Справа № 640/16597/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
29 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вчинити дії щодо виплати позивачу пенсії на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі №761/6750/14-а.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що рішення начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення йому пенсії не скасоване у порядку встановленому чинним законодавством.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року у справі №2-а-123/2007 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №300 від 07 жовтня 1994 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого уповноваженого карного розшуку Поліського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого уповноваженого карного розшуку Поліського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, постанову в частині поновлення на посаді звернута до негайного виконання.
17 червня 2008 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві отримано подання про призначення пенсії позивачу від 20 травня 2008 року № 19/825 разом з іншим документами відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1.
Протоколом за пенсійною справою - 2603003356 (МВС) від 24 квітня 2008 року Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві призначило позивачу пенсію за вислугу років. При призначенні пенсії позивачу за вислугу років Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві, у тому числі, враховувало постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року у справі №2-а-123/2007, якою до вислуги років позивача зараховувався період із 1994 року до 2007 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року скасовано постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2007 року у справі №2-а-123/2007 та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Листом від 28 січня 2009 року № 19/41 заступник начальника Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві з проханням припинити виплату пенсії позивачу відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року.
27 січня 2009 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві скеровано до ОПЕРУ НУ Ощадбанку України по м. Києву та Київській області лист, у якому просило припинити з 01 лютого 2009 року виплату пенсії ОСОБА_1 та повернути пенсійний лист в зв'язку зі зміною вислуги років.
В подальшому постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі № 761/6750/14-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року та ухвалено у справі нову постанову, якою: визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01 лютого 2009 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України розглянути питання щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вимог чинного законодавства України та прийняти з цього приводу відповідне рішення. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі №761/6750/14а припинено позивачу виплату пенсії.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прийнявши рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві від 26 лютого 2015 року у справі №761/6750/14а про припинення позивачу виплати пенсії на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі №761/6750/14а відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
У частині першій статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що процесуальним законодавством регламентовано порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Водночас, наявність у КАС України таких спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову.
Тобто, судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, оскільки судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 420/16529/21, від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17, від 23.09.2020 року у справі №760/3142/17 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, є обов'язковими для застосування судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.
При цьому, апеляційний суд враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.11.1999 по справі «Brumarescu v. Romania» («Брумареску проти Румунії») та від 24.07.2003 по справі «Ryabykh v. Russia» («Рябих проти Росії»), відповідно до яких одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 підставами звернення його до суду стало неналежне виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі №761/6750/14-а.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на викладене, враховуючи підстави звернення позивача до суду з цим позовом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно здійснив дослідження питання щодо законності прийняття рішення про припинення позивачу виплати пенсії на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі № 761/6750/14а, та не врахував, що спірні між сторонами правовідносини виникли на етапі виконання судового рішення в іншій справі та безпосередньо при його виконанні.
Фактично спір виник між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у справі № 761/6750/14а, але на стадії виконання рішення суду під час його практичної реалізації.
Як зазначено вище, відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в рішеннях від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а та від 06 лютого 2019 року у справі №816/2016/17.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення та вимоги зобов'язального характеру спрямовані на виконання рішення суду у іншій справі в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Тобто, якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення суду у справі № 761/6750/14-а, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Отже, судом першої інстанції при вирішенні цієї справи було неповно встановлено обставини справи, предмет спору та підстави позову і порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та приймаючи, відповідно до ст. 242 КАС України, до уваги правові висновки Верховного Суду, наведені у вищезазначених справах, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст.ст. 238, 242, 244, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя І.В. Федотов
Судді Н.М. Єгорова
Є.О. Сорочко