Справа № 640/6941/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
29 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо непроведення йому доплати пенсії за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2020 року в загальній сумі 288 211,11 грн;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь грошові кошти у вигляді недоплаченої пенсії за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2020 року на загальну суму 288 211,11 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку та виплати з 01 січня 2016 року пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, а саме, десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 січня 2016 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року в частині відмови задоволення позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь грошових коштів у вигляді недоплаченої пенсії за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2020 року на загальну суму 288211,11 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення вищевказаних позовних вимог.
Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що був здійснений неправильний розрахунок грошових коштів у вигляді недоплаченої пенсії за вислугу років.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка була обчислена виходячи з 90% грошового забезпечення з 30 грудня 2007 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2020 року у справі № 640/23726/19, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 січня 2016 року з урахуванням основного розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вказаного рішення суду, як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року, а не з 01 січня 2016 року, а з розрахунку на доплату пенсії за пенсійною справою № 2603002342 вбачається, що позивачу нарахована, але не виплачена сума пенсійної виплати за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року на загальну суму 69 915, 45 грн.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідною заявою, у відповідь на яку листом від 30 грудня 2020 року № 29977-31153/Ч-02/8-2600/20 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що у грудні 2020 року на виконання рішення суду від 17 липня 2020 року у справі № 640/23726/19 здійснено нарахування коштів за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року в сумі 69 915,45 грн, а також повідомлено, що сума коштів на погашення заборгованості буде виплачена в порядку, визначеному постановою Правління Пенсійного фонду України від 26 вересня 2018 року № 20-1, яка набрала чинності 10 листопада 2018 року.
Більш того, у відповіді на адвокатський запит № 2600-0202-8/15707 від 03 лютого 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що доплату коштів проведено з 01 січня 2018 року, оскільки в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року пенсія до та після виконання рішення суду виплачувалась з урахуванням обмеження максимального розміру.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у невиплаті суми пенсійної виплати на підставі рішення суду, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пенсія позивачу була призначена до 01 січня 2016 року (30 грудня 2007 року) обмеження пенсії позивача максимальним розміром, встановленим Законом, не може бути поширено на розмір пенсії позивача.
Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
У частині першій статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що процесуальним законодавством регламентовано порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Водночас, наявність у КАС України таких спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову.
Тобто, судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, оскільки судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 420/16529/21, від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17, від 23.09.2020 року у справі №760/3142/17 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, є обов'язковими для застосування судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.
При цьому, апеляційний суд враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.11.1999 по справі «Brumarescu v. Romania» («Брумареску проти Румунії») та від 24.07.2003 по справі «Ryabykh v. Russia» («Рябих проти Росії»), відповідно до яких одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Виходячи зі змісту позовної заяви, колегієї суддів встановлено, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом стало невиконання відповідачем рішення суду у справі № 640/23726/19 в повному обсязі.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи підстави звернення позивача до суду з цим позовом та межі заявлених ним позовних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно здійснив дослідження питання щодо обмеження пенсії максимальним розміром та не врахував, що спірні між сторонами правовідносини виникли на етапі виконання судового рішення в іншій справі та безпосередньо при його виконанні.
Фактично спір виник між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у справі № 640/23726/19, але на стадії виконання рішення суду під час його практичної реалізації.
Отже, судом першої інстанції при вирішенні цієї справи було неповно встановлено обставини справи, межі позовних вимог, предмет спору та підстави позову і порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та приймаючи, відповідно до ст. 242 КАС України, до уваги правові висновки Верховного Суду, наведені у вищезазначених справах, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст.ст. 238, 242, 244, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя І.В. Федотов
Судді Н.М. Єгорова
Є.О. Сорочко