%, в липні 2018 року - 99,3%, в серпні 2018 року - 100,0%, в вересні 2018 року - 101,9%, в жовтні 2018 року - 101,7%.
Отже, величина індексу споживчих цін у період з квітня 2018 року по жовтень 2018 року не перевищувала передбаченого пунктом 1-1 Порядку №1078 порогу індексації у 103%.
При цьому, колегія суддів ураховує, що відповідно до абзаців 3-5 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Таким чином, для правовідносин, пов'язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів).
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постанові від 19 травня 2022 року у справі №380/11404/21.
Відтак, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді цього ж року, то позивач набув право на виплату індексації з грудня 2018 року.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з грудня 2018 року до 19 серпня 2020 року.
Тому, рішення суду в частині зобов'язання Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного провести перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.08.2020, з урахуванням висновків суду слід змінити вказавши період з 01.12.2018 по 19.08.2020.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції правильно вказав, що стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно матеріалів справи, позивач (клієнт) уклав з адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем (адвокат) договір про надання правничої (правової) допомоги від 18.11.2021 № 216-21.
Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) від 04.12.2021 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги: усна консультація, аналіз правовідносин - 500,00 грн (30 хв.); написання позовної заяви та формування повного пакету документів - 2500,00 грн (1 год. 15 хв.).
Згідно з довідкою про проведення готівкової оплати від 04.12.2021 адвокат отримав від позивача відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 18.11.2021 № 216-21 готівкові кошти у розмірі 3000,00 грн.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу, виходячи з неспівмірності та реальності понесених витрат.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача у розмірі 3000 грн, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України і відповідно розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачів повинен становити 500,00грн, а не 1000 грн. як то вважав, суд першої інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, бо судом порушено норми процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного задовольнити частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року по справі № 380/23185/21 змінити в частині зобов'язання Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного провести перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а саме «Зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного провести перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 19.08.2020, з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул.Героїв Майдану, 32) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п'ятсот) грн.»
У решті Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року по справі № 380/23185/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін